App Store Google Play

Справжні педеереси

05.12.2008 14:41

Коли смієшся, перестаєш боятися і злитися. Певно, саме на цьому заснований успіх бурлескно-травестійних спільнот українського Інтернету, які пародіюють вітчизняних проросійських політиків.

Пару років тому UA‑нету була життєво необхідна ін'єкція сироватки почуття гумору. На віртуальних фронтах - форумах, чатах, блогах - тисячі українців пафосно марнували час і сили, полемізуючи на теми, що стосуються російсько-українських відносин. «Україна - не держава», «українсь­кої мови не існує», «ми вимкнемо вам газ і ви здохнете» - приклади тез, із якими доводилося сперечатися. Коефіцієнт корисної дії цих суперечок дорівнював нулю, позаяк із російської сторони в них брали участь або наймані бійці «Бригади.Ру», або загартовані у віртуальних баталіях ідейні патріоти - «руспати».   Слід було негайно випустити пару, й вихід знайшовся. Один за одним в українському інтернет-просторі почали виникати дискурси, що пародіювали найгірші риси братньої нації: шовінізм, імперські амбіції, «почвєннічєство», православне мракобісся тощо. Вбравшись у кокошники, косоворотки, валянки й ушанки, з балалайками наперевіс, українці вшкварили таких частушок, що кремлівські стіни здригнулись.  

 «Пэдээрэсы, Путина сыны»

Головний козир фофудьїстів - те, що вони, на відміну від росіян із їхніми схематичними жартами про сало, «ґарілку» й шаровари, досконало знають те, що пародіюють. Тому пародія виходить рельєфною, правдоподібною та подекуди з настільки глибоким підтекстом, що непідготовлений читач не може зрозуміти: це що, все серйозно?  

Саме таким було моє перше враження від сайта ПДРС (http://pdrs.dp.ua/) - «Придніпровсько-донецького робітничого союзу». Бурлескність проекту (сама абревіатура чого варта!) настільки насичена, що в якийсь момент перестає бути очевидною, й ти починаєш припускати, що десь у міжріччі Дніпра та Сіверського Дінця справді живуть такі люди.  

«Фофудійні» дискурси не стільки літературна/інтернетна містифікація, скільки рольова гра. Як шанувальники творчості Дж.Р.Р. Толкіна періодично всерйоз перетворюються на ельфів, орків і гномів, так і «фофудьїсти» в межах своєї спільноти по-теат­раль­ному глибоко вживаються в образ ­печерних російських шовіністів. А ПДРС нагадує сконструйовану реальність фентезі ще й тим, що має свою розгалужену міфологію, галерею віртуальних персонажів і навіть померлого пророка - Юлія Юрійовича Корчмаря, теоретика робітничого руху. Водночас перейняти стиль і пафос, аби писати «під ПДРС», зовсім не важко - щоб осягнути базовий набір ідеологічних догм, варто лише перечитати кілька сторінок сайта.  

З моменту заснування восени 2006 року сайт ПДРС ніколи не рекламувався, проте завдяки «вірусному» поширенню інформації в Інтернеті став дуже популярним. Поема віртуального поета Германа Істокова «Феодосійська рапсодія», що з'явилась у відповідь на «антинатовські заворушення» в Криму, завоювала всеукраїнську славу. А «конкурс дитячого малюнка», де нібито російські діти зображували війну в Грузії, широко й серйозно висвітлювався навіть у «солідних» ЗМІ.   Глибоко законспіровані - не тому, що чогось бояться, а тому, що так цікавіше - творці сайта демонструють неабияку винахідливість: тут і генератор гнівних скарг на опозицію, і «робітнича реклама», й іспанська версія сайта (щоб зрозуміли брати з «Кубинської РСР») та ілюстрована інструкція зі зриву голосування у ВР і паплюження державного прапора...

Бурхлива фантазія вберегла ПДРС від виродження та зациклення, що поступово зводить нанівець креативний потенціал інших споріднених спільнот. Творчість робітничих поетів і публіцистів із ПДРС періодично з'являється в інтернет-виданні «Обком». Ну й, звісно, гуляє (часто навіть без вказування авторства) форумами та поштовими скриньками України й Росії.  

Гумористи з Дніпропетровська 

«Ми ніхто, - відповідає на питання Тижня дніпропетровець Сергій, один із трьох засновників ПДРС, на запитання «Хто ви?». - Саме так, мабуть, і треба нас сприймати, щоби не помилитись у висновках. Ми не маємо зв'язку з будь-якими партіями, фондами, виданнями тощо. Ми лише аматори, у яких є час, натхнення, більш-менш холодні голови й розумна кількість патріотизму. Тобто все, чого не має 99% населення України».  

Ідея ПДРС виникла на початку 2006 року як «природна реакція на органічні відходи життєдіяльності політичного організму». «З'явилася внутрішня потреба якось відповісти на інформаційну агресію з боку телевізора. Ми почали для власного задоволення видавати «боевой листок ПДРС», де намагалися бути більш маразматичними, ніж наші ріднесенькі проросійські партії», - розповідає Сергій.   Він вважає ПДРС «радше гумором, ніж сатирою» та наголошує: сайт нікого ні на що не прагне спровокувати. Головний сенс існування ПДРС, як і інших подібних спільнот, не виховний, а розважальний. «Фіш­ка», мабуть, у тому, що ми робимо все у власне задоволення, а зазвичай, саме такі речі приносять задоволення іншим, - розмірковує Сергій. - Хоча було б нещиро казати, буцімто нас зовсім не цікавить вплив на суспільство. Звичайно, для нас був би бажаним відгук, якісь позитивні зрушення в свідомості співвітчизників. Але ми не дуже сподіваємось на це: більшість людей узагалі не дуже схильні до зміни своїх думок, особливо хибних. Тим, кому ми не подобаємось, простіше сказати, що ми наймити БЮТ, ЦРУ, Держдепу, що ми замасковані бандерівці й ніколи не були в Східній Україні».  

Насправді творчий колектив ПДРС - справжнісінькі східняки, мешкають у індустріальному серці України й не вбачають нічого поганого в русофілії. «Врешті-решт, Росія має неабияку «неизъяснимую прелесть», і її важко не любити дивною любов'ю. А от українофобія нас справді дуже дратує та спонукає до ПДРС-творчості», - пояснює Сергій.  

  «Античервоний Перець» 

За тематикою ПДРС дійсно відрізняється від інших «фофудійних» ресурсів: тут нечасто зустрінеш жарти на тему православного «исконничества» чи, наприклад, про Путіна. Вістря гумористичного пера спрямоване на комуністів, вітренківців і їм подібних.   Мешканця Києва чи Львова така спеціалізація може здивувати: мовляв, навіщо стільки уваги до маргіналів, яких уже майже не видно й не чути? Та на Сході й Півдні «червоні» ще доволі помітні в інформаційному просторі, тож гумор авторів ПДРС залишається запитаним, і охочих долучитися до їхнього креативу не бракує.  

«Часи, коли в ПДРС було троє авторів, минули, й зараз на нашу електронну адресу надходить багато чудових текстів від наших фанів. Публікуємо досить великий відсоток від отриманого. Головне, щоб було не надто нудно й відповідало нашому форматові», - каже Сергій.   Жодних гонорарів для авторів не передбачено - ПДРС залишається некомерційним проектом, і власники сайта поки що не замислюються над можливістю заробляти на ньому гроші.  

Не втрачати самоіронії 

Скільки протриває ПДРС? Відомо, що навіть найвдаліший жарт, повторений 100 разів, перестає бути смішним і набиває оскому. Та хоча формат ПДРС, за словами його творців, «ду-у-уже широкий», рано чи пізно свіжі думки й ентузіазм авторів мають вичерпатися. Сергій дивиться на перспективи проекту оптимістично: «Хобі дорослої людини майже завжди живе довше, ніж заняття, які тримаються на почутті обов'язку чи матеріальній потребі. Тому, швидше за все, ПДРС переживе багато проектів, що базуються на комерційних засадах. Сьогодні наш редакційний портфель заповнений».  

Переведення Росії та її «п'ятої колони» з категорії страшилок у категорію потенційних об'єктів для здорового гумору пішло українцям на користь: віртуальна комунікація у зоні .ua стала спокійнішою, й недоброзичливим гостям зі Сходу важче баламутити воду. Ба, більше, в Інтернеті з'явилися віртуальні персонажі stepan_bandera та pan_petro, які висміюють (не завжди вдало, але намагаються наслідувати найкращі зразки жанру) вузьколобий український націоналізм - така собі фофудья навпаки.   Головне - сміючись над іншими, ніколи не втрачати самоіронії.  

Ексклюзив Ґордєй Сємьоновіч Домнов, активіст ПДРС:  

«Победа идей ПДРС в масштабах Галактики»

- Гордей Семёнович, каковы текущие программные цели партии?  

- Победа идей ПДРС в масштабах Малороссии и Галактики в целом, снижение акцизного сбора на плодово-ягодные вина и всеобщее счастье в пределах демократического централизма. А вообще, наша главная цель - борьба, и в первую очередь - с внутрипартийными примиренцами, капитулянтами, коллаборационистами и соглашателями, т.е. со всеми теми, кто мешает нам вести нашу борьбу.  

- Близок ли миг освобождения?  

- Миг освобождения трудящихся Юго-Западной Руси от оранжевых наймитов Запада уже не за горами, но окончательная победа, как говорят наши учёные, бесконечно далека ввиду бесконечности Вселенной, которую нам ещё надлежит освободить, усмирить и преобразовать со­гласно Учению Корчмара и Плану Путина. Карающий молот трудового правосудия ещё обрушится на головы наших мучителей, а остро наточенный серп народного гнева ещё отсечёт склизкие головёнки гидре натовского империализма!  

- Какими будут ваши действия в случае втягивания Украины в НАТО?  

- Как все знают, ПДРС создал и возглавил народно-патриотическое движение ЕВНМО (Если Вы в НАТО, то Мы - в Окно), и в случае чего тысячи пролетарских шахидов готовы сигануть в окно назло натовскому врагу! Ну, и ещё возмущаться будем. Громко. Потом напьёмся с горя. Сильно.  

- Не противоречит ли вашим принципам получение прибыли от рабочей рекламы на сайте? 

- Да как может рабочая реклама противоречить нашим принципам, если её публикация утверждена решением Политсовета?! Ерунда какая-то получается... К тому же, на нашем т.н. сайте (правильнее его называть «Рабочая Междусеть») публикуется не буржуазная реклама, а полезная информация для трудового элемента - где лучше купить гармонь, книгу классика или топорик, как идеологически правильно провести время после смены, в какую единственно народную Партию вступить.   

 Хроника сопротивления  

«Русский человек - это тавтология»  

Професор Іван Денікін (блог http://za-nashe-delo.livejournal.com, створений у лютому 2006 року) - російський учений-деміург, який досліджує справжню (не спотворену натовцями та бандерівцями) історію Малоросії. Став відомим завдяки епопеї «Город Львов», де описані поневіряння росіян у серці кровожерного укронаціоналізму (у ПДРС з'явилося продовження про «зловещее львовское метро»). У 2007 році видавництво «Буква й цифра» випустило збірку художніх і наукових творів професора «За наше дело».  

Ілля Ноздреватенков (блог http://inozdrevatenkov.livejournal.com, створений 28 квітня 2006 року) збагатив український і російський фольклор новим соціально-філософським поняттям - «фофудья». Запитання, поставлене в лютому 2006-го Ноздреватенковим лідеру КПУ Петрові Симоненку під час онлайн-конференції - «Моей дочери в школе запретили носить фофудью, аргументировав это тем, что государственный язык - украинский. Доколе?» - заінтригувало блогерів, і незабаром слова «фофудья», «фофудьїст» і «фофудьєносець» стали загальними назвами. Сьогодні їх можна часто бачити навіть у російській пресі, а оригінальне цер­ков­нослов'янське значення («тканина, шита золотом») вже й забулося.

Fofudja
(http://community.livejournal.com/fofudja/, створена 12 березня 2006 року) - спільнота з понад тисячею учасників, де розвивався дискурс фофудьї. Коронна фраза: «Русские люди, извиняюсь за тавтологию». Користувалась успіхом як в україномовних, так і в російськомовних блогерів. У червні 2008‑го засновниця спільноти Маркітка оголосила її закритою. Незгодні з цим шанувальники Фофудьї заснували нові спільноти - fofudija і phophudia.  

«Вилочка» - «интернет-магазин освобожденных товаров», створений львівським блогером Немиричем (http://nemyrych.livejournal.com) за мотивами повідомлень про мародерство російських військових у Грузії. Спершу це був лише жартівливий ескіз, проте резонанс ви­явився настільки потужним, що незабаром сайт http://vilochka.com/ запрацював. Для бурхливого креативу тих, кому сподобалася ця ідея, засновано спільноту http://community.livejournal.com/ru_vilochka.  

Феодосийская рапсодия Уривок із поеми Германа Істокова  

Мать промолчала, рыдая,
В локоны светло-русые... «...Мамочка!.. Нас пытают
Только за то, что мы - русские?!» Фраза, огнём налитая,
Била сильней оружия:
«Анечка, нас пытают,
Только за то, что мы - лучшие!
Озарена Вселенная
Светлыми русскими душами!
Мы - породили Ленина,
Мы - подарили Пушкина!
Мы - покорили космос,
Мы и Сибирь покорили.
Эти ж бандеры - просто
Глупые свинские рыла!
Зависти в них немеряно,
От осознанья убогости.
Жалкие, глупые мерины,
И воплощенья жестокости!
Смысла в их жизнях нету,
Хуже они, чем микробы.
Мерзкие салоеды,
Грязные русофобы!..»  

«Український тиждень»



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...