App Store Google Play

Криза лідерства

12.01.2009 18:57

Гасло «Менше політики, більше справ» -

це політика тих, хто здатен лише на погану політику.

Беніто Хуарес.

Останні опитування соціологічного бюро «Система» , оприлюднені на «Дніпрограді», наводять на певні роздуми. Нагадаю, що проти усіх можливих кандидатів в мери (за винятком Куліченка та Швеця) від 31 до 70 % опитуваних поставили галочку в графі «Ніколи не чув». Причому з восьми діячів, в кого показник «Не чув про такого» перевищує 50%, шість були героями гучних скандалів.

Тому я не схильний розуміти відповідь «Не чув» буквально. Скоріше - чули, але не запам'ятали. На превеликий жаль, в оприлюднених дослідженнях немає уточнення, скільки опитуваних поставили «Не чув» проти більшості фігурантів - це була б дуже цікава інформація, але я й без досліджень ладен об заклад битися, що таких чимало.

Знову ж таки, я не схильний заносити всіх «не знаючих» до категорії, для якої стародавні греки винайшли елегантний термін «Ідіоти» (про всяк випадок, нагадую, що це не лайка, а перший в світі політологічний термін - людина, яка не цікавиться політикою,а «політика» - ведення справ рідного міста). У Великий Британії, наприклад, виборці (до початку виборчої кампанії) також можуть не знати, які кандидатури обговорюються в середовищі консерваторів, лейбористів чи вільних демократів - і це нормально, людська пам'ять не гумова. Але вони знають, хто такі консерватори, лейбористи та демократи.

У нас відразу до політики вбивають людям в голову свідомо (дуже цікаво, що і в цьому дослідженні, і в минулих аналогічних відсутнє питання «Чи будете Ви голосувати за офіційного кандидата від партії, який симпатизуєте?».). Як наслідок, ми не знаємо, скільки з тих, хто бажає бачити лідера Х. чи Y на Банковий, згодні, аби креатура цього лідера оселилася на Карла Маркса, 75.

Як не парадоксально, боротьбою з політичною структуризацією суспільства у нас очолюють ...політичні лідери. У будь-який по-справжньому демократичній країні за посаду третього за величиною міста країни точилася б (вже!) жорстока боротьба, бо, по-перше, для будь - який партії заманливо мати тут свого мера, по друге, така посада в демократичній країні престижніша та перспективніша за депутатську чи, навіть, міністерську (за винятком ключових міністерств).

У нас не то. Переважна більшість наших партій - бонапартистські, де вожді ладні скоріше повністю згубити партію, аніж допустити існування реальних, бойових місцевих організацій, де можливо (тільки можливо!) виросте потенційний кандидат на посаду партійного лідера.

Справа дійшла до курйозів - у нас створюються організації, які за всіма ознаками є політичними партіями (щоправда, нашого, українсько-бонапартистьського типу, партії, де немає других і третіх, а лише перший та зразу останні) - однак усі ці партії з піною у рота доводять, що вони партіями не є, і самі паплюжать партійність. Щоправда, тим самим вони самі копають собі могилу, бо кількість виборців, які розуміють чи інстинктивно відчувають, що перед ними замаскована партія - значно більше, аніж гадають їхні лідери, які бачать народ лише через скло своїх іномарок. Проте нам від того не легше, бо така агітація гальмує структурованість суспільства.

Як наслідок, ми маємо ситуації, коли народ всерйоз сприймає рекламу типу «Я не політик, а комунальник» - і якраз такі мери демонструють повну безпорадність в комунальній сфері (чому найкращий приклад Іван Куліченко), і, що найстрашніше - у нашого міста немає перспективи отримати кращого міського голову, бо, якщо Іван Фонтанович зійде з дистанції, мером стане така ж випадкова людина, як і він.

Це ж, відверто кажучи, нонсенс, коли в місті куди не кинь - усюди клин, там провалилося, тут розпалося , неможливо назвати таку сферу міського життя, де ситуація не погіршилася - а в мера немає реальних суперників!

Що можна зробити? По - перше, не вірити тим, хто каже, що на посаді міського голови потрібен не політик. Терміни «комунальна політика», «містобудівна політика» тощо вигадали розумні люди. По-друге, ще менше вірити тим «експертам», які стверджують, що мер повинен бути незалежним від партій. Увесь досвід людства свідчить, що «незалежність від партій» є незалежністю від народу. Просте пояснення - Іван Куліченко частину положень своєї програми не виконав, інші виконав з точністю до навпаки - наприклад, обіцяв з усіх питань керуватися «гласом народним» («Дитячий світ», парк Глоби, далі скрізь). Проте він розраховує бути переобраним... Якби він був членом політичної партії, яка несла б відповідальність за його дії, то загроза «якщо партія через тебе втратить рейтинг, то ти не зможеш переобратися, бо ми тебе не висунемо» - тільки цей засіб є ефективним. По - трете, не вірити партіям, де немає нічого, окрім лідера.

Поки ми не навчимося цим трьом простим речам, доти в місті нічого зміниться.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Масштаби еміграції з України вражають не тільки нас, а і європейську спільноту. Протягом останніх років для українців бажання виїхати на заробітки стало домінуючою ідеєю. Особливо це помітно серед мол...
Ярема ГАЛАЙДА

Хто кому переможець

Во, тввваю ж маму нехай. Навіть не знаю, що і сказати. Точніше знаю, але воно якось усе з області зоофілії та ненормативної лексики.Сиджу оце, гортаю стрічку новин аж тут, опа-на! Бачу ще раз розпрекр...
"Вийду с самогоном вєсной на цвєтущій пагост...І в честь сваіх радних праізнєсу я тост!"©Проголосую за того міського голову (чи кандидата), який побудує і запустить в експлуатацію в Дніпрі кремат...
Не хотів писати цей пост. Та оці навколофутбольні срачі, цькування солдатика через фотку з хіпстерами і, останній цвях у голову, Міністерство ветеранів добили мене остаточно.Сидів позавчора у кафешці,...