App Store Google Play

"Гидке каченя" з берегів Дніпра, якого боявся весь світ

13.05.2009 13:08

У 50-і роки ХХ століття колишні союзники по антигітлерівській коаліції втратили довір'я один до одного і стали готуватися до нової війни. Американці стрімко збільшували число військових баз навколо СРСР, нарощував військову потужність і Радянський Союз. Співвідношення сил було явно не на користь СРСР. Країна Рад значно відставала за кількістю стратегічних бомбардувальників, авіаносців, підводних човнів і атомних зарядів. Були потрібні кардинальні заходи з подолання кризи. Радянське керівництво ухвалило рішення зробити ставку на ракети. Ці плани було доручено втілювати в життя міністру озброєння Дмитру Устинову.

Перші ракети Сергія Корольова Р-1, Р-2, як то кажуть, погоди не робили: літали недалеко і неточно, мали звичайні боєзаряди. Одним словом, були малоефективні. На засмучення військових, і нова ракета Корольова Р-5М, яка була оснащена атомним зарядом і літала на 1200 кілометрів (удвічі далі за свою попередницю), не виправдала надій: ракета значно поступалася зрослим вимогам до боєготовності і живучості, була надзвичайно складна в експлуатації. Але на безриб'ї і рак риба - Р-5М терміново запустили в серійне виробництво на першому і єдиному на той момент серійному ракетному заводі № 586 (м. Дніпропетровськ).

Супроводом серійного виробництва ракет займалося СКБ, очолюване головним конструктором заводу Василем Будником. Займаючись серією, заводські конструктори ґрунтовно визначили больові точки і специфічні недоліки ракет, які вони випускали, але усунути їх в умовах серійного заводу можливості не було. Виникла смілива ідея розробити власну ракету, позбавлену цих недоліків, тобто таку, що працювала б на паливах тривалого збереження. Такі палива в Радянському Союзі були відомі ще в 30-і роки. В Німеччині на їх основі була створена зенітна ракета «Вассерфаль».

Виконуючи ухвалу уряду від 4 грудня 1950 р., фахівці НДІ-88 провели науково-дослідні роботи на предмет можливості створення ракет на висококиплячих окислювачах. В листопаді 1951 року завершилася розробка ескізного проекту тактичної ракети Р-11 - першої радянської ракети на довгозбережуваних компонентах палива. Проект ракети був виконаний під керівництвом Михайла Янгеля - заступника головного конструктора ОКБ - сумісно з конструкторськими бюро Олексія Ісаєва (двигун), Миколи Пилюгіна (автономна система управління), Володимира Барміна (наземне устаткування).

Льотні випробування ракети Р-11 проводилися на Державному центральному полігоні у квітні-червні 1953 р. Більше місяця кожна з десяти ракет до пуску знаходилися в заправленому стані. Випробування підтвердили правильність вибору основних конструкторських і технологічних рішень - за рахунок вживання довгозбережуваних компонентів палива боєготовність ракети Р-11 вдалося підвищити більш ніж у 2 рази. Завдяки використанню автономної інерційної системи управління, кращою стала і точність стрільби.

Ще остаточно не підрахували всі плюси ракети Р-11, а вже намітилося декілька варіантів практичного використання нового ракетного комплексу на транспортних засобах. Надалі на базі Р-11 створили оперативно-тактичний ракетний комплекс Р-11М з ядерним зарядом для Сухопутних військ; самохідний стартовий агрегат на базі важкого танка Ж. Котіна; геофізичну ракету Р-11А; ракету Р-11ФМ для запуску з пускових установок підводних човнів.

Розвиваючи нетрадиційний для Корольова напрям, керівництво НДІ-88 запропонувало почати розробку балістичних ракет на довгозбережуваних компонентах палива. Директора НДІ-88 Михайла Янгеля підтримали міністр озброєння, маршал артилерії, а також головні конструктори, серед них В. Глушко, О. Ісаєв і М. Пилюгін. Проти висококиплячих окислювачів виступали С. Корольов та деякі інші конструктори, стверджуючи, що для ракет з дальністю більше 1000 км вживання висококиплячих палив «нераціональне і неперспективне».

Практично в той самий час на серійному заводі в Дніпропетровську приступили до проектування балістичної ракети на тих же довгозбережуваних компонентах палива.

Для реалізації нових ідей 10 квітня 1954 року у місті було створено Особливе конструкторське бюро № 586 (ОКБ-586). Постало питання: кого призначити головним конструктором нового ОКБ? Янгель був керівником головного інституту ракетної галузі, у нього був досвід у створенні ракет на висококиплячих компонентах палива, у Будника - величезне бажання утілити ідею в життя, зробити ракету краще, ніж у Корольова.

Перевагу віддали досвіду, але за сімейними обставинами Янгель вирішив залишитися в Москві: його дружина Ірина Стражева - викладач МАІ - категорично відмовилася переїздити на периферію. До Янгеля застосували «важку артилерію»: або квиток на потяг, або партквиток - на стіл. Зійшлися на тому, що за час відрядження до Дніпропетровська Янгель організує створення нової ракети і повернеться до Москви. Виїхавши до Дніпропетровська, Михайло Кузьмич сподівався, що їде на 2-3 роки, виявилося - на все життя...

Організація Особливого КБ і кадрові призначення відбулися за рішенням Устинова. Призначаючи Янгеля головним конструктором ОКБ, міністр розв'язав і іншу проблему: розвів Корольова і Янгеля по різних кутах.

Для виконання державної задачі в найкоротші терміни міністр дав вказівку передати всі напрацювання НДІ-88 зі створення ракет на довгозбережуваних компонентах палива заводу № 586.

Чим керувався Корольов, виступаючи проти створення балістичних ракет на висококиплячих паливах? Перш за все, він вважав, що ці палива мають низькі енергетичні властивості. Особливе питання - їх висока токсичність. Азотна кислота дуже агресивна, клопотів з нею у сто разів більше, ніж з рідким киснем. Тут Корольов мав рацію. Разом з тим виникає питання, чому Янгель так наполегливо боронив нетрадиційний напрям, так настирливо добивався його реалізації?

Створення зброї - це пошук найскладніших технічних компромісів. У разі виникнення збройного конфлікту ракета повинна бути готова до дії. Враховуючи сукупність всіх достоїнств і недоліків, Янгель і Будник віддавали перевагу довгозбережуваним паливам. Вони забезпечували тривале знаходження ракет в заправленому стані, це значно збільшувало їх боєготовність і живучість. Ракети були прості й надійні в експлуатації - головний плюс бойової зброї.

Головний конструктор КБ транспортного машинобудування, сподвижник Янгеля Всеволод Соловйов висловив вельми важливу думку: «Мені уявляється, що фігура Янгеля настільки масштабна, що вимагає спеціальних досліджень в історичному плані. Мене цікавило і цікавить, чому, власне, Янгель перейшов з авіації в ракетну техніку, у той час область зовсім нову, незвідану. Що його примусило узятися за рішення абсолютно нових проблем?

Володіючи гострим аналітичним розумом, він не міг не бачити ті промахи і неготовність до війни, які були присутні в СРСР.  І якщо виникнуть такі ж складні колізії, як у сорок першому році, то до них держава повинна бути підготовлена завчасно. На той час був абсолютно очевидний той шлях, по якому піде розвиток військової техніки».

На початку 1950-х у світі склалася вкрай напружена обстановка. Особливо вона загострилася в середині 50-х років. Президент США Д. Ейзенхауер 1 грудня 1955 року оголосив програму створення балістичних ракет дальньої дії пріоритетною. У той час в США створювалося декілька ракетних систем: «Тор» і «Юпітер» на дальність близько 3000 км, серії «Атласів» і «Титанів» на міжконтинентальну дальність.

Що Радянський Союз міг протиставити американцям в ракетному озброєнні? ОКБ Корольова розробляло міжконтинентальну ракету Р-7 (в ужитку «сімка»). До літа 1956 року успішно завершилися льотні випробування «п'ятірки» - ракети Р-5М і почався її серійний випуск у Дніпропетровську.

Свіжий погляд, інженерна інтуїція допомогли Янгелю правильно оцінити проект ракети А-63, виконаний під керівництвом головного конструктора заводу Василя Будника. Не поменшуючи заслуг проектантів СКБ, Янгель звернувся до розробників: «Чи є сенс робити нову ракету з новою системою управління, на нових компонентах палива, але практично дублюючу ракету Р-5?».

Головний конструктор ухвалює рішення: проект ґрунтовно допрацювати, збільшити дальність польоту ракети з 1000 до 2000 км, головну частину замість звичайного оснастити ядерним зарядом. Всі пропозиції Янгеля були враховані, і креслення ракети Р-12 з новим індексом 8К63 поступили у виробництво.

Почався наступний етап боротьби за нову ракету. Корольовська «п'ятірка» - це алюміній, кисень і спирт. Дніпропетровський первісток - перехід на нові висококиплячі компоненти палива, що вимагали підвищення стійкості конструкційних матеріалів - одним словом, не ракета, а «гидке каченя»... Потрібно було подолати психологічний бар'єр заводчан, щоб вони повірили у нову розробку. Всі фахівці КБ від головного конструктора до рядових співробітників днювали і ночували в цехах, беручи участь в усіх етапах створення першої власної ракети. Щоб витягнути «гидке каченя» у світ, доводилося умовляти, прохати, застосовувати нетрадиційні способи...

У березні 1957 року провели перше вогневе стендове випробування ракети Р-12. За ним послідувало ще три - всі виявилися успішними! Це і обнадіювало, і радувало всіх творців нової ракети: Загорський випробувальний центр дав зелене світло льотним випробуванням. 5 травня 1957 року в головному складальному цеху заводу № 586 першу льотну ракету завантажили у вагон і під посиленою охороною спецпотяг відправили на полігон Капустін Яр.

На полігоні ракету більше місяця готували до пуску. Туди приїхали майже всі головні фахівці ОКБ: М. Янгель, В. Будник, проектанти, конструктори, двигунобудівники, управлінці, балістики, випробувачі... Керував бригадою підготовки і проведення пуску випробувач Загорського НДІ Анатолій Бабушкін .

Несподівано на полігоні з'явився сам Корольов. Він прилетів у Капустін Яр подивитися, як йдуть справи в Янгеля. Була тут і ніби офіційна причина: готувався запуск геофізичної ракети Р-2А. Побачивши на старті дніпропетровську ракету, Корольов походив навколо неї, потім сказав, як відрізав: «Це що за олівець? Він зламається, не встигнувши злетіти!». Дійсно, ракета Р-12 нагадувала тонкий, гостро заточений олівець: при довжині 22 метри її діаметр був трохи більше півтора метри. На зауваження Корольова ніхто серйозно не відреагував: всі знали його ставлення до розробки.

Запуск ракети Р-12 призначили на 22 червня 1957 року. Після команди «Пуск» ракета, вириваючись із клубів диму і вогню, стрімко пішла в безодню південного неба. Особливо красиво вона виглядала на висоті в промінні сонця, що вже заходило. Пролетівши дві тисячі кілометрів, ракета потрапила, як то кажуть, «в кілочок» - це була гора Мунлу в Центральному Казахстані.

Маршал артилерії Митрофан Недєлін привітав творців першої стратегічної ракети на висококиплячих компонентах палива з успішним пуском і великою перемогою. Михайло Янгель подякував усім конструкторам, заводчанам, військовим випробувачам, усім суміжникам за самовіддану працю.

Льотно-конструкторські випробування ракети Р-12 передбачалося проводити в три етапи. Всупереч висловлюванням Корольова, «гидке каченя» з берегів Дніпра літало надійно, і не просто літало - перевершило все раніше створене.

Успішний хід випробувань дозволив відмовитися від останніх дев'яти пусків третього етапу. Випробування завершили успішним пуском контрольної ракети із серійної партії.

4 березня 1959 року ракету Р-12 наземного базування прийняли на озброєння - Радянський Союз одержав могутню ракетно-ядерну зброю. А вже 17 грудня того ж року на базі ракет Р-12 був створений новий вид військ - Ракетні війська стратегічного призначення.

До початку 60-х у світі нагромадилися гори зброї, але країни-суперники продовжували нарощувати ракетно-ядерні «м'язи». Перша ракета з ядерним зарядом «Редстоун» з'явилася на озброєнні армії США в 1956 році. В тому ж році і Радянський Союз прийняв на озброєння ракету Р-5М з атомним зарядом. Потужність цього заряду в 4 рази перевищувала потужність американської бомби, скиненої на Хіросіму.

У 1958 році у американців з'явилися дві нові ракетні системи, оснащені ядерними зарядами «Юпітер» і «Тор». Їх розмістили в Італії і Туреччині і частково у Великобританії. В 1959 році американці створили першу міжконтинентальну ракету «Атлас» з дальністю 11000 км, а через рік - «Титан-1».

До середини 50-х років Радянський Союз вже володів термоядерною зброєю, але носіїв для неї, по суті, ще не було. Потенційному супротивнику країна Рад могла протиставити тільки ракети Р-7 з дальністю 8000 км, Р-12 на 2000 км і Р-5М на 1200vкм. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що Радянський Союз значно поступався США не тільки за кількістю зарядів і носіїв, але і за точністю стрільби ракет.

Незабаром довелося припинити випуск і зняти з бойового чергування кисневу ракету Р-5М у зв'язку із заміною її ракетою Р-12. Навіть тоді, коли на озброєнні Ракетних військ з'явилися більш могутні ракетні системи Р-14 на дальність 4500 км і Р-16 на міжконтинентальну дальність, дніпровський первісток продовжував нести бойове чергування.

При переході з наземного на шахтний спосіб базування ракетних комплексів ракета Р-12 першою одержала «шахтну прописку». Незабаром всі дніпровські ракети Р-12У, Р-14У, Р-16У вже стали «шахтними», склавши на довгі роки основу ракетної могутності СРСР. По суті, місто на Дніпрі перетворилося на кузню ракетної зброї, негласну столицю бойового ракетобудування.

Ракету Р-12, що блискуче зарекомендувала себе у військах, почали випускати чотири ракетні заводи (Дніпропетровський, Омський, Пермський і Оренбурзький), вона стала наймасовішою ракетою стратегічного призначення. За американськими даними, було виготовлено 2300 ракет Р-12. (Офіційні радянські джерела уточнених відомостей не наводять).

Створені на Дніпрі ракети найбільш несподіваним чином трохи не перетворилися з оборонного щита на караючий меч. За рішенням Президії ЦК КПРС, в 1962 р. ракети Р-12 таємно доставили на Кубу для «захисту Кубинської революції від можливої агресії США». Операція одержала секретне найменування «Анадир».

З урахуванням дальності польоту ракет Р-12 в зоні ураження опинилася третина Сполучених Штатів. Американські літаки-розвідники засікли стартові позиції радянських ракетних полків «на порозі» Америки. Журнал «Life» опублікував місця дислокації 24 пускових установок радянських ракет і можливі райони ураження території США. Серед американців піднялася паніка. В бойову готовність були приведені всі стратегічні сили США. В підвищену готовність привели і всі угрупування міжконтинентальних ракет СРСР. Третя світова війна могла вибухнути будь-якої хвилини...

На щастя, здоровий глузд переміг. Радянські ракети з Куби вивезли. Прибрали і американські ракети з військових баз в Італії і Туреччині. Карибська криза завершилася мирно, але людство ще довго перебувало в шоці від реальної загрози нових Хіросім. На планеті немає ракетної системи, яка б викликала більше тривог і хвилювань у людства, ніж ракета Р-12, що трохи не висадила у повітря весь світ. Саме в таких чорних тонах Р-12 і увійшла до історії ХХ століття.

У ракетних військах Р-12 несла службу рекордний час - понад 30 років! Останні ракети Р-12 були знищені в 1989 році відповідно до Договору між СРСР і США про повну ліквідацію ракет середньої і малої дальності.

В історії ракети Р-12 є ще один штрих. Створюючи стратегічну зброю, конструктори янгелівського КБ дійшли чудової думки: в руках наших предків камінь спочатку був зброєю, потім став вічним будівельним матеріалом. Так і бойова ракета - практично готовий космічний носій.

Прорив у космос визначив основні напрями розвитку космонавтики, але разом з тим показав, що дослідження космосу вимагають і «космічних» витрат. В КБ Янгеля задалися метою здешевити космічні програми, зробити їх надбанням всього людства. Так і зробили: на базі бойової ракети Р-12 створили відносно простий, дешевий і зручний в експлуатації двохступінчастий носій, що увійшов до світової космонавтики як «Космос-1». Вперше з'явилася можливість масового запуску космічних апаратів на користь науки, оборони і народного господарства. Були реалізовані дві масштабні космічні програми - «Космос» і «Інтеркосмос». Перші космічні апарати цих серій були створені в Дніпровському ракетно-космічному центрі і виведені на орбіти космічним носієм, виготовленим на берегах Дніпра.

«Космос-1» став першою ластівкою в реалізації конверсійної стратегії дніпровських ракетобудівників - практично всі свої бойові ракети вони перетворили на космічні носії: «Космос-1», «Космос-2», «Інтеркосмос», «Циклон-2», «Циклон-2А», «Циклон-3», «Зеніт» і «Дніпро».

Ракети, як і люди, кожна має свою долю. «Гидке каченя» з берегів Дніпра перетворилося на легенду Ракетних військ і стало справжнім трудівником космосу. Ракету Р-12 можна порівняти з полікарповським літаком-довгожителем ПО-2, створеним вчителем і наставником Михайла Янгеля, «королем винищувачів» Миколою Полікарповим.

ПО-2 і Р-12 - ці шедеври техніки стали символами ХХ століття, перетворилися на пам'ятники. Нині ракета Р-12 встановлена в Москві, Калузі, Житомирі, Києві, у військових частинах і навіть на Кубі. Дніпропетровськ «переплюнув» усіх: легендарну ракету встановили не в місті, щоб її бачили всі, а біля КБ, усередині заводу, як секретний об'єкт в роки Холодної війни, - за могутнім парканом і колючим дротом.

Фрагмент із книги «Південне сузір'я» (2008)

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

12 вересня Тимура Тумгоєва відправили до Росії. Генеральна прокуратура блискавично зреагувала на запит агресора, навіть незважаючи на рішення Комітету ООН з прав людини про призупинення екстрадиції Ту...
Пару слів про багатостраждалий Дніпровський аеропорт, про скоре мурування-будування якого неодноразово повідомляли по всіх фейсбуках Філатов із Корбаном.Як народний депутат, який просуває питання приє...
Анастасія ГОРЯЧА

Хто такий журналіст?

Із розвитком технологій у сучасному світі стає все важче визначити термін "журналіст". Звичка ділитися у соцмережах своїми спостереженнями стала нормою у побуті багатьох родин. У більш завзятих є наві...
Вчера шестилетний мальчик выпал из окна третьего этажа 147 школы, и лишь спустя сутки эта информация стала публичной.Администрация учебного заведения не сочла нужным заявить в полицию, ограничившись в...