App Store Google Play

Лужко в Батурині затулив Колесников або Вовчі ягоди на кущі смородини

25.09.2008 18:09

Виродки - люди, що відійшли, зреклися свого роду,

втратили його найкращі якості.

У Росії чергове загострення українофобії, природного жаху перед своєю безпорадністю. Так би мовити - ідеологічна гіпоксія (кисневе голодування). Щоправда, там вона, кампанія, нуртує вже сімнадцятий рік поспіль - відтоді, як українці, не спитавши дозволу у своєї прапраонуки «Росії», проголосили незалежність своєї Батьківщини. Однак часом вона сходила майже нанівець, а скоріш за все, переходила, як і будь-який в`ялий перебіг шизофренії, у фазу ремісії. Нинішнє загострення спровокував горезвісний московський градоначальник Юрій, винародовлений нащадок свідомого русича-українця Лужка. За вже усталеною традицією, він, на відзнаку Дня ВМФ Росії, розродився спічем про неспростовну «русскость» Севастополя. Мовляв, компартійне рішення Хрущова про передачу (дарування!) Кримського півострова Україні не стосувалося «гордості руських моряків». Бо вона, ота «гордість», як військово-морська база, підпорядковувалася безпосередньо Кремлю. А раз так, то... До речі, особовий склад усіх чорноморських моряків на 90 відсотків складався з русичів-українців.

До цього голомозого кепочника негайно підключилася ціла зграя всіляких безпородних та безпорадних із різнокольоровими вухами хортів-провокаторів. І пішла репетувати, сьорбаючи повітря, «московська інтелігенція», а подекуди несподівано і династична аристократія, точніше, далекі спадкоємці челяді та хлопів Сяйних Князів Русі Київської.

Слухаючи оте знавісніле базікання, мимоволі спадає на думку - а це ж ми, русичі-українці, це наші пращури самі собі породили оте шовіністичне паскудство. Коли Київ, об'єднавши навколо себе подніпровських і подільських слов'ян, виходив на рівень європейської держави, в лісових хащах, серед непролазних трясовин нинішньої центральної Росії ще блукали в пошуках хоча б якогось харчу напівдикі угро-фінські племена.

На Русі, як і в будь-якій тогочасній європейській країні, було чимало всіляких юшкуйників та злодіїв і просто ласих до чужого добра людців. Князі Київської Русі не панькалися з такою публікою. Одних вони примусово висилали у північні нетрі, інших - з місіонерською місією. А чимало було й таких, що добровільно відходили туди. І вся ця братія грабувала, ґвалтувала, обертала в рабство і прилучала до віри поневолені народності. Колонізували, одним словом. Відома річ, що аборигени чинили шалений спротив такому, з дозволу сказати, місіонерству. Вони не давали спокою поневолювачам навіть у набудованих ними уздовж Волги острогах, містечках, фортеційках. Постійне перебування у ворожому середовищі, а тим більше - у поганському оточенні не миналось безслідно. І чим триваліше було те спілкування, тим відчутніше позначалося воно і на фізичному, і на духовному здоров'ї колонізаторів, і, зрештою, на їх розумовому стані. Поступово, але не зворотно люди з Русі перероджувались у жорстокі, зажерливі істоти, для яких Божі Заповіді, дохристиянські, «Не укради», «Не убий» та ін., перетворилися у пустопорожнє фарисейство. Вже їхні діти та внуки, переважно від жінок-аборигенів, зачаті і народжені не в любові й злагоді, а у ґвалті, перетворювалися на нову людську спільноту - відмінну від своїх предків по батькам - русичів-українців. Відмінну, насамперед, світосприйняттям, устроєм життя і навіть мовою. Слов'янська говірка, якою послуговувались перші колоністи з Наддніпрянської та Новгородської Русі, вже за покоління-друге перетворилася, говорячи по-сучасному, у суржик, чи то б пак, коктейль з чималим словесним домішком від місцевого населення. Відчутного деформування зазнала праведна, а згодом і православна віра. Із неї були по суті вихолощені найсуттєвіші моральні засади, а саме: язичницько-слов`янське правдолюбство, благородство, людяність, ґречність. До кожного із цих жбанків меду було влито чималий баняк поганської отрути. Словом, стрімко пішло в ріст все найгірше, найниціше і огидніше, що було і у русичів-українців, і у приручених ними аборигенів. Одним із найяскравіших прикладів такого переродження може слугувати засновник Московського князівства Юрій Долгорукий. Виходець із династії великих київських князів, він, за роки поневіряння по заволзьких землях зовсім здичавів, перетворився на безпощадного вбивцю і марнослава. У погоні за владою та наживою цей князьок простягнув свої хижі пазурі до власної Батьківщини - сплюндрував ущент Київ і всі довколишні землі. За що Бог воздав йому повною мірою - руками злютованих киян відправив ненажеру до пекла.

Подібних прикладів вітчизняна історія містить чимало. Але, зрештою, всі ці походеньки русичів-українців насамперед по угро-фінському генетичному «полю» обернулись певним позитивом. Вони, зокрема, поклали початок формуванню нового етносу. Правда після того, як по цьому полю «походили» також тюрки та монголи, етнос той більше віддалився від слов'янського першоджерела і «збагатився» ще більшим негативом.

Отже, відтоді, як з легкої руки вихідців з Русі виникли у Заліссі і Заволжі перші князівства, так і повелось, що русичі-українці були незмінними і найпершими донорами «государства Российского». Як тільки Москва починала занепадати, поринати у смуту, псевдоправославне мракобісся масово піддавалося поганським порокам, зокрема пияцтву. Одним словом - вироджуватись, а на порятунок їй завжди приходив - волею чи примусом - праматеринський народ, найдревніша цивілізація, його найкращі сини та доньки. І до сих пір українство несе цей невдячний тягар першопрохідця-просвітителя. Згадаймо, хто першим почав обживати московське болітце і сім пагорбів на ньому? Русич-праукраїнець - боярин Кучка з челяддю своєю, котрий, власне, і поклав початок Московії як державному утворенню - прихистив на одному із своїх пагорбів князя-невдаху Юрія Долгорукого. За що, до речі, той дикун відплатив благодійнику... гіркою дякою - пограбував до нитки і вигнав геть. Відтоді як повелось у московських князьків платити за добро осоругою, так і досі триває. Петро I, великий кат, якого читати та писати навчили русичі-українці, чомусь заведено величати геніальним реформатором. Підтвердженням цього можуть слугувати слова самого Петра, який ще у 1698 році скаржився патріархові: «Священики у нас грамоты мало имеют... ежели бы их в обучение послать в Киев, в школы».

«В Великороссии видятся только заматерелые грубости, - читаємо в іншому документі, - и нет людей, которые могли бы руководить просвещением духовенства, заботиться о школах, следить за ходом и результатами преподавания; вот почему, желая поднять уровень образования в этой среде, он (Петро I) должен был обратиться к киевским ученым».

Єлизавета Петрівна і та собі чоловіка «виписала» з України, а пізніше - і наших кращих музик, художників, корабельників, учених. Досить згадати, що двадцятидвохрічний український гетьман був призначений президентом новоспеченої російської академії наук і за якийсь десяток років розбудував її до рівня кращих Європейських академій.

Катерина II, остаточно зруйнувавши, сплюндрувавши нашу державність, славу і волю, запродавши наш степ своїм байстрюкам та чужинським заволокам, і водночас, завівши свою імперію у безвихідь, зрештою, висунула на найвідповідальніші державні посади русичів-українців того ж, приміром, Безбородька призначила канцлером, по суті - очільником уряду. Тож і за радянських часів Україна була найпершою кузнею державно-партійних кадрів. Їх, правда, шельмували, як могли, але й цінували. Як свідчить історія, з ХІІІ ст. в надрах Золотої Орди почав формуватися новий етнос, який пізніше стане російським. Саме на руїнах Орди стала зміцнюватися Москва, вона привласнила собі роль провідного центру Орди, збирача її земель.

Показовий той факт, що у своєму листі до Вольтера, Катерина ІІ писала: «Ми, велика Європейська держава Росія». На що адресат їй відповів: «... з яких це пір азіатська держава Тартарія (Золота Орда) стала європейською Руссю? Ми в Європі знаємо одну Русь - Київську, останнім королем на теренах якої був Данило Галицький».

А подивімося на сьогоднішню російську «правлячу» еліту. У якого більш-менш помітного політичного, військового, бізнесового діяча або урядовця не ткни пальцем - практично кожен походить з етнічних русичів-українців. Одні по-батьківській лінії, другі - по-материнській, а треті і взагалі чистокровні русичі-українці з діда-прадіда. Під час першого радянського перепису населення українцями себе оголосили 80 мільйонів, більше половини населення СРСР. Майже третина з них мешкала в Росії. За кілька років, з наступним переписом, їх наче водою змило. Де ж вони поділися? 2 мільйони знищив Ульянов-Бронштейн у1921-22рр., 10 мільйонів Каганович-Джугашвілі у 1932-33рр. виморив голодом, 10 мільйонів загинуло у ВВВ, але ж це переважно ті, хто проживав безпосередньо в Україні або на Кубані. А що ж сталося з «російськими» українцями? Їх примусово переписали в «русских». Але гени не переагітуєш, не переіначиш. І як би кому в сучасній Росії не колов цей факт око, однак, він залишається не спростованим аргументом - найпродуктивнішою складовою сьогоднішнього російського суспільства були і залишаються етнічні русичі-українці. І в кількісному, і в якісному сенсі. Це представники нашої цивілізації вдихнули життя у кубанські степи, в Зелений клин на Далекому Сході, перетворили у квітучі оази степи на Алтаї, Забайкаллі, східному Сибіру, відкрили - східно-межову материкову точку Русі та всієї Євразії - мис Дежньова, опанували і підтримують у високопродуктивному стані нафтогазові підприємства, знов-таки в тому ж Сибіру. А Воркута, а Норильськ, Якутськ, Сургут - прикладів безліч.

У Росії своїх проблем безліч, наприклад, Приморський край, де китайці, завдяки трудовій еміграції, захопили майже всю територію і цілком вірогідно незабаром будуть проголошувати автономію, а згодом і незалежність та приєднання до Китаю. Виникає питання, чому не квапляться масковскиє місіонери їхати до Владивостоку рятувати співвітчизників? Тому, що голови цієї, так би мовити, правлячої еліти порожні, як консервні бляшанки на смітнику. Немає їм чого казати, бо мати Русь-Україна не надала дороговкази, настанови, а своїм розумом дійти неспроможні, бо «так много букафф і славей до галавы не прыходит».Чи не з цієї причини так біснуються та сучать ніжками нинішні російські урапатріоти всіх мастей і відтінків? Мабуть саме через неї, через усвідомлення того, що без українства і без Русі-України як джерела його постійного поновлення і відтворення, Російській імперії не воскреснути. Жодні нафтодолари без притоку свіжої, не розбавленої навпіл горілкою крові, не здатні клонувати «єдіную і нєдєлімую».

І ось що прикметно. Навіть найбільш знавіснілі українофоби - поборники відродження «Союза нерушимого» у більшості своїй - відвої від українського коріння. Давні відвої, але правди нікуди діти. Щоб пересвідчитися у цьому, досить звернутися до етимології їх прізвищ. Ономастика більш точна наука ніж «істмат» придворних брехунів, вслухайтесь в їх прізвища - Лужко/в/- колекціонер коней, зауважу не марок чи дисків, та його дружина О.Батурина - найбагатша жінка Росії, Затулити/ін/, Колесниченко, ба, навіть «відомий син» юриста, і той, як це не прикро, родом з Русі-України...

Що ж їх спонукає до такого шаленства?

Мабуть, колись дуже вагомі обставини, і надто розвинуте почуття «малоросійської» меншовартості або ж кар'єризму, спонукали їх пращурів відмовитися від свого роду та вдатися до «русифікації» українських прізвищ. Далі виродки поступово зіпсували життя своїм дітям, зуміли витруїти з розуму своїх дітей і онуків весь кровний родовід від Русичві-Українців. Але хвороба низькопоклонства лишилася у крові й чим далі, тим більше дає про себе знати, перероджуючися в суто імперську параною, генетичну піємію. От вони й здіймають час від часу галас довкола того ж Криму, мовляв, віддали його Україні ні за гріш. Та годі скиглити. Невже забули, що за цей півостровок від України відрізали і приєднали до Білгородської, Воронезької та деяких інших областей РФ понад 74 тисячі квадратних кілометрів української землі, заселеної переважно українцями? До речі, ті регіони, які «приросли» нашою землею, теж були свого часу відірвані від України.

Ось такий зробила «подарунок» пращурка русичів-українців Москва! Отак віддячила за те, що вони її споконвіку ушляхетнювали, розширяли імперію, навчали грамоті, читати, писати і тим самим добро робили. Тільки їм все мало і мало. Ви ще сумніваєтесь, чиї це виродки? Хіба не знайомий стиль «а це ще на помідорчики». А відтак, тільки й зостається щиросердно, як здатні на те лише русичі-українці, поспівчувати всім тим крикунам з московського політикуму та нагадати - хто родовід свій забуває і рідню брудом обливає, того Бог карає найстрашнішою карою - позбавляє розуму і людської гідності. Яскраві прояви чого, ми, власне, і можемо спостерігати. До чого всі ці аргументи? - запитаєте ви. Про що мова? А мова про Русь-Україну-Росію. Про їх проблеми, включаючи як складову центру - Україну. І ось що я вам скажу - не впорається Росія з поточною ідеологічною кризою, бо якою би вона потужною не була, все одно залишається всього на всього гілкою великої та могутньої цивілізації аріїв, хворою гілкою дерева, стовбур якого стоїть у Києві, а коріння смокче силу із родючої землі Русі-України. ЇЇ треба лікувати. Як?... Давайте поміркуємо разом. От коли ми хочемо врятувати дерево, ражене хворобою, ми відрізаємо ушкоджені гілки, тим самим полегшуємо навантаження на рослину, та підживлюємо коріння для прискорення одужання. У цьому випадку та сама технологія. З цією хронічною хворобою, на яку занедужала Росія, генетична амнезія, смертельна інфекція, інші методи лікування неефективні. І допоки населення Росії не усвідомить і не визнає того, що вона, Росія, прапранащадок Русі-України, а тому...у своїй основі містить етнічний стрижень русичів-українців, ця країна приречена.

Що стосується тих, хто претендує в Росії на провідників нації, вони мусять знати мову касти обраних, провідників нації, яких на Русі ще звали «брахманами», тобто українську, що десятками тисячоріч тече в їх крові. Бо мова - центральна ланка у психіці людини!!! Націю, передусім, треба лікувати словом! Неначе припасти спраглому до криниці, наче подорожник прикласти до рани. Праведним словом, саме через мову зняти загострення, а згодом відновити праведний психічний стан. З опануванням української мови відкриються таємні знання праведних волхвів-брахманів, які скинуть облуду з очей. ЇЇ таємна звукова вібрація допоможе відокремити заможне, але все ж таки бидло від справжніх провідників нації. Тільки за цієї передумови згодом все налагодиться. До речі, про БРАХМАНІВ я не пожартував, а довести наведене може наступний факт - всі православні християни щороку, майже водночас з Паскою, святкують «Рахманський Великодень» (читай «Брахманський Великодень»). Не вірите? А дарма, запитайте у Римського тата чи Патріарха московського і всія Русі, а краще Митрополита Київського - будьте певні, вони мене підтримають!

І насамкінець, як же бути з кордонами? Приєднати до України Росію - поглузуєте Ви. Ні, не треба, Русь, а тим більше Росія все одно була і буде наша, чим би дитя не тішилось, аби не плакало.

Р.S. Залишилось останнє запитання. А що ж робити з вовчими ягодами на кущі смородини? На превеликий жаль це життя, так буває, обірвати та викинуть на гнояку, нехай, перегною буде більше, за 10000 тисяч років русичі-українці і з лайна навчились отримувати користь.



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...