App Store Google Play

Бездітна країна

29.09.2008 21:17

З 9 по 11 серпня в рамках річної дослідницької програми «Проект країни» Київського інституту проблем управління імені Горшеніна в МДЦ «Артек» було проведено дослідження «Україна майбутнього».

Тисяча шістсот дитячих творів дали багату поживу для роздумів експертам та інтерпретацій соціологам.

«Артек» у серпні зустрів нас високим, абсолютно безхмарним небом, вітром у верхівках сосен і морем такої немислимої блакитної сині, яка буває тільки в цій акваторії - від Аю-Дагу до скелі Дженевез-Кая. Триста двадцять гектарів безперервних парків, сім кілометрів чистих пляжів - у це благословенне місце знову й знову приїжджають «діти різних народів», цього разу було багато українських діток, зокрема, з постраждалих від повені областей, були російські і грузинські діти.

Політичних дискусій ми не чули, хоча неодноразово побували в усіх таборах «Артека», зате із задоволенням спостерігали, як цілий загін тинейджерів по дорозі до їдальні під проводом юного вожатого в бандані і з дредами хором, дружно й дуже злагоджено співав бітлівську Yellow submаrine. Демонструючи при цьому добре знання тексту.

«Артек», усупереч поширеній думці, завжди був трохи дисидентським і до багатьох речей ставився зі здоровим гумором. Раніше - до піонерської організації і комсомолу, тепер - до політичних чвар і безладдя, що коїться як у зовнішньополітичному «господарстві», так і на суто українській політичній «кухні». Діти все бачать дещо інакше. Як саме вони бачать країну, нас, дорослих, свої перспективи, ми й вирішили з'ясувати. За тим і приїхали.

Просимо дітей озвучити перед камерою які-небудь думки з власних творів. Шістнадцятирічна Аня з Луганської області каже: «Мені сподобалося питання про те, якою має бути школа, щоб у ній було цікаво навчатися. Я вважаю, що в школі основне - це тепло...».

...людських стосунків - фраза сама по собі добудовується в мене в голові до загальновідомої конструкції.

«...тому що коли немає тепла, - продовжує Аня, - доводиться сидіти в пальтах, а відтак гірше засвоюється матеріал - у пальтах дуже незручно сидіти на уроках. От якби було тепло - то більше нічого й не треба. Школа мені взагалі-то подобається».

Проте не всі налаштовані так безпретензійно, як Аня.

«Напевно, потрібно підвищити зарплату вчителям і зробити цю професію престижною. Тому що сьогодні на цю роботу майже завжди йдуть люди, які просто ні на що не спроможні. Бо нормальна, розумна людина піде на більш високооплачувану роботу» (Ангеліна Б., 10 кл., Київ).

«Школі потрібні педагоги, які добре розуміють свій предмет і водночас люблять дітей» (Світлана, с. Роскішне, Кіровоградська обл.).

«Потрібно змінити систему. Зробити уроки цікавішими. А також зробити так, щоб діти перестали боятися школи. Не можна дозволяти вчителям кричати на учнів, тому що це діє на нерви» (Олександра, 8 кл., Київ).

«Вчителі повинні бути стриманими, не зриватися на дітей, повинні розповідати й добре пояснювати матеріал» (Марина М., 11 кл., Кривий Ріг, Дніпро­петровська обл.).

«Потрібно, щоб учителі приділяли більше уваги психології дитини, проводили більше виховних бесід і розмов, а також щоб учителі не принижували дітей» (Олена, 8 кл., с. Надвірне, Івано-Франківська обл.).

«Поліпшити ставлення вчителів до дітей. Поважати права дітей. Допомагати дітям, до яких погано ставляться однолітки» (Катерина, 8 кл., м. Київ - майбутній дипломат).

Не все гаразд у датському королівстві: діти скаржаться нам, дорослим, на психологічний дискомфорт у школі, не приховуючи при цьому своїх імен і прізвищ. Тепло людських стосунків не менш важливе, виявляється, ніж теплі батареї. Виходить, що все інше - другорядне, чи що? Аби не кричали та не принижували.

Коротко кажучи...

«У школі потрібні такі вчителі, які не нав'язують учням свою особисту думку (про історію, релігію). Звичайно, повинні бути розумний, культурний директор, адміністрація і шкільні працівники. У кожній школі мають бути великий модернізований медичний кабінет із кількома медсестрами і лікарями, їдальня належного вигляду і свіжа смачна їжа. Що ж до коридорів і кабінетів - мають бути дотримані відповідні умови: опалення; столи і стільці за зростом учнів тощо» (Яна М.).

Проте є і більш концептуальні судження - про зміст освіти.

«Щоб були представлені різноманітні предмети, яких тепер не викладають, - наприклад мистецтво, живопис, риторика, астрономія тощо» (Інна, 2 курс коледжу, Дніпропетровськ).

«Вона (школа. - М.Т.) повинна навчати не тільки загальновідомих предметів, а за бажанням учнів і інших - наприклад філософія, астрономія тощо. В одному районі потрібно, щоб були як спортивні, так і школа з вивченням іноземних мов чи гуманітарних предметів. Щоб діти могли швидко дістатися школи» (Андрій, 8 кл., м. Київ).

А ми сподівалися, що діти намалюють нам якийсь неймовірно просунутий образ школи - супермодної, високотехнологічної. Щось таке про комп'ютери, Інтернет, супутниковий зв'язок. Їхні побажання виявилися набагато скромнішими. І саме ця їхня невибагливість викликає складне почуття - чи то провини, чи то втомленого роздратування - спливають роки, усе тоне в нескінченних розмовах, минуле триває безконечно, а майбутнє не настає ніколи. При чому тут постійне вдосконалення системи оцінювання - дванадцятибальне, незалежне тестування? При чому тут дванадцятирічка, заміна одних параграфів у підручниках історії на інші? До чого ці формальні порухи, коли нічого не змінюється по суті, і діти вранці із тугою в очах ідуть у цей ненависний казенний дім?

А потрібно лишень «...щоб учителі та учні стали нормальними друзями» (Рената К., 10 кл. м.Герца, Чернівецька область).

Що має зробити Міністерство освіти, щоб учителі і учні стали нормальними друзями? Скажете, це не в його компетенції? А в чиїй?

У питаннях щодо управління країною діти більш категоричні.

«Якою має стати Україна через десять років, щоб ти міг нею пишатися?» - це запитання викликало безліч різноманітних практичних порад, які вражають своєю розсудливістю. Знову-таки - жодних фантастичних проектів, літаючих таксі й підводних стадіонів. Зростає покоління жорстких прагматиків - це видно відразу.

«Почати треба з того, що розповісти політикам, як слова замінити діями» (Олександра,
8 кл., Київ
).

«Україна має стати чистою і серйозною в політиці» (Андрій, 7 кл., Івано-Франківськ).

«Політики повинні бути серйозними. Щоб насамперед їх поважали. Зараз вони несерйозні, смішні якісь» (Саша, 11 кл., Миколаївська обл.).

Про те, що діти відразу бачать, що король голий і прямо заявляють про це, ми вже писали торік. Та якщо вже їм смішно, то комусь зрештою має стати соромно. Чи - не дочекаємося?

«...Щоб гроші не вирішували все» (Яна Б., 8 кл., с. Вільхівка, Івано-Франківська область).

«...Незалежної! Щоб усі люди в Україні були як мушкетери - «один за всіх і всі за одного!» (8 кл., м. Ніжин, Чернігівська обл.).

«...Україна зараз не в найкращому становищі, тому дуже хочеться, щоб політики перестали ділити нашу країну і нарешті взялися за діло» (Наталя Б.,
10 кл., м. Львів
).

І раптом несподівана думка восьмикласниці Аделі зі Львова: «Щоб в Україні було кіно, як в Америці. І все, як в Америці».

А що, якщо йдеться про рівень життя та обсяги кіновиробництва, чи знайдеться хтось, хто кине в Аделю камінь?

У торішньому дослідженні рівень дитячого патріотизму був значно вищий. Але, певне, й діти втомилися.

«Здається, що нас просто хочуть зробити якимось бидлом, яким легко управляти, яке не має власної думки» (Ангеліна Б.,
10 кл., м. Київ
).

«Треба, щоб влада вкладала гроші в якусь потрібну справу, а не в нескінченні вибори та перевибори» (Олена, 8 кл., м.Київ).

І все одно:

«...Я пишаюся своєю країною, моє ставлення з роками не зміниться. Її потрібно тільки зробити кращою, вболівати за своє місто чи селище. Ще краще, якщо народні депутати Верховної Ради більше дбатимуть про людей, а не про своє збагачення. Нині по телевізору тільки й розмов що про їхні скандали. На мій погляд, кожний має зробити щось для розвитку своєї країни» (Мари-
на Н., 10 кл., м.Шостка, Сумська область
).

«У будь-якому випадку я пишатимуся Україною, якщо вона залишиться незалежною. Але це залежить від нас...» (Наталя Б., 10 кл., м. Львів).

«Якою має стати Україна, щоб її шанували у світі?»

Тут міг би бути кілометр цитат із дитячих творів і перелік безумовно важливих думок. Про позаблоковий статус, політичну стабільність, моральні цінності й самоповагу нації.

Приміром:

«...Щоб Україну шанували у світі, потрібно для початку об'єднати її народ. Упродовж усієї історії нашої Батьківщини її намагалися розділити і завоювати. Західна і Східна Україна ворогують, а причина цього - усобиці наших політиків. В Україні має стабілізуватися політична й економічна ситуація, тоді буде легше жити нашому народові, і нас почнуть шанувати у світі - я в це вірю!» (Наталя Б., 10 кл., м.Львів).

Таких думок багато - примирливих, розважливих, висловлених із надією.

Проте десятикласник Богдан з Івано-Франківська на це запитання відповів із граничним сарказмом, у якому, погодьтеся, відчувається проста правда й проста геополітична інтуїція:
«...Колонією. Або ринком збуту наркотиків. Або ядерним могильником. Тоді нас шануватимуть такі «кумири» нашого населення, як США і Росія».

«Потрібно зробити якось так, щоб, повертаючись з інших країн, не з'являлося думки: «І як я живу в цій Україні?» (Олександра, 8 кл., м.Київ).

Але облишмо жарти - 21% опитаних, відповідаючи на запитання про те, з ким має дружити Україна, називають Росію. Вона посідає перше місце в списку країн, з якими Україна повинна дружити і співробітничати. Для порівняння: на другому місці США (14%), на третьому - країни Євросоюзу (10%).

Що показово, прибічниками проросійського геополітичного вектора України є майже чверть юних респондентів із західних областей України - 23,8%.

«...Україна має дружити і співробітничати з державами-сусідами, насамперед з Росією. Наш народ повинен брати приклад з росіян. Російський народ згуртований, вони справжні патріоти своєї Батьківщини», - пише Наталя Б., львівська десятикласниця.

Результати цього «дитячого» дослідження, порівняно з торішнім, відрізняються одним важливим моментом, на який варто звернути пильну увагу. На запитання «Ким ти хочеш стати?» дуже часто відповідають: «Дипломатом». І багато хто аргументував свій вибір.

«Нинішні українські політики - погані дипломати, посварили нас із багатьма країнами» (Дмитро О., 8 кл., Кіровоградська обл.).

«Влада демонструє низьку дипломатичну культуру!!!» - саме так, із трьома знаками оклику, пише дев'ятикласниця Віка Д. із Запоріжжя.

Що ж до питання про те, як подолати бідність, маємо зазначи­ти, що висловлювань на кшталт «держава має дати грошей» стало, порівняно з торішнім дослідженням інституту, значно менше, зате побільшало суджень у дусі «допоможи собі сам».

«Змушувати людей, як було в СРСР, іти на роботу. Хоч на будь-яку, але все-таки на роботу. Так у кожного буде хоч якась копійка. Хто знає, можливо, людина почне з самого мінімуму (скажімо, піде працювати прибиральником), а потім людина втягнеться - і почне підніматися вгору по кар'єрних щаблях» (Ангеліна Б., 10 кл.,
м.Київ
).

«Потрібно не лінуватися й шукати роботу, щоб не бути бідним. Якщо всі люди працюватимуть, то не буде бідності. Однак, щоб люди працювали, потрібно, щоб країна давала їм роботу» (Назар Х., 8 кл., с.Тужилів, Івано-Франківська обл.).

«Є люди, які хочуть працювати, але не можуть. Є ті, хто не хоче працювати, але може. Я вважаю, що першим потрібно надавати допомогу, бодай мінімальну заробітну плату (яку мають підвищити) на одну людину. Інших же треба змушувати. Можливо, із цими людьми повинні попрацювати психологи або якісь виправні колонії (пункти). Потрібно переконати людей, що своє щастя вони зможуть побудувати тільки самотужки, а для цього вони мають працювати» (Яна М.).

«Щоб подолати бідність, потрібно вірити в себе, знайти роботу, трудитися і знати, що ти можеш подолати бідність. Для цього потрібно берегти кожну копійку, гривню, яка в тебе є. Якщо будеш витрачати, розкидатися грошима, то в тебе нічого не буде. А для цього потрібно закінчити школу добре, скласти на «відмінно» іспити, вступити до інституту, знайти роботу, працювати до самої пенсії, і тоді ти не будеш думати, що ти бідний, тому що в тебе буде все, що ти заробив» (Надія Б., 6 кл., м.Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.).

Хоча і тут без песимістів не обійшлося.

«На жаль, із бідністю боротися дуже важко, адже навіть якщо роздати бідним їжу і одяг, їх усе одно відберуть жорстокі люди» (Тарас К., 8 кл., м.Ки­їв).

Крім соціологічних відсотків проявів тенденцій і закономірностей, напрошується один загальний висновок. Рамковий, так би мовити. Він може видатися несподіваним, але я вже кілька днів прокидаюся саме із цією дум­кою. Я її жену, а вона знову прихо­дить. Її в двері - вона у вікно.

Судячи з того, що і як кажуть діти, Україна поводиться як бездітна країна - що влада, що суспільство. Бездітна, яка не думає про відтворення і спостерігає життя підростаючого покоління ніби через каламутне скло. Ми поводимося так, наче вони нам чужі. Чужі діти - про яких має подбати хтось інший. Вони це відчувають і ростуть собі як можуть, і, що характерно, - виростають дуже хорошими молодими людьми, але не завдяки, а всупереч.

Що страшно - вони виростають в обстановці підвищеної непристойності. В атмосфері неприкритої загальнодержавної вульгарності. Це схоже на гімназію, яку прибудували до борделя, і юні гімназисти мають можливість щодня спостерігати, як їхні достойні татусі вечорами відвідують дам легкої поведінки. Приклад брутальний, але ситуації відповідає дуже точно.

Поведінка українського суспільства і держави (можновладців, чиновників, еліт) - це поведінка людей, у котрих немає дітей. А тому перед ними не соромно. Не соромно брехати, красти, робити несосвітенні дурощі, виглядати ідіотами. Не соромно за десятиліття ні на крок не наблизитися до справжньої реформи освіти, до належного рівня охорони дитячого здоров'я, до забезпечення захисту і безпеки дітей.

На них ніколи не вистачає грошей. Ні сил не вистачає, ні уваги.

«Оскільки - вибори і перевибори», - як зауважила Олена з Києва.

То що нам робити з ними, із цими малими? Зібрати їх усіх разом і відрядити в Невіленд до вічно юного Пітера Пена в теплі краї з феями і вітрильниками, подалі від цієї бездітної країни?

Розраховувати на те, що з'явиться, як Бог із машини, бодай якась суспільна рефлексія, а простіше кажучи - совість? І якщо розраховувати - то як довго?

Модний нині російський письменник і публіцист Дмитро Биков, аналізуючи феномен «Гаррі Поттера», сказав щось на кшталт «у нас поява такої книжки була б неможлива». «У нас» - малося на увазі в Росії, і хоча «Україна - не Росія», проте й у нас ця книжка так само була б неможлива в силу причини, на яку вказав Биков. Причина ця - відсутність конвенціональних цінностей. Суспільних, одне слово. Що їх однаково розуміє і поділяє більшість. У нас немає сімейних цінностей, не говоримо про окремі щасливі випадки. Немає чітких уявлень про добро і зло, про людську гідність і наслідки її втрати. Інакше стало б очевидним фактом: те, що відбувається в українській політиці, поведінка політичних еліт, боротьба за владу не на життя, а на смерть, - усе це підступи диявола. Чи Волан-де-Морта, як вам більше подобається.

«Чого ти хочеш досягти?» - запитали ми в дітей наостанок.

«Я хочу поліпшити життя багатьох. Жити заради людей. Я хочу досягти ще одного: щоб мене пам'ятали» (Сергій Л., 8 кл., м.Київ).

«...усього того, чого не досягли мої батьки» (Максим (збирається учитися в МВС, хоче працювати в Інтерполі), 10 кл., м.Вінниця).

«Хочу виховати дітей у теплі та вірі в Бога, виховати в собі всі хороші риси й завжди всіма своїми силами виправляти свої недоліки» (Влада Г., 11 кл., м.Дніпропетровськ).

«Хочу здобути дві вищі освіти - акушера-гінеколога та балетмейстера. Хочу стати хорошим фахівцем, щоб люди записувалися на прийом тільки до такого фахівця, як я. Хочу вийти заміж тільки за того, кого справді покохаю, а не з розрахунку. Хочу забезпечувати батьків під старість» (Марина М., 11 кл., Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.).

«Артек», сутінки. Малий з Івано-Франківська і дівчинка із Саратова залізли з ногами на лаву, сидять, як горобці, розмовляють.

- ...а ти скажи йому: зараз як дам по фейсу! - долинають до нас слова хлопчика.

- Фейс - це місце, де гроші зберігають! - авторитетно заявляє дівчинка.

Ми, сховавшись за кущами ягідного тиса, ридаємо від сміху й вирішуємо, що все-таки «Ар­тек» нам залишили інопланетяни в образі лікаря Зиновія Петровича Соловйова та його колег із РОККА. Прилетіли, залишили й полетіли. І не сказали, де в нього кнопка. Інакше тут би вже давно були приватні володіння і недоступні пляжі. А так, як і вісімдесят років тому, тут гасають хлопчики й дівчатка, дружать, закохуються. Плачуть, розстаючись. І що далі роз'їжджаються, то сильніше плачуть. Особливо - якщо в різні країни.

Увесь час із завидною наполегливістю відтворюється проста й доступна модель взаємостосунків, але ми нічого не бачимо й не розуміємо.

Так і живемо.

"Дзеркало Тижня"



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...