App Store Google Play

Як я працював у залі гральних автоматів

24.05.2009 12:58

Діло було більш як десять років тому - тоді в пошуках роботи я несподівано для самого себе потрапив до "грального бізнесу". Працювати довелося в одному з типових на той час залів гральних автоматів на Куренівці. Це було невеличке приміщення на першому поверсі старої п'ятиповерхівки, у якому налічувалося близько 10-12 автоматів. У мої обв'язки входило отримання грошей від клієнтів і "заряджання" грального пристрою на відповідну кількість кредитів, які висвітлювались на моніторі автомата. У разі виграшу все відбувалося у зворотній послідовності - якщо не помиляюся, 10 кредитів відповідали 1 гривні.

Але справжніх виграшів майже не було. Справа в тім, що постійна клієнтура практично ніколи не зупинялася, поки не витрачала всю наявну готівку. Виграш у розмірі кількох сотень гривень був можливий, та лише за умови, що перед цим автоматові «згодували» не менше тисячі. Тому тільки "зальотні" гравці могли раз на місяць зірвати 200-300 гривень з автомата, у який перед цим справжній "шпільовий" (від німецького слова "шпіль") закинув у кілька разів більше грошей, але був змушений покинути улюблену справу, вичерпавши свої фінанси. "Зальотних" було значно більше, ніж "шпільових", але на них багато грошей не заробиш - програв гривень 30 - і тікати.

Ніякої мови про "фарт", який за ідеєю мав би відігравати не останню роль у процесі, тут не було. Як я, так і завсідники закладу, прекрасно знали, що власник залу контролює так званий "відсоток віддачі" кожного автомата. Поясню. Незважаючи на те, за яким принципом побудована робота того чи іншого грального автомата - чи це електромеханічний прилад з барабанами, які обертаються проти віконця, у якому можна побачити нанесені на зовнішню поверхню барабана малюнки, чи повністю електричний пристрій з монітором на кшталт комп'ютерного, - усі вони запрограмовані таким чином, аби заклад у жодному разі не залишився в програші. Кожен автомат має залишити власникові певну частку "отриманих" грошей, і частка ця, за бажанням власника, може становити як 10%, так і 50%, а то й усі 70%, решта грошей і являє собою той самий "відсоток віддачі".

Чесно кажучи, я не знаю, яка була віддача в автоматів, з якими я працював. Можу лише припустити, що з кожних 100 гривень не менш як 50 ішли в кишеню власників. Треба додати, що кожного ранку автомат "обнуляється" і гра починається спочатку. Не виключаю, що зараз дещо змінилося, можливо, навіть істотно змінилося - замість "заряджаючого" є касир, який продає жетони, а заклад платить пристойні податки (у мене також був касовий апарат, але за "рекомендацією" керівництва я проводив через нього гривень 30-50 щодня, тоді як середній виторг становив близько 1 тисячі гривень на добу). Наскільки знаю, сьогодні в більшості залів автомати поєднані в єдину мережу і на кожному з них можна зірвати джек-пот, який накопичується за рахунок надходжень від усіх автоматів. Справді, таким чином, у гравця значно більше шансів перемогти "однорукого бандита".

Нормальний бізнес, подумаєте ви, буває і гірше, - але це лише на перший погляд. Нічого нормального у гральних автоматах (не плутати з казино - там зовсім інша історія) немає і бути не може, бо головною запорукою рентабельності подібних закладів є наявність тих самих "шпільових", тобто людей, які не можуть зупинитися. Для них сама ідея гри заради виграшу давно розчинилася в мерехтінні яскравих "заманух" на моніторі автомата. Вони, як загіпнотизовані, можуть цілодобово натискати на кнопки й дивитися на обертання барабана з "вишеньками", "дзвониками" та "сімками". Я не перебільшую, такий клієнт може лише до туалету кілька  разів протягом дня збігає і знову "дуплить". Їхній азарт нагадує мазохізм - виграти, щоб відразу все програти й поставите ще. Як сумно жартували мої постійні клієнти - краще на стакан наступити, ніж на кнопку.

Одного разу, гравець який уже вкинув до автомата пару тисяч гривень (згадайте тодішні зарплати), почав умовляти мене поставити його в борг, мовляв - навіть якщо програє, то поїде разом зі мною додому по гроші. Пропрацювавши на той час уже кілька місяців, я досить непогано знав цього 45-річного мужика. Розмова відбувалася близько 4-5-ї години ранку (працювали цілодобово). Я, уже мало що розуміючи після безсонної ночі у наскрізь прокуреному залі, пішов йому назустріч і накинув від себе кредитів гривень на 50. Ті, хто мали справу зі гральними автоматами, розуміють, що я скоїв не лише, так би мовити, посадовий злочин, а й просто дуже серйозну помилку. Уже через пару годин, на світанку, мій клієнт, ущент виснажений, з червоними очима, зліз нарешті з високого стільця й, поплескавши мене по плечу, порадив не засмучуватись і збиратися з ним у дорогу. Його борг, а насправді мій, становив на той момент рівно 1 тисячу гривень.

Як це не дивно, гроші він мені повернув і навіть накинув гривень 50 за ризик. Потім була розмова з керівництвом, яке вже зараховувало до збитків усю добову виручку разом зі мною, бо зникнення "заряджаючого" з грошима у тій мережі, до якої належав і мій зал, були далеко не поодинокі. Звісно їх знаходили, ставили "на лічильник" - і далі за сценарієм.

Але повернемося до мого, на диво, чесного клієнта. Неодноразово бачивши, як він спускає 500-600 гривень, я переконався, що маю справу з більш-менш заможною людиною. З'ясувалося, що цей чолов'яга мав дружину і трьох дітей, очолював бригаду "євроремонтників" і непогано заробляв, але треба було лише побачити, у яких жалюгідних умовах мешкала його родина, аби все зрозуміти. Крім нього, були й інші, по яких до мого закладу приходили дружини з дітьми і майже силою намагалися відірвати їх від автоматів.

Пропрацювавши "заряджаючим" близько півроку, я ще неодноразово потрапляв у різні халепи. Місцева "гопота" ще задовго до мене зробила з гральних автоматів місце для своїх посиденьок та обміну досвідом. Виперти їх звідти було вкрай складно і просто небезпечно, бо ж вони місцеві і це я перебував на їхній території. Якось до мене забіг уже знайомий "авторитет" років сімнадцяти і, всунувши мені в руки дві батарейки, вискочив, пообіцявши повернутися по них пізніше. Майже добу я не знав що мені робити з цими батарейками, бо їх корпуси були явно деформовані, а через боковий шов, який розійшовся, можна було побачити загорнутий в целофан білий порошок. На моє щастя, власник повернувся і позбавив мене тяжких роздумів. Кілька разів малолітні "джанки" намагалися ширнутися, сидячі прямо за автоматом. Місцеві пацани пропонували мені придбати побутову техніку чи мобільні телефони за смішними цінами, "на крайняк" просили "зарядити" їм на відповідну суму. Мордобій біля ігрових автоматів був такою звичайною справою, що я реагував на нього, лише коли він переміщувався в середину залу. За весь час моєї роботи міліція заходила всередину разів зо два - перевірити документі у вірмен, які працювали поблизу на лотках, і часто заходили скинути гривень 50 на "вишеньках". Податкова також була, але разом із власниками залу - і навіть не подивилася на мій касовий апарат.

...Власне, до чого я все це розповідаю... Справа в тім, що я взагалі не відчуваю потягу до азартних ігор і, здається, не дуже схильний до навіювання, але повірте, навіть за цих умов я почав відчувати, як це середовище почало мене засмоктувати. Потрапивши в чергові неприємності (довга і нецікава історія), я назавжди облишив гральний бізнес, так би мовити, "роздуплився" (здається саме з гральних автоматів походить цей вислів). Відтоді минуло 10 років, люди стали більш заможними, гральні заклади - більш цивілізованими, та нехай хтось спробує мене переконати, що гральні автомати - це нормальний бізнес, з якого держава отримує податки, а отже, він має право на існування. Для мене немає різниці між словами "шпілитись" і "ширятись".

Додам, що ні в жодному разі не претендую на роль моралізатора. Хоче людина гострих відчуттів, має для цього вільні гроші - нехай іде до справжнього казино. Вартість фішок та фешенебельна атмосфера спрацює як природній фільтр. Навіть якщо туди й потрапить звичайний роботяга з парою тисяч гривень, він просто не встигне впасти в ігроманський ступор, як у нього скінчаться гроші. Даруйте за паралелі, але рулетка, чи блек-джек порівняно з гральним автоматом - це як "маріхуана" порівняно з "героїном". І те, й інше шкідливе, але, якщо до першого звикання відбувається повільно, спершу лише на емоційному рівні, то друге - забирає тебе всього без залишку, і нормальне життя закінчується дуже швидко.

П.Ч., УНІАН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Антон МОРОЗ

Fiat justitia et pereat mundus

Ніщо так не загартовує людину, як українські суди. Ви бували колись в українському суді? Чи відчували ви праведні страждання від очікування чергового засідання? Якщо ні, то ви - щаслива людина. Або ж...
Чому ми програємо інформаційну війну країні-агресора? Тому що професійно працюють одиниці, а до рівня пропаганди Росії нам як до Сонця на гвинтокрилі…Без лірикиМене вивів із душевної та професі...
Вихідними пройшов гучний фестиваль блогерів. Подія незвична, проводиться тільки у Дніпрі. Розпіарена, розрекламована - здається не було такої людини в місті, яка не знала, що до нас приїхали блогери....
ФейсБог - це не тільки світила політології, а ще й медицини!- Рік від року адепти і противники (навіть, поважні лікарі) не можуть дійти згоди щодо щеплення - у ХХІ столітті!- Смертність від комаря (ма...