App Store Google Play

«Працевлаштоване» село

17.02.2009 09:25

Влада «вберегла» селян від того, аби вони не влились у майже мільйонне море безробітних. Проте загата виявилася суто законодавчою: селян механічно перевели із категорії безробітних... у повністю працевлаштованих. Така рокіровка сталася 13 січня.

Саме цього дня набув чинності Закон від 25 грудня 2008 року №799-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення». У зв'язку з цим трансформувалися і засади Закону «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 №803-XII. Відтепер усіх селян, хто рачкує на городі чи здає в оренду власний земельний пай, чиновництво вважає «зайнятим населенням». Тобто вони не мають права реєструватись у центрах зайнятості як безробітні.

Чого домоглися «захисники народу», «поборовши» у такий спосіб соціальний гандж у сільській місцевості? Штучно поліпшених показників напередодні виборів - одних і других? А якою буде відповідь на ці «ініціативи» власників присадибних соток і наділених паїв - членів особистих селянських господарств? Влада, радикально нічого не змінивши, оголосила їх особами, котрі забезпечують себе роботою самостійно. До «ощасливленої» когорти потрапили також учителі, медпрацівники, яких із запізненням, як соціальну сферу села, наділили землею для ведення особистого селянського господарства. Тож коли з якихось причин педагоги із фельдшерами втратять основну роботу, то й вони не зможуть претендувати на допомогу по безробіттю.

Зміни зачепили не якусь привілейовану, обмежену касту, а 4,8 млн. домогосподарств, із доходами, на які ледь животіють, де столуються із власного городу, хліва, в якому тирлується сяка-така живність. Лише 178,9 тис. мають у приватній власності сільськогосподарську техніку. Тобто на 27 господарств припадає один трактор, комбайн чи якийсь плужок. І це на 6,6 млн. гектарів!

Залишимо в спокої пенсіонерів, хоча і їм непереливки. Але ж понад 3 млн. осіб, повні сил і здоров'я, самозайняті лише в особистих селянських господарствах. Вони б і раді докласти руки до іншої роботи, проте у понад 14 тис. сільських населених пунктів, або у кожному другому від загальної кількості, немає жодного підприємства, організації чи іншого суб'єкта господарської діяльності.

Чи можна вважати самодос­татньою родину із трьох-чотирьох чоловік на 15 сотках городу? Із них сімейство восени накопує 60-70 відер картоплі (12-14 мішків), з яких зо 20 відер складує в окремому кутку погреба як насіннєву. А ще настягає туди ж столових бурячків, моркви, капусти, виплете вінки цибулі та часнику, звузлує у торбинку квасолю, розкладе на стелажах консервацію із огірків, помідорів, баклажанів. А з відведених двох соток примудриться заготовити-висушити три укоси люцерни - для кози. Нічого й на базар винести! Самоїди! Зате при ділі...

Я вже не кажу про таку житейську потребу, як одягти-взути дітей шкільного-студентського віку. Отут і виникає проблема наявності готівки. З городу продати нічого, а середня зарплата у сільському господарстві - лише половина тієї, що одержують працівники загалом в економіці. Та й ту здебільшого виплачують не живими грошима, а натуроплатою, скасування якої ініціює комітет Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.

Більше того, держава забирає у селянина, котрий самотужки господарює більш як на двох гектарах ріллі, 15% від валу, а не від прибутку. А в США його колега наприкінці року сплачує від чистого прибутку лише 7% - за умови, якщо він працює з прибутком. Причому заокеанський фермер має право чотири роки бути збитковим, але раз на п'ять років мусить показати, що прибуток у нього є, хоча б такий-сякий.

Власне, безробіття ми викорінюємо по-єзуїтському. У радянські часи право їсти мав лише той, хто працював. Решта - дармоїди, нероби, трутні суспільства, з якими у різні часи боролися по-різному. Аж до «прочісувань» у робочий час магазинів, кінотеатрів, бібліотек, до складання списків гультяїв і швендь.

За великим рахунком, до 1991 року в Україні не було такого ганебного явища, як безробіття. Лише з червня згадуваного року відповідно до Закону «Про зайнятість населення» з'явилися перші зареєстровані безробітні. Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП), Україна прийняла чітке визначення, за яким безробітними вважаються особи, котрі активно шукають роботу, готові приступити до її виконання і, звичайно, зареєстровані в центрі зайнятості. І для того, щоб вони могли її активно шукати, надавалася мінімальна матеріальна допомога.

Уже в середині 2002 року в Україні було зареєстровано 2,5 млн. безробітних віком від 15 до 70 років. Але якщо зареєстроване безробіття становило 4%, то приховане - понад десять. І хоча тривалість надання матеріальної допомоги по безробіттю у нас цілком відповідає загальноєвропейським стандартам, одначе рівень її є невиправдано низьким. Так, виплати з року в рік зростали, але вони не перевищували прожиткового мінімуму. А оскільки державна даванка не компенсувала втраченого доходу, тобто не забезпечувала необхідного соціального захисту безробітних, то більшість людей просто охололи до реєстрації у дер­жавній службі зайнятості. Та й чи могли виплати безробітним бути вищими, якщо половина працюючих отримувала заробітну плату, нижчу за прожитковий мінімум для працездатної особи?

Селян завжди обділяли. За всіма мірками. 2000 року рівень безробіття у сільській місцевості перевищив середнє значення по Україні. Це було зумовлено передусім реформуванням аграрного сектору, у результаті якого стався бурхливий викид «зайвої робочої сили»: вивільнялися цілі тракторні бригади, колективи доярок, буряківниць... Якщо тоді армія українських безробітних зросла на 6%, то не затребуваних суто у сільському господарстві стало втричі більше.

Законодавці намагалися врегулювати цю проблему, прийнявши адресний Закон «Про особисте селянське господарство». У ньому гарно виписано напрямки та форми підтримки цього сегмента сільського укладу. Однак без організаційно-економічної та освітньо-професійної роботи у глибинці він не розрубав гордієвих вузлів. Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування мляво сприяють організації сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, наданню інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг. Звідси й низький рівень доходів, отриманих від обробітку землі, відсутність ринків збуту власної продукції, низька платня за здану сільськогосподарську продукцію, недостатньо розвинута інфраструктура села.

Відповідно до ст. 8 Закону «Про особисте селянське господарство» та Порядку визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства, затвердженого урядовою постановою від 26 грудня 2003 року №2031, члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення у разі, якщо робота у цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати.

А от хто і як повинен встановлювати, чи є робота в особистому селянському господарстві основною, у жодному документі не визначено. До слова, в Європейському Союзі зайнятість оцінюють за 40 основними і 26 додатковими показниками, перелік яких щороку затверджує комісія з питань зайнятості. Депутати притьмом кинулися виправляти власні помилки. І в запалі забули, що селянство за господарською поведінкою та економічною ініціативою не є однорідною верствою.

Справді, знаходилися хитруни, котрі прошмигували у законодавчі шпарини. Обробляючи вчорашньою колгоспною технікою зведені докупи сусідські наділи у сотні гектарів, вони маячіли на біржі праці... як безробітні. При цьому вихвалялися перед невдачливими односельцями тим, як хвацько «взувають» державу. Звісно, перед такими спритниками треба було замурувати лазівки. Але ж у переважній більшості своїй селяни - народ совісний. Депутати ж підтяли серпом під саме годі усе селянст­во. Без розбору.

У грудні 2008 року кількість зареєстрованих безробітних в Україні зросла на 205 тис. Зокрема, без роботи залишилися 418,3 тис. городян і 426,6 - мешканців сільської місцевості. За рік у багатьох особистих селянських господарств через нульову «державну підтримку» опустіли обори: на 200 тис. зменшилося корів, на півмільйона голів - свиней. На 10 тис. поменшало господарств, які мають у приватній власності техніку, на 150 тис. - тих, де утримують худобу та птицю.

Та попри ці втрати, саме особисті селянські господарства є основними виробниками сільськогосподарської продукції, особливо її трудомістких видів. Торік вони зібрали майже п'яту частину зернових, виростили 9,9 млн. тонн картоплі, 3,1 - овочів, надоїли 6,7 млн. тонн молока. По суті, на селянські городи і хліви припадає 60,1% валової продукції сільського господарства у загальному обсязі виробництва. А саме: 98% картоплі, 90 - овочів, 86 - плодів та ягід. В обійстях виробили 82,2% молока і 54 - м'яса. Практично без будь-якої державної підтримки.

Звісно, набагато легше механічно перекласти документи із теки «безробітні» у привабливішу «працевлаш­товані», ніж із декларованих президентом відкритих щороку нових мільйона робочих місць половину «прописувати» у сільській місцевості. Звідси переважно «виписують».

Кількість сільських населених пунктів за останні п'ять років в Україні скоротилася на 108 одиниць. Зокрема, у 71% сіл немає дошкільних закладів освіти, 41 - клубів і будинків культури, 50% - середніх закладів освіти. Дільничні лікарні є у 2% сільських населених пунктів, амбулаторно-поліклінічні заклади - у 12, фельд­шерсько-акушерські пункти - 57, водопроводи - 22, газопроводи - 36, дороги з твердим покриттям - у 58%.

Схоже на те, що Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року спрямована на дострокове «викурювання» з нього мешканців. За вісім років кількість сільського населення скоротилася на 1,3 млн. чоловік. Міністерство аграрної політики у пріоритети розбудови інфраструктури сільських населених пунктів записало... 3,4 кілометра прокладених каналізаційних мереж, 1,1 - теплопостачання, 125 кілометрів водогону. Впродовж року...

Зволікає аграрне відомство і з суцільною паспортизацією сільських населених пунктів. А без неї ніяк не окреслиш проблеми кожного села і можливості розвитку його інфраструктури, не впровадиш соціальні стандарти й нормативи проживання населення у сільській місцевості. Останні й досі уточнюються. А коли вони слугуватимуть основою розробки місцевих програм соціально-економічного розвитку сільських територіальних громад, один Бог знає.

Урядовці трактують зміни до Закону «Про зайнятість населення» як прагнення підвищити мотивацію селян до роботи й усунути зловживання на ринку праці. На селі він - нагле збиткування над гідністю людини. 750 гривень - для вчительки, на сто гривень менше - для фельдшера і 320 - зарплата завідувачки бібліотеки... Щасливчиків, котрі приносять додому за тисячу гривень, в українському селі не набереться й 5%.

Таку статистику мені називали в обласних і районних центрах зайнятості, до яких зателефонував після «нещасливого» 13 січня - дня, після якого полярно змінився статус власників особистих селянських господарств. За даними Державної служби зайнятості, станом на 1 січня 2009 року на одне вільне місце в Україні претендували десять безробітних проти чотирьох рік тому. Серед областей найбільш невтішний баланс зафіксований у Черкаській - 77 безробітних на одне місце. В обласній службі зайнятості констатували: за два січневі тижні до центрів зайнятості звернулося 3,5 тис. осіб. Переважно вихідці із сіл. Нині загальна кількість безробітних в області становить 42,3 тис. осіб на... 738 вакансій.

Лаконічними були і в Сосницькому районному центрі зайнятості Чернігівської області. Там на обліку перебуває близько тисячі осіб. Якщо на 1 грудня минулого року індекс безробіття становив 6,58, то на 1 січня - вже 8,05. В основному поповнення прийшло з сільської місцевості.

Майже вдвічі порівняно з 2000 роком зросла кількість безробітних селян у Тернопільській області. Найвищий показник - 90%, серед мешканців сіл Шумського району. Невтішна ситуація і в Тернопільському, Зборів­ському, Бучацькому, Заліщицькому та Підгаєцькому районах, де понад 80% безробітних проживають у селах.

На моє запитання «Що потрібно, аби безробітний сільський мешканець набув цей статус?», майже всі співрозмовники в один голос відповідали: довести, що він не веде особистого селянського господарства.

- Тобто надати довідку із сільської ради? Із зазначеною площею городу, кількістю членів родини, сукупним доходом на кожного?

На тому кінці телефону після паузи зізнавалися:

- Чекаємо роз'яснень... Фактично поки конкретного визначення, хто ж іменується членами особистого селянського господарства, немає.

Кого напоумило так зневажити клас селян і розчленити його на підкласи: «колективістів», фермерів, «особістів», фізичних та юридичних осіб? І до кожної категорії у держави своє ставлення. Чому у Польщі всі, хто займається сільським господарством, - «рольнікі» (тобто рільники), в США - фермери, а в нас - інакше?

Тих, хто проведе чітку межу між поняттями «сільськогосподарське підприємство» і «сільськогосподарські товаровиробники», можна представляти до орденів Петра Саблука чи Павла Гайдуцького десятого ступеня - філософів руйнівних реформ на селі. Це з їхньої подачі на українській землі вкоренилися трансформери - ПОПи (приватно-орендні підприємства), СТОВи (селянські товариства з обмеженою відповідальністю), ТОВи... Вдумайтеся: «обмежена відповідальність» стосовно землі-годувальниці?!

Тому й не дивно, що, відповідно до Закону «Про особисте селянське господарство», всі селяни, прописані у сільських радах, наділені земельними паями та є членами особистих селянських господарств. Автоматично! Але ті, хто працював на підприємствах та в установах у найближчих районних центрах і містах, справно сплачував страхові внески на випадок безробіття, сьогодні, втративши роботу, залишилися без державної підтримки і змоги працевлаштуватися.

Та навіть тим, хто зареєструється на біржі праці, доведеться несолодко. Для них «підходящою роботою», за новим визначенням у законі, може стати... підмітання вулиць, відкидання снігу, випорожняння громадських вбиралень. Себто участь у громадських оплачуваних роботах. У разі ж, якщо зареєстрований безробітний двічі відмовиться від підходящої роботи, йому скоротять виплату допомоги по безробіттю до 90 календарних днів.

Звільнені з роботи «за власним бажанням» чи «за згодою сторін» відтепер зможуть отримати допомогу лише через три місяці. Крім того, за дві відмови від запропонованої центром роботи людей взагалі позбавлятимуть допомоги. Причому, якщо раніше претендент мав право без санкцій відмовлятися від роботи з меншим заробітком, ніж був у нього до звільнення, то тепер це заборонено. За новими правилами, людині пропонують роботу із зарплатою, яка не може бути вищою за середній розмір зарплат у сфері, в якій ця людина працювала. Тобто, якщо претендент отримував тисячу гривень, а в його сфері середня - 600, то тепер на таку суму він і розраховуватиме.

Із науковцями розкладав, як пасьянс, основні типи безробіття: добровільне, «природне» (або соціальне) та вимушене. Добровільне існує за наявності вільних робочих місць. Приміром, я, працездатний, не влаштовуюся на роботу через недостатній рівень заробітної плати чи нецікаву роботу. «Природне» (соціальне) безробіття практично не може бути ліквідоване за існуючої економічної системи. Воно зумовлене міжрегіональними, професійними та віковими переміщеннями частини працездатного населення. Йдеться, зокрема, про переїзд осіб найманої праці на нове місце проживання, отримання іншої кваліфікації, перехід на навчання, призупинення роботи на час догляду за дітьми. А також зміни, спричинені структурними зрушеннями в економіці (відмиранням або зменшенням частки старих галузей та появою і швидким розвитком нових), науково-технічним прогресом тощо.

Найпоширенішим типом безробіття є вимушене, за якого кваліфікована людина працездатного віку хоче працювати, але з не залежних від неї причин не може знайти роботу. Домінуючою ж формою цього типу безробіття в Україні є аграрна (або прихована). Зумовлена вона розоренням дрібних сільгосптоваровиробників, неспроможністю прогодувати себе і сім'ю за рахунок праці на селі, відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах. Це змушує сільських працівників залишатись у селі, підробляючи у місті. А то й (через безвихідь) зовсім заякоритися на присадибній ділянці.

Я застав часи, коли боролися проти знелюднення сіл... невидачею паспортів їхнім мешканцям. Нині ж повна ідилія: усі - із паспортами і «працевлаштовані».

ДТ



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...