App Store Google Play

Дмитро Лазуткін про Мао, китайського Шевченка та смачних скорпіонів

11.09.2008 23:59
Окрім спортсменів, тренерського складу та палких уболівальників, на цьогорічні Олімпійські ігри у Пекін їздила ще ціла компанія журналістів з усіх країн-учасників. Без української преси, звичайно, теж не обійшлося. У проміжках між роботою наші акули пера встигали також їсти скорпіонів, пити рисову горілку, відвідувати  тайські масажі та закуповувати китайські сувеніри. Одним з таких щасливчиків став відомий український поет, дворазовий призер Кубка світу з кікбоксінгу і спортивний коментатор Першого національного каналу Дмитро Лазуткін. Своїми враженнями від Олімпійських ігор та Пекіну в цілому наш колега поділився у ексклюзивному інтерв'ю для «Дніпрограду».

- Діма, як на олімпіаді ставились до України? Чи вплинули якось на пекінську атмосферу події в Грузії?

- Конфліктом в Грузії на олімпіаді ніхто не переймався. Ставлення до України було цілком нормальне - ми добре спілкувалися і з грузинами, і з росіянами і з представниками інших націй, які були якось, принаймні на рівні сприйняття задіяні в цьому конфлікті. Серед грузинських спортсменів ходили чутки, що хтось із українських боксерів вийшов з грузинським прапором, насправді цього не було. Я навіть телефонував тренеру нашої збірної Дмитрові Сосновському, щоб уточнити. А взагалі до нас дуже дружньо ставилися. З Росії приїхало дуже багато людей, із звичним для росіян пафосом, хоча ми однаково дуже добре спілкувалися. Єдине, що у них було все організовано з великим розмахом: своя російська дискотека і т.п. - вони дуже класно відпочивали в Пекіні. У нас був лише Український дім, але я жодного разу в ньому не був.

- Чи багато українських вболівальників приїхали підтримати наших спортсменів?

- Їх приїхало не багато, тому що надто далеко. Здебільшого, це були офіційні особи або тренерський склад. Наприклад, на матчі за бронзу в жіночому  тенісі, коли китаянка програла, я бачив Яценюка. Простих вболівальників було не багато. Бачив Павленка, Козловського, Наталію Валевську. Доволі дивний вибір зірок для підтримки української збірної, не знаю вже як їх відбирали. Кажуть, що питали спортсменів, кого вони хотіли би бачити, але я розпитував українських спортсменів на цю тему - вони теж здивовані.

- А яким було ставлення суддів до української збірної? Чи правда, що нашим недосуджували бали?

- Зрозуміло, що трошечки підтримували китайців, бо це країна-організатор і в будь-якому випадку вона має деякі переваги. Якби ставлення суддів було ідеальним, то ми мали б на кілька золотих медалей більше. Це дійсно дуже важливо і дуже круто. Проте невідомо - чи навмисно вони це робили, чи ні. Людський фактор - є людський фактор, нічого не вдієш. Інколи дуже важко зорієнтуватися у тій чи іншій ситуації. Але якщо говорити про стрибки на батуті, там де виступали Бессонова та Нікітіна - судді були суб'єктивні. Я не майстер у цьому виді спорту, але розумію, що якщо у спортсменки впав м'яч, чи якийсь там предмет - то це недобре. Наші спортсменки виступали дуже гарно, але противники у них теж були дуже сильні. Тому я не можу сказати - засудили їх або не засудили.

- Сергій Жадан відзначив, що наші спортивні перемоги - в неколективних видах спорту. Він вважає, що це така риса українського менталітету - індивідуалізм. Тобі так не здається?

- Дійсно, наші команди з колективних видів спорту взагалі не потрапили на Олімпійські ігри. Окрім тенісу, але там дві сестри, отже це теж не можна рахувати. Ми сильніше показали себе в бойових видах спорту: боротьба, бокс, стрільба з луку, фехтування тощо. І це класно, це розвіює міф про неагресивність українців, і мені це подобається. Щодо командного спорту- можна посперечатися. Наше перше золото здобули дівчата-шаблістки, які виступали в команді. В індивідуальних змаганнях вони виступили гірше і не завоювали медалей, а в команді вони перемогли і взяли золото. Отже, жінки у нас командні створіння, а чоловіки - індивідуалісти.

- А які були емоції у наших спортсменів під час виграшу чи програшу?

- Всі люди різні - це не я вигадав і це, вочевидь, не новина. І тому кожен реагував по-різному. Найбільш емоційно - у фехтуванні. Це взагалі емоційний вид спорту, спортсмени кричать після кожного уколу чи удару. Борець Вася Федоришин коли взяв срібло був дуже печальним - це було як горе. З іншого боку Андрій Стадник, коли бронзу виграв, був найщасливішим на п'єдесталі.

- Як сприйнялась дискваліфікація Блонської?

- Прикра історія. Для людини, я гадаю, це особиста трагедія. Для країни - теж неприємний інцидент. Але переважна більшість спортсменів, особливо в легкій та важкій атлетиці, приймають якісь препарати - це факт. Просто хтось встиг почиститись, хтось - ні. У когось є більш сучасні технології для того, щоб приховувати штучне стимулювання, у американців наприклад, а в когось - можливості використовувати  їх немає. Ось і попалась наша спортсменка. Прикро - бо для неї це, по суті, кінець кар'єри. У професійному спорті без допінгу не обійдешся, нам просто не пощастило.

- А як виглядала українська журналістська тусовка в Пекіні?

- Вона була не така вже й велика. Був Перший Національний та Національне радіо, знімальні групи з Нового каналу, «1+1», «Мегаспорту», «Інтеру». Ми спілкувалися по робочих питаннях, допомагали один одному по можливості. Ми просто мали там свій великий колектив, тому спілкуватись з колегами з інших каналів не було великої потреби.

- Яке у тебе враження від самого Пекіну та китайців? Чи складно було з ними спілкуватися?

- З людьми, які не були волонтерами, спілкуватися взагалі було неможливо. У нас в Україні вважається, що порівняно із Польщею або Чехією українці погано знають англійську. Якщо у нас погано знають, тоді в Пекіні - її не знають взагалі! Найпростіші питання вони не розуміють. Якщо ти сідаєш у таксі без карти, то в жодному випадку не доїдеш, кули тобі треба.
Китайці дуже дисципліновані. У них це друга натура. Вони також мають велику повагу до влади.
Я здивувався, що в Китаї, виявляється, дуже люблять Вітаса. Дізнався, що вони навіть запрошували його до себе, в палац, де проводить засідання голова уряду. Це єдиний іноземний артист, який там виступав.

- А наших музикантів у Пекіні знають?

- Приємно було, що на змаганнях якийсь з балетів виступав під пісню Руслани. Це було дуже мило. Тобто щось знають... З іншого боку, дещо старше покоління пам'ятає, наприклад, Наташу Корольову.

- Чи політизовані пекінці? Чи цікавляться вони політикою так само активно, як українці?

- А хіба українці так вже сильно цікавляться політикою? Я думаю, що у нас таке становище, що цікавитися не хочеться. Я наприклад мало стикаюся з людьми, які цікавляться політикою. В будь-якому разі, у них, в Китаї,  все чітко: дві партії, одна із них правляча, та, що користується найбільшою повагою, тому особливо обговорювати нема нічого. В них у цьому плані все чьотко: вони знають, хто ними править і їх це цілком влаштовує. Їх мислення - це адаптоване конфуціанство.

- Чи багато у тебе було часу щоб поїздити країною, щось подивитися?

- Звісно, я постійно намагався кудись поїхати, бо олімпійське селище - це один світ. Насправді Китай - це зовсім інший світ. У нас було дві машини, ми заїжджали у якісь такі віддалені райони стрьомні. Одного разу поїхали поїсти чогось китайського, заїхали в якийсь ресторан, всі сидять щось дивне їдять паличками - навіть не розумієш, що вони їдять - шовкопряда якогось наприклад. І їсти це зовсім не хочеться. Але скорпіона таки скуштував.
У Китаї дуже багато бідних. При чому, вони набагато бідніші за наших бідних. Це не те що бомжі - вони просто бідні, і за офіційними даними таких людей 50 мільйонів, а насправді - ще більше. Добре, що там клімат дозволяє жити на вулиці. Ось ми їздили вночі на Тянь-Мень після відкриття олімпіади і при тому, що метро - цілодобове і безкоштовне - кілька тисяч людей просто спали на лавочках та на землі.
Окрім того, у них дуже мало п'ють. Якщо у нас на вулиці на кожному кроці можна зустріти людей із пивом, то в Пекіні такого немає.

- Привіз якогось сувеніру?

- У мене не було особливо часу, щоб шукати сувеніри - ми багато працювали, але дещо привіз. Купив собі сумку з Мао Цзедуном, статуетку Мао Цзедуна, футболку з портретом Мао Цзедуна, магніт на холодильник з обличчям Мао Цзедуна, а також книжку Мао Цзедуна.

- Нормальні ціни?

- Ціни нормальні і в більшості місць можна торгуватися. Тобі кажуть певну цифру - ти її ділиш на десять, потім ще на два, уявляєш найменшу цифру, яку ти взагалі можеш назвати, навіть якщо совість не дозволяє, і тоді починаєш розмовляти. А потім коли ти кажеш «та ні» і йдеш, тебе наздоганяють і все-таки продають за набагато меншу ціну. Тобто річ іде не про знижку в 10 гривень, а про суми набагато вищого порядку. Вони дуже люблять торгуватись.

- Ти написав щось поетичне, коли був у Пекіні?

- Писати часу не було, але я зробив собі в голові певні нотатки. Це буде цикл «Вісім цитат з Мао», тобто вісім розділів одного твору. Я дуже поважаю Мао, ти знаєш, що він - найбільш популярний поет в світі?

- На мій сором, не знала...

- Так ось, поетичні книжки Мао Цзедуна - за накладом на другому місці у світі після Біблії. Ну ти можеш уявити тираж Мао хоча б в одному Китаї!
Повертаючись до «Восьми цитат з Мао», у мене вже є кілька текстів цього циклу, тобто кілька уривків текстів - я написав їх вже по приїзду.

- До речі, чи ходив ти у Пекіні по книжкових крамницях? Цікаво, чи є переклади українських та російських класиків?

- Бачив декілька величезних книжкових супермаркетів, величиною приблизно як п'ять наших магазинів. Звичайно, там є переклади і російських класиків, Достоєвського, Маяковського наприклад, і нашого Шевченка. В Пекіні є навіть пам'ятник Шевченкові, спроектований китайськими архітекторами.

- А ти був біля цього пам'ятника?

- Ні, я не був біля нього. Гадаю, що відвідувати пам'ятник Шевченку у Пекіні можуть тільки якісь офіціальні особи, яким треба засвідчити свою українськість. У мене немає в цьому потреби - я відчуваю свою українськість і так, і не біля пам'ятника Шевченку.

- Чи виправдались твої очікування щодо Пекіну? Чи таким ти його уявляв, яким побачив?

- Мої друзі казали, що це місто бідних - один великий базар. Насправді все не так - це сучасний мегаполіс із цікавою архітектурою. Доволі вражаюче сучасне місто. Дуже багато велосипедів і всі як один дуже іржаві та старі - типу як старі «Орльонки». Бачив навіть один велосипед - «Україна», харківського заводу.

- А крутих автомобілів багато? У нас в Україні це риса менталітету - купити дорогий автомобіль, щоб усі бачили, що у тебе є гроші...

- Ні, в Пекіні такого немає. Бо там жорстоко перевіряється - якщо є гроші на щось велике і коштовне, починають перевіряти - де ти їх взяв. В Китаї і досі є система публічних покарань - ти знаєш про це? Якщо директор якогось заводу, наприклад, десь проштрафився, або накрав, або брав хабарі - його можуть привселюдно розстріляти.

- Отже корупції в Китаї немає?

- Публічна страта - вона не спонукає до корупції. Хоча корупція є всюди, але у нас її набагато більше, ніж в Китаї. Вони законослух'яні, тому що закони у них діють - а не так як у нас - «закони є, але можна все порішати».

- Діма, ти плануєш ще кудись поїхати найближчим часом ?

- По-перше, збираюся бути на Львівському форумі видавців. В мене там буде декілька виступів, а може якусь імпровізовану річ зроблю - не знаю ще. А потім одразу після Львова їду в Душанбе - там мені збираються дати якусь літературну премію. Будуть нагороджуватись найкращі автори пострадянського простору в номінаціях проза, поезія і т.п. Мені дуже складно уявити, що таке Душанбе - туди 5 годин летіти на літаку з Москви, бо з Києва рейсів немає, я ніколи там не був, тому дуже цікаво подивитись. Я думаю, що екзотики там буде набагато більше, ніж в європейській країні.

- А ти довго там будеш?

- Три дні. Це буде якийсь семінар та саме вручення премії.

- В тебе буде час походити по країні?

- Звичайно, час буде. Якщо навіть ні, то я знайду. Бо дуже хочеться подивитись, адже навіть гадки не маю, що воно таке. Якщо Білорусь та Росію можна уявити, то Душанбе - вже складно.

 

(фото - з особистого архіву Дмитра Лазуткіна)



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...