App Store Google Play

Фінал секонд-хенду: по кому вдарив міністр економіки?

10.11.2008 19:26

У нашій країні заборонили секонд-хенд. Кабінет міністрів України на засіданні 5 листопада прийняв ухвалу «Про заборону ввезення на митну територію України, як давальницької сировини, одягу та інших використовуваних виробів».

Міністр економіки Богдан Данилишин занепокоївся гігієною ввезеного ганчір`я і заразом - інтересами вітчизняної легкої промисловості і вирішив наплив дешевого одягу припинити. Саме його відомство ініціювало таке рішення.

Мені одного разу доводилося спілкуватися з міністром економіки, ще коли він був головою Ради з вивчення продуктивних сил України. Тоді пан Данилишин з недитячим запалом виступав проти будівництва каналу Дунай - Чорне море, захищаючи екологію придунайського регіону і заразом, через невідання, інтереси румунських портів, точніше - їх голландських власників, яким цей канал міг стати могутнім конкурентом.

Секонд-хенд - це, звичайно, не канал, це зовсім не той розмах «захисту», але і за часів фінансової кризи є можливості для «освіченого лобізму». У даному випадку: Ради національних асоціацій товаровиробників і Української асоціації підприємств легкої промисловості.

Цієї неділі я вирішила сходити на секонд, на прощання перед їх закриттям - заразом щось прикупити. Секонд-хенд - своєрідне місце. Тут свій сленг, сюди заходять представники всіх прошарків суспільства, аж до тих, що межують з класом «дрібної» буржуазії. Тут одягаються пенсіонери, бюджетники і багатодітні або самотні мами. Я б сказала, що для останніх секонд - це просто порятунок. Адже тут можна купити чадам навіть роликові і фігурні ковзани - розкіш недоступна дітворі з неповних і багатодітних сімей, якщо купувати їх в магазинах. Тут часто тиняються студенти всіляких художніх училищ, риються, щоб набрати хорошої фурнітури з іноземних ганчірок і створити дешеву, але свою дизайнерську річ.

І, нарешті, є третій тип відвідувачів секонд-хенду. Це за нинішніми мірками, небідні люди, які, проте, строго слідують особистому фінансовому плану і витрачають на одяг не більше десяти відсотків сукупного доходу. Це важко, враховуючи, скільки коштує взуття, на якому не заощадиш, у тому числі і дитяче. Але - можна.

Одна моя приятелька, чоловік якої займає пост заступника редактора ділового видання, яка раніше просаджувала в магазинах одягу до півтора тисячі доларів в місяць, зараз повністю перебудувалася. З появою дітвори у неї сформувалися нові задоволення: вона стала, за можливістю, одягатися в секонд-хендах, а на заощаджені кошти або купує дітям інвестиційні сертифікати, або в банках щомісячно - по золотому злитку в два-три грами, або ж продумує, як би їй дістати новий вигляд страховки. Інвестиції в майбутнє - хіба не цьому нас намагаються учити наші провідні економісти і нинішні керівники фінансових установ?

У таких роздумах добралася я до метро «Лісова», де розташований найдешевший столичний секонд.

І почула знайоме: «Риємось, копаємось, модно одягаємось». Напевно, так кричать на східних базарах. Продавці секонду суцільно - араби. Іноді цим хлопцям з сильною засмагою допомагають наші дівиці. Це гірше, тому що торгуватися з українками важче. Тим більше, що ці панянки чудесно знають лейби європейських виробників.

- Ахмед, це ж «Бетті Берклі»! Ще і нова, з етикеткою. У тебе совість є: тридцять і ні копійки менше. Я тут у тебе що, за гривню в день стояти буду?

- Даю дешевше тільки заради твої прекрасні очі, - прихильно каже мені Ахмед.

У Ахмеда таке кліше: він завжди поступається заради чогось, при мені він він продав дешевше якійсь панночці заради «день народження своєї мами», а ще раніше, заради «твій маленький син, схожого на мій брат». Чим хороший секонд - тут завжди можна виторгувати половину. А самі араби люблять робити «акції». Зазвичай залежаний товар вони знімають з плічок і викладають на столи, продаючи светри по п`ять гривень, а три - на десятку. Так от, після нашого вступу у СОТ вони цю звичайну практику обставили як акцію «заради нашого вступу у СОТ».

«Нове надходження, новий привіз, підходимо, вибираємо, купуємо», - почула я в наступному наметі.

Цього разу пощастило моїй подрузі. Пощастило, тому що це успіх - знайти плаття від «Лори Ешлі», але на жаль, ними торгувала українська дівчина, яка відмінно знає ціну товару.

- Дівчино, але це ж колекція дворічної давності, - торгувалася моя подруга.

- Це - «Лора», причому нова - з етикетками, не подобається - купуйте на Троєщині, - відрізала продавщиця, відмінно знаючи, що ми нікуди не дінемося. Нові плаття з тонкого трикотажу в однойменних магазинах коштують в Києві не менше, ніж триста доларів.

«Нові плаття, як у Юлії Тимошенко, ціни різні, фасони модні», - заспівав під вухом араб, і моя подруга потягнула вподобані плаття в примірочну. «Лора Ешлі» - це не «Луї Віттон», але їй не хотілося, щоб плаття пішло з-під носа.

Після покупок ми з подругою заходимо на каву, обговорюємо, де одягатимемося, якщо секонд закриють. І мови бути не може про перехід на якого-небудь вітчизняного виробника. (І міністр економіки чудово це розуміє). Все, що є конкурентоздатного на столичному ринку, - це кілька фабрик, які шиють пальта, і кілька, - які шиють костюми. Секонд - їм не конкурент, за пальтом і костюмами люди ходять у магазини. І ясно, що ті, хто багатший, просто почнуть ходити по розпродажах і стокових магазинах. Підтримуючи аж ніяк не вітчизняного, а дуже навіть китайського виробника і українського імпортера. А ті, що реально бідні, побредуть на троєщинский ринок, підтримуючи менш добросовісного китайського виробника і витрачаючи на це третину зарплати.

Подруга-студентка лютує:

- Ти бачила, як одягнений міністр економіки?

- У нього відмінні костюми. Ті, що я на нім бачила, нічим не гірші за ті, що їх носять депутати. Треба б поцікавитися, який вітчизняний виробник їх шиє? - продовжую я.

- І як він умудряється купувати їх на зарплату? -  запитує моя супутниця.

Секонд-хенд - бізнес - не український винахід. Магазини ношеного одягу є у всіх столицях світу. А модель Кейт Мосс, обличчя всесвітньовідомих брендів, улюблениця західної молоді, демонстративно риється в секонд-хендах. Вона робить це не тільки у пошуках унікальної речі 70-х, але і протестуючи проти панівних настроїв споживацтва.

Мені здається, що з появою секондів ми стали менше думати про ганчірки і том, де їх узяти, тому що все дорого.

Звичайно, в Україні є своя специфіка. Секонд з`являється так. Благодійні фонди, куди зазвичай здається ношений, а часто зовсім не ношений одяг, частину свої запасів продають, щоб мати гроші для своїх проектів. Але якщо в більшості країн секонд-хенд внутрішній - його як одержують усередині країни, так і продають там же, то у нас він привізний. За даними Мінекономіки, обсяги ввезення вказаної давальницької сировини в 2007 році збільшилися в порівнянні з минулим в 10 разів. Обсяги ввезення такої давальницької сировини за 5 місяців 2008 року склав 635,9 тонн на суму 96,3 тис. доларів. Без малого сто тисяч - сума достатньо пристойна, щоб міністерству економіки зайнятися гігієною нації. Адже для працевлаштування і гаманця нації це міністерство вже зробило все, що змогло.

УНІАН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...