App Store Google Play

Іван Малкович: мені не все одно що продавати - труси чи книжки

05.01.2009 16:17

Пане Іване, у 2004 році в рейтингу 100 найвпливовіших людей України Ви посіли 89 місце. Леонід Кучма був тоді на першому. У 2008 році Ви отримуєте 88 місце, випереджаючи Богдана Ступку, Вєрку Сердючку і ... Кучму, який тепер вже замикає сотню. В умовах нестабільної політичної ситуації в країні Вам вдається стабільно видавати і просувати українську книжку. Як Ви гадаєте, це Ваш особистий рейтинг чи рейтинг української книжки?

Певна, річ, що книжки. Чого б вартував мій рейтинг, якби я не видавав книжок?!

Ви бачите, що робиться з політиками? Це щось мінливе. Треба робити щось вартісне й чесне до кінця - може тоді тебе помітять. Хоча всі рейтинги - це випадки. До цього не можна ставитися з абсолютом. І не можна самообманюватися, що ти такий вже дуже впливовий в цій країні.

А наскільки Ви вважаєте себе впливовим і чи піддаєтеся впливу ззовні?

Я не вважаю себе дуже впливовим. Піддаюся впливам певною мірою. Коли я видаю книжку, я просто приречений і радий піддатися впливу багатьох думок.

Коли ця книжка виходить, я мушу показати її обкладинку, текст чи щось ще, у чому я сумніваюся, багатьом людям. Єрко навіть в одному інтерв'ю жартував, що я ходжу на Бессарабку (наше видавництво знаходиться на вулиці Басейній біля Бессарабського ринку), у м'ясні ряди й запитую всіх продавців, яка картинка їм більше подобається: та чи та. Звичайно, це жарт. Але, можливо, він має в собі підгрунтя, тому що мені дуже цікаво знати думку маленької дитини і людини, яка далека від книжок. Вона може працювати прибиральницею. (Хоча в нас багато тепер тих, хто прибирає, з вищою освітою.) У всіх цих людей є діти і за ними стоїть певний суспільний прошарок. Коли я запитую певну людину, я бачу, як реагуватимуть різні прошарки. І коли я бачу, що можна більш-менш задовольнити всіх, тоді я спокійний.

Своїми книжками ми підіймаємо естетичний рівень не тільки дітей, але й батьків. Вони повинні тягтися до чогось вищого. Не штука видати книгу. Ще в древньому в Римі хтось з великих казав: "Які сумні часи тепер настали - дві великі проблеми: діти не слухаються і всі пишуть книжки." У нас тепер теж всі пишуть, видають. Віршами називають якісь заримовані чотири рядки. Насправді, видатних книжок і письменників не так багато. Треба намагатися видати щось особливе чи по-особливому. "Снігова королева" видається вже майже 200 років у скількох країнах, але ми зуміли видати свій варіант завдяки Владиславові Єрку.

До мого сина приїхав його приятель з Австрії, і він показав йому якісь книжки, що тато видає. Той побачив "Снігову королеву" і каже: "Як? Цього не може бути! Це твій тато? Ця книжка справила на мене найбільше враження у музеї Андерсена в Данії, вона там на почесному місці. І я думав, як би її придбати?".

Хлопець дуже довго не міг повірити, що він приїхав в Україну і натрапив на ту книжку, яка його, австрійця, вразила в Данії. Такі цікаві бувають метаморфози. Завжди можна видати по-особливому. Але для цього треба й ставитися по-особливому.

"А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" -  це не те видавництво, яке може видавати (воно може, але не хоче) вал книжок. Це мені не цікаво. Я можу видати тільки те, що я можу пропустити через себе. Скільки книжок я встигаю через себе пропустити: від тексту до поліграфії, від редагування до роботи з художниками, - стільки я можу видати. Пропускна моя спроможність не така велика. Тому що дуже багато людей займає мій час. Усі приходять і хочуть, аби я обов'язково зараз же при них прочитав їхній роман і висловив їм свою думку.

Я маю так багато цих рукописів, що мені кілька років не вистачило б їх прочитати. І хочеться їх читати. Але знаю, що життя в тебе одне і ти його витрачаєш на читання, як правило, не дуже якісної продукції.

Єдина втіха - цю продукцію я не видаватиму, і що це я змарную час, а всі діти не змарнують. Я б хотів видавати такі книжки, які б не засмічували культурний простір. Засмічування нашого культурного простору відбувається з такою потужністю і з таких багатьох джерел, що оригінально не засмітити його зайвим. Видати справжнє те, що буде особливим.

Ви не тільки з'являєтеся у рейтингах, але й самі їх формуєте. Наприклад, у 2007 році визначали найвпливовіших жінок...

І цього року мене так само запросили, але був Львівський форму видавців, ми запізнювалися з книжками і я просто не встиг дати свої версії. І потім пожалів, тому що мій голос міг підняти тих жінок, яких я вважаю найдостойнішими.

А чи збіглися тоді Ваші оцінки з остаточним результатом і як Ви почувалися в ролі експерта?

Дуже багато збіглося. Хоча може я не дуже об'єктивний. У мене на перших місцях завжди були Ніна Матвієнко і Ліна Костенко, бо я вважаю, поки творять ці дві найзолотіші українські душі, мені спокійніше за Україну. Я знаю, що є Ніна Матвієнко і Ліна Костенко. Україна - матріархатна держава. І я відчуваю, що українська душа захищена цими жінками. Мені дуже затишно. Вони можуть взагалі нічого не робити, але якщо вони є, вони для мене завжди на чолі і не тільки списків.

Для сотень тисяч українців хороша українська книжка і "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" - поняття нероздільні. Як Вам вдається в умовах економічної кризи зберігати ту саму якість і ту саму ціну? На чому економите?

Ми принципово не підвищували цін. Хоча зараз ми всі ошелешені тим, що більшість фабрик вдвічі підвищили свої ціни. І це не зрозуміло. Коли буде справжня криза, то ці ціни упадуть, бо люди розумітимуть, щоб зберегти фабрику, не треба дерти такі гроші. Не може бути, щоб вчора, приміром плащ, коштував одну ціну, а сьогодні на 500 гривень дорожче. Власник хоче залишитися з усім своїм прибутком, він збільшує ціну і думає, що за рахунок покупців (він вважає їх дурниками, які ще купують), він виживе і заробить, нічого не втративши.

У кризі мусять трішечки втратити всі. Ми ж за гривні продаємо, за гривні друкуємо. Хоча багато кольорових книжок у нас друкувалося за кордоном. Зараз ми припинили ці проекти. Євро настільки виросло, що за ті ціни, які зараз продаються книжки, ми можемо видавати їх тільки в Україні. І папір подорожчав у світі, і проблеми з фабриками, багато з них призупиняються. Наші читачі в своїх сферах могли б теж не підвищувати ціни. Кожен би трішечки втрачав, але всі б вигравали, всі б вижили.

Такий час, що ми всі маємо тулитися один до одного з більшою довірою, не намагатися ошукати один одного. Це ні до чого доброго не приведе. Як писав Руданський: "Хотів пан когось ошукати, та й сам ошукався".

Яка б не була криза, головне, щоб вона не підкралася до мізків, до твоєї душі: коли ти будеш думати, що все може зійти з рук і ти можеш попустити на якості, на тому, чому ти все життя не попускав... Цього вже не можна робити. Не можеш видати книжку - краще не видай. Не можеш щось зробити якісно, так, як треба - краще не зроби. Усі кризи минають, а життя триває. Усе одно народжуватимуться діти, вони хотітимуть сміятися і вони прагнутимуть приводів для радощів.

Не треба піддаватися якимсь сумним кризовим уявленням і видавати ще кризу з себе. Її треба видушувати і думати про те, що ти на цій землі є антикризовий острівець. Якщо ми будемо думати: я не криза, я не криза, я можу щось робити - у цьому наше спасіння.

Останнім часом Ви починаєте видавати дорослі книжки. "Гамлет, принц Данський" - яскравий тому приклад. Це експериментальний хід чи Ви намагаєтеся розширити свою аудиторію і запускаєте новий проект?

Ми вже мали друкувати кілька книжок, у тому числі і "Пригоди бравого вояка Швейка". Над редакцією цього перекладу я працював 4 з половиною місяці. У мене є відчуття, що я його цього року ще надрукую. Понад усі застереження. Мені здається, "Швейк" - це та книжка, яка людину освітлює. Коли стається щось погане (а в житті кожної людини трапляються ситуації, коли близькі хворіють, перебувають у безнадійних станах) мені задається, "Швейк" і ще книжки Руданського, Глазового розвіюють тугу.

Окрім того, ми ще видамо Маргарет Дюрас "Коханець", Богуміла Грабала "Я обслуговував англійського короля". У нас уже ці книжки готові. Це доросла серія. Вона має свій логотип. Починаємо серію серйозних книжок, які я люблю.

Ліна Костенко згодилася нам віддати свою нову повість і вірші. Я думаю, це буде в наступному році.

Ви, напевно, частий гість книжкових ярмарків. Не Тільки Львівський форум видавців, але й Лейпциг, Франкфурт, Париж, Варшава...

Болонья... Бо Болонья - це найбільша в світі виставка дитячих книжок. 

То чому на цих потужних європейських ярмарках Україна представлена малесеньким наметиком? Ви ж яскравий приклад того, як в українських реаліях хобі може стати бізнесом, приносити користь, задоволення і гроші. Тож чому наша українська книжка не популярна за кордоном? Немає кому просувати?

Тут ширше треба дивитися. Чому взагалі Україна поки що не дуже популярна за кордоном? Гадаю, це поступовий шлях.

Якось справа налагоджуватииеться. Якщо подивитися на те, що видавалося 5 років тому і скільки, то зараз набагато більше. Тобто все рухається у правильному напрямку. Можливо, не так багато, як би хотілося.

Зараз дуже відчутно, що наша держава встановила для видавців чудові правила гри. Останні пару років - це золотий час для українських видавців щось починати, щось видавати. Знято податок на прибуток. Якщо зараз він ще продовжить свою дію, то українське видання зможе стати на набагато міцніші ноги.

Зняти - це чудово, це фантастично, але важливо, щоб в українське видання прийшли гроші. Гроші з нічого не беруться. Щоб люди повірили, що українська книжка перспективна, треба повірити, що українська держава перспективна. Тут усе взаємопов'язано. Часто в нашій державі трапляється так: хотів як краще, виходить як завжди. І з мовою, і з книжкою. Але принаймні до цього року все рухалося дуже непогано. Жаль, що ця криза може припинити розвиток, у тому числі і видавництв.

Російська преса каже, що в них українську книжку купують лише заради ілюстрацій. Яку роль Ви відводите ілюстрації і як вам вдається отримувати кращих ілюстраторів, того ж Владислава Єрка?

Я сам не знаю. І Єрко, і Кость Лавро - це, передусім, мої друзі. Можливо, я не такий видавець, як інші видавці, у яких є графіки, у яких все прораховано наперед, яким усе одно, що продавати: чи книжки чи труси. Мені не все одно. Я люблю книжки. Я б нічим більше не міг і не вмів би займатися. Я б не вмів успішно щось продавати, бо я книжки передусім не продаю, а видаю. А коли ти добре видаєш, воно потім само собою вже щось налагоджується.

Можливо, є довіра й авторів, і художників. Треба бути чесними з ними. З Костем Лавром ми працюємо з першого дня створення видавництва - уже 17-й рік, з Єрком - з того надвечір'я, коли він якось завітав до нас у видавництво.

Що Ви відчули, коли Поттеріана закінчилася: жаль, розчарування чи полегшення, мовляв нарешті?

Нічого особливого не відчув. Треба шукати якісь нові книжки. "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА"  для мене ніколи не асоціювалася з Гаррі Поттером. Це абетка, улюблені вірші, сто казок, та ж "Снігова королева" і багато інших книжок - ті, які ми справді самі зробили, виносили, вимучили, вимріяли і опублікували.

Багато людей пропонують якісь свої твори, якісь проекти. Доводиться обирати. Але не так легко натрапити на щось гарне, яке б мене задовольняло. Не так багато книжок на даний момент, які я хочу видати. Є кілька книжок, про які я мрію вже більше десяти років. Але я досі не знайшов художника.

А Єрко не підходить?

То інша книжка. Вона така легка-легка. Уже бралося кілька художників, але не те, що я хотів.

У Вас дуже сильна, амбітна, талановита команда: Єрко, Морозов, Негребецький, Андрухович в одному з проектів долучився. Як вдається налагоджуватися стосунки з такими особистостями?

Вони знають, я не просто директор, усе ж таки сам колись активно займався творчістю - був не останнім українським поетом. Може тому якась більша довіра до мене, а в мене до них - розуміння.

З кожним треба говорити аргументовано. Не образити людину, знайти якесь компромісне рішення. Багато буває творчих суперечок, дуже напружених моментів, але все пов'язано з книжками. Буває що не розмовляємо, сердимося по-серйозному, але це все тільки для того, аби вийшла нормальна книжка. Ми намагаємося, щоб усі суперечки йшли на краще. Якщо тебе покритикують до того часу, як книжка вийде - це чудово. Але якщо тебе критикуватимуть після - це смертельно.

Тому я з багатьма людьми раджуся, бо хочу почути всі думки. І треба давати читати людям, які дуже критичні. Не тільки які вас гладитимуть: "Ой, як гарно!". А які скажуть: "Ні, не гарно. Оце погано. Фу! А тут не те. А це вже було." Але це все до того, як книжка не вийшла. Якщо вийшла і я чую критику, я страшенно переживаю.

Я так само маю різні настрої, і депресивні, коли ти бачиш, що щось міг зробити краще і від тебе воно залежало, а ти був сліпий на той момент... Наприклад, "Гаррі Поттер", 816 сторінок... Дуже багато людей вичитують ту книжку. Коли ти робиш у такій гарячці, помилок може бути море. Усе ж таки "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" має набагато менше помилок у книжках. Ми до цього прискіпливо ставимося. Але без помилок не можна обійтися. Класичний приклад - коли англійську енциклопедію дуже добре робили, усе вичитали, помилок не було, поглянули на обкладинку - а там написано не "енциклопедія", а "енциклопудія". Отже, пам'ятаю, що в "Гаррі Поттері" на 9-ій сторінці я, виправляючи одну помилку, зробив іншу. І коли я знаю, що це я зробив цю помилку, то на кого сердитимуся? Сам на себе? Тоді так не затишно. І цю помилку ніхто сильно не зауважить, але неприємно.

Пам'ятаю, як з Женею Гапчинською ми ту "Лізу" робили - просто до сліз. Це була її перша дитяча книжка. Було дуже тяжко. Але коли книжка виходить - усе забувається. Ви щасливі. Найважливіше - результат. А все решта - процес. Як ти йдеш на гору? Ти повзеш, скочуєшся, падаєш, обдираєшся, але ти туди йдеш. І коли ти доходиш - то все, все забувається.

Як Вам вдалося залучити до перекладу першу леді Катерину Ющенко?

З Катериною Михайлівною ми знайомі ще задовго до того, як вона стала першою леді. Вважаю її найдостойнішою першою леді. Вона завжди займалася благодійністю - опікувалася дітьми, якісь книжки закуповували в нас у свій фонд, дарувала. Це в неї не позірне, це в неї в душі. Це та людина, якій віриш.

І, очевидно, вона мене знає не від сьогодні. Тому коли була пропозиція, вона відразу погодилася. У неї були якраз закордонні відрядження, вона перекладала і факсом передавала. Для неї була ця співпраця приємною і для нас теж.

А почалося все з того, що вона відвідала нашу виставку оригіналів ілюстрацій у Києво-Печерській лаврі у 2006 році, потім залишилася, щось ми говорили, перекинулися фразою (не пам'ятаю, чия була ідея), що може б вона щось переклала англійською. І я шукав книжку, яку б пасувало перекласти першій леді. Мені здається, ця книжка була доречна.

А Вам доводилося бувати вдома в Президента?

Ні, не був.

Зі своєю дружиною Ви познайомилися на творчому вечорі Оксани Забужко. А яку роль зараз відіграє письменниця у Вашому житті і з ким ще з українських сучасних авторів Ви приятелюєте?

З Оксаною Забужко в суботу були на виставі Жолдака. Тоді пішли після першої дії на вечерю. Я ще був схильний подивитися далі, а Оксана сказала, що їй досить і покуштувати яйця, щоб зрозуміти, що воно зіпсоване, їй не треба ціле яйце для цього з'їсти. Ми пішли родинами і непогано провели другу дію в компанії.

Дуже радію, коли приїжджає до мене до Києва мій кум Віктор Неборак. Андрухович... Він мандрівник. Цього року він тільки раз був у мене дома. Він справді завжди має якісь оказії. Як людина, що бере враження з цього світу, з подорожей, йому цікавіше мандрувати. З Віктором Морозовим приятелюємо, також з Єрком.

Ваша дружина - професійна скрипалька. Роль першої скрипки вона грає у всіх сімейних справах?

Та звичайно! (Сміється. - Авт.). Хоча треба визнати, що, на щастя, не в усіх. Ще залишилися певні сфери, де ¾ першої скрипки відіграю я. Цих сфер не багато і вони звужуються. Але, на щастя, вони ще є.

Богу дякувати, ми живемо дуже довго - з 1986 р. Ого-го! Це вже доволі довго. Але ще досі миримося, іноді навіть дуже задоволені.

Чи справді у Вас вдома родинний оркестр?

Я ніколи такого не розказував.

В одному з ваших інтерв'ю я таке прочитала...

Може хтось і прибрехав. Ми хотіли зробити такий оркестр: Кирило Стеценко - він скрипаль, Проскурня - альтист, ми з Яриною - скрипалі, і ще залучити одну віолончелістку, яка так само зараз тією віолончеллю не займається, - і грати для себе. Але якось так не склалося. Гадаю, це все ще попереду.

Особливо нас надихнула Кондолізза Райс (йдеться про те, що держсекретар США зіграла на фортепіано для королеви Великобританії Єлизавети II в Букінгемському палаці. - Авт.). Вона знайшла час зробити репетиції і твір був достатньо серйозний. А в нас же більше вільного часу, ніж у Кондоліззи Райс.

Діти грають потроху. Але ми їх у музичні школи не віддавали. До них приходить мій приятель, композитор, і він вчить їх грати на синтезаторі і на гітарі. Їхній дідусь, батько Ярини, Богдан Антків, народний артист, керівник чоловічої капели імені Ревуцького прийшов до нас якось у гості. Гордій ще був менший, лежав, щось читав і наспівував арію Цариці ночі. Ми стали, затамувавши подих, і слухали, як він наспівував. Він має абсолютний слух. Старший - теж. Але ми такі батьки - просто колись замучені  музичною школою. Для нас це кошмар. Коли ти граєш на фортепіано, ти ж його не носиш на собі. А з цією скрипочкою Ярина з маленьких років їздила до школи. Я в Карпатах доїжджав взагалі хто знає куди. Часто не міг сісти на автобус, бо був маленький і не міг пробитися в салон. Хоча згодом вже навчився протаранювати скрипкою всіх вперед. Звуки, які видає маленька дитина, яка вчиться грати на скрипці, вони неприродні, навіть антилюдські. Почати видобувати справжні звуки, коли ти вже в гармонії сам з собою і розумієш, що скрипка - це хороший інструмент, це дуже складно. А спочатку це якась рипучка. Ми можемо повідати наші скрипкові муки, мабуть, тому і не віддали своїх дітей до музичної школи. Але варто було б.

Ви кавалер Ордену Усмішки, який присуджують діти, і який свого часу мали Іоанн Павло II, мати Тереза, Сергій Міхалков, Астрід Лінгред. Що він для Вас означає?

Це міжнародний орден. Їхній центр є у Варшаві. У мене такі гарні фотографії звідти. Вони приїжджають зі своїми прапорами, з штандартами, з срібними чашами. Головний момент посвячення - ти мусиш випити чашу лимонного соку, який тобі щойно вичавили. Це якось моторошно. Але мені все далося легко. Випивши чашу, ти маєш усміхнутися. І в мене вийшла нормальна усмішка і я навіть сказав: "Дайте ще". Це було смішно.

Це надзвичайно приємно, і це, фактично, єдина нагорода, яку я маю, яку я хотів прийняти. Я міг би мати і якісь державні, але...

Я дитячий видавець і здавалося б, що я люблю всілякі цяцьки. Але я люблю, коли нагороджують мої книжки. Це дуже приємно. Це і просуває їх певним чином. А наші найвищі нагороди трішечки заплямовані багатьма людьми, які отримували їх не завжди заслужено. Тому ця нагорода у мене єдина. Дружина дуже схвалила її. Вона навіть пішла на вручення зі мною і ридала. Це Орден Усмішки, а вона була вся заплакана, бо їй було дуже приємно. Це те, чим ти можеш пишатися. Орден Усмішки... Що може бути краще?!

Оця Ваша краватка у книжках спеціально придбана для сьогоднішнього заходу?

Бачите, написано: "Казки Барда Бідла". Це дуже магічна краватка: на який би захід я не прийшов, а вона завжди висвітлює назву тієї книжки, яку ми презентуємо.  

Анна ЯЩЕНКО, "УНІАН"



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...