App Store Google Play

Посилання влади, або вибори, як остання халепа

03.09.2008 18:52

Отже одна із головних прикмет сучасного вітчизняного політичного буття - кожного року вибори, - схоже, набуває закономірних рис. Кому і навіщо потрібні чергові позачергові виборчі випробування нам невдовзі своєю пташиною мовою пояснять більш інформаційно утаємничені професійні ресторанні оглядачі української політичної кухні, тобто політологи.

Але той факт, що нещодавню скандальну "сардинну" заяву представника всекоментуючого СП Кислинського треба сприймати саме як стартову відмашку до нових виборчих парламентських звитяг, сумнівів не викликає.

Нам же лише залишається поспостерігати за тим, наскільки наша так звана політеліта, а точніше за визначенням Левка Лук'яненка провідна чи пануюча верства, здатна еволюціонувати у потрібному нам громадянам цивілізаційному напрямку.

Тобто, чи спроможеться ця верства, змінивши принаймні мінімально правила гри, хоча би трохи змінитися якісно.

Особисто мені видається, що навіть якщо замість закритої пропорціоналки будуть запроваджені відкриті списки, які дехто із серйозних вітчизняних політологів розглядає як своєрідний люстраційний фільтр від потрапляння до парламенту усілякого політично стурбованого непотребу, радикально якісно у кращий бік наш депутатський корпус навряд чи еволюціонує.

По-перше, відкриті списки при наявності все тих же самих основних команд із практично незмінними складами політгравців навряд чи стануть радикальною панацеєю від формування совкового за своєю суттю парламенту чергового скликання.

По-друге, досвід тих же поляків свідчить - відкриті партійні списки зовсім не гарантують від банальної купівлі прохідних місць у них, а значить і від потрапляння до ВР корумпованих та антидержавницьких персонажів, чи просто дилетантів від політики.

Тим паче, що якщо вже наш хитромудрий, підкований совком та загартований 17-річним законодавчим невіглаством та пофігізмом народ давно вже привчений ігнорувати та обходити будь-які правила чи закони, то що там вже казати про пануючу верству, яка сама нас до цього і привчила власною ж повсякденною поведінкою у побуті та бурхливою діяльністю на державних посадах.

Тому, якщо навіть цим складом парламенту і буде прийнятий новий виборчий закон, що сумнівно, там обов'язково матимуться пару-трійку заковик, які дозволять нашим квазіпартіям, а точніше їхнім лідерам? протягати до парламенту навіть через відкриті списки будь-кого, якщо тільки його прізвище буде не Гітлер чи Усама Бен Ладен.

Та й то ця проблема у випадку чого може бути вирішена при бажанні відповідною кількістю валізок із хрусткими вічнозеленими папірцями.

Ну, а вже очікувати, що наш політбомонд ускладнить собі життя такими дурницями як спрощена процедура відкликання обранців чи прийняттям реально діючого закону про загально державний чи місцеві референдуми із найбільш наболілих питань і взагалі фантастика.

Ні, наобіцяти вони можуть багато чого, але все вийде як із депутатськими пільгами та недоторканністю - буде купа передвиборчого трагічного і праведного пафосу, а в результаті як завжди - фарсовий пшик.

Вони тільки одного не розуміють: історія може повторюватися як фарсом, так і трагедією. І це буде впершу чергу їхня особиста трагедія. Бо запровадивши сьогодні вибори, які трохи згодом вони самі чи їхні придворні політологи назвуть швидше за все технологічними, тільки задля переформатування політичних сил у парламенті та спроби послабити позиції одне одного напередодні президентських виборів, вони втратять залишки народної довіри до себе.

І воно, це зневір"я та роздратування, у тотальній неспроможності панівної верстви хоча би на щось конструктивне, посилене зростаючою соціальною напругою та зовнішньополітичними загрозами може перетворитися у таку вибухонебезпечну суміш, у порівнянні із котрою майдан може видатися дитячою забавкою у козаків-розбійників.

І тоді може трапитись так, що їх не врятують евакуаційні особисті чартери хоч до Білокам'яної., хоч до іншого світу, бо кому вони без України будуть потрібні.

А поки політики, готуючись до своєї найулюбленішої забавки - виборів, оцінюють суспільство, як величезного звіра, котрого зараз почнуть ділити, і треба спромогтися схопити як найбільший кусень, сам звір лежить, розпластався, забитий турботами  про хліб і до хлібу, ледве ворушиться - в одному місці опух від горілки та пива, в іншому - напівпаралізований від усього, що коїться в країні.

Словом, звіру-суспільству по великому рахунку до одного місця хто там прагне обрання, які партії, які діячі, що вони там віщають-обіцяють. В головешці у нього все перекрутилось: парламентська чи президентська республіка, диктатура, авторитаризм чи демократія, Росія чи НАТО, мова чи язык, хто більше вкрав і вкраде - помаранчеві, сердешні чи "бело-голубые", хто з них брехливіший?

Суспільство охоплене гострим нападом невпевненості.

Впевненості не існує ні в чому - ні в минулому, ні в майбутньому, ні навіть у власній спроможності. Соціологічні опити свідчать, що до 30-40% респондентів відповідають в анкетах "важко визначитися".

Це стосується і питань на кшталт "як ви ставитесь до перейменування села Хурхуярівки на Малохацапетівку", і до фундаментальних питань, як вибір поміж демократією та авторитаризмом.

Єдине гасло, яке набуває все більшої популярності, це розтиражована в прямих ефірах шекспірівська сентенція про "чуму на обидва ваші доми", яка у народній інтерпретації набуває приблизно наступного вигляду: чума на всі ваші мільйонні оселі, вілли, яхти, лімузини...

І тут мені пригадалось, як чи то вже на фініші пізньої "перебудови", чи то на початку ранньої "незалежності" я у якомусь райцентрі випадково пересікся з недавнім на той час моїм знайомим - Сашком Кривенком.

Гуляючи містечком ми звернули увагу на напівоблуплене гасло над місцевим райБК: "Рішення 28-го з'їзду КПРС - в ж...!" Ніхто із перехожих проти цього не заперечував, та й що було заперечувати, якщо згадані рішення саме там і знаходились - заразом із усіма нами.

Минули роки.

Вже в епоху зрілого "кучкізму" ми з Сашком (нажаль тепер вже покійним) зустрілись в Харкові.

Мандруючи вулицею Сумською у нас малось не остаточно задоволене бажання хильнути; серйозні наміри і вагомі можливості його задовольнити; і величезна зацікавленість долею держави та роллю влади у цьому процесі.

І тоді ж, в ході спілкування, ми вивели головний закон посткомуністичного суспільства: по мірі руху від розвинутого соціалізму до недорозвинутого капіталізму незалежної України швидкість посилання будь-яких рішень влади в ж... (інші букви обвалились) зростає з геометричною прогресією.

Як раз того ж таки дня парламент прийняв чергову постанову - чи то про обмеження дозволів, чи то про дозвіл обмежень. Я, як надмірний песиміст, стверджував, що на цю постанову усі покладуть абсолютне невиконання через тиждень.

Більш оптимістичний Сашко вважав, що дня через три. Ми обидва помилились: вже наступного дня газети постанову висміяли, а усі громадяни спокійнісінько користались і дозволами, і обмеженнями на свій розсуд, ні у кого нічого не питаючись.

І знову минули роки.

Швидкість посилання рішень влади зростає неухильно, підтверджуючи, що усі великі відкриття здійснюються поміж першою та другою чарками. Президент видає укази, але їх ніхто не виконує. Парламент намагається клепати постанови, але усі на них чхати хотіли. Кабмін щось там продукує своє, але усім по-барабану.

Нижні ешелони влади жодної хвилини не розмірковують: у них завжди мається що на ці всі укази, постанови та рішення покласти. Партійні з'їзди приймають свої рішення, і всі вони опиняються все там же, де знаходяться рішення усіх попередніх форумів.

Ми живемо самі по собі.

Заради чого вони існують? Заради нас? Аби вирішувати: чи доросли ми до повної свободи слова, чи ми гідні лише того місця у другій сотні рейтингу "Freedom House"; чи потрібна нам цивілізована правова система, в котрій панує закон?

Чи це тільки для них; чи може й справді впровадити справжній парламентаризм, багатопартійність, найширше виборче право, чи може ще якийсь час з нами погратися у ці поняття із приставкою "квазі"; чи взагалі доросли ми до громадянського суспільства, чи вони його будують лише для себе.

Боже, як вони мені усі набридли! І нудить. Бачити не можу. Коли я їх бачу у тому ж таки парламенті, я переживаю найогидніше дежавю: буцімто зараз 1975 рік, мій дурнуватий собака злигав комсомольського квитка, і я стою перед якоюсь комісією райкома, а в них на столі мої документи, і там все написано і про походження, і про національність, і про діда героя-партизана, записаного в дезертири...

Нічого не можу поробити: чую, що парламент, а бачу райком.

Єдина втіха стосовно такої влади - це не влада. Будь-яке її рішення опиняється все в тому ж таки місці. Ще за часів совка ми ніколи не вірили в те, що закон потрібно виконувати, позаяк воля партії була волею народу, тобто нашою, і, значить, наше свавілля було свавіллям партії, а коли так, то рішення з'їзду...

І так далі.

Але сьогодні ми вже зовсім інші. Будь-які рішення, постанови, укази, поправки, починають категорично не виконуватися ще напередодні їх прийняття. В цих умовах виникає питання: як же всі гілки влади мають наміри вести нас від реформи до реформи шляхом перемог, якщо ми плювали на тую владу.

Демонструючи свою боротьбу за наше щастя їх терпіти і виявляючи свою повну неспроможність змусити нас хоч щось робити із усього того, що вони понавидумували, усі влади швидко пиляють гілки, на котрих вони вгніздилися.

Ні, якась таки влади потрібна. Потрібна хоча би міліція, якщо до нормальної поліції нам вже не дожити. Прикордонники потрібні, аби ми усі зразу не розбіглися як таргани із занедбаної оселі. Податки треба збирати, аби ми не розбагатіли... Словом, влада потрібна.

Тільки не ця. Цю ми вже бачили. І якщо ці мудрагелі дотумкалась, що єдиний вихід - це їх переобрати, то ми не згодні.

Тим паче, що кого обирати, ще незрозуміло. Добре б що-небудь вигадати, але для цього потрібен час, хоча би півроку. Але кого не обирати, я вже знаю напевне.

Я їх запам'ятав - їх палаючі очі біля п'ятого мікрофону, їх лексику та говірку, їх презентування себе в третій особі, невігластво в залу та брехню у натовп, геніальну здатність приймати рішення, котрі не виконуються ніколи. Жодного знайомого по прямим ефірам та трансляціям - в новому парламенті!

І тоді головний закон нашого буття, можливо, припинить діяти, і почнуть діяти просто закони - і владу припинять посилати туди, куди вона сама себе весь час запроторює.

Але, вкотре повторюсь, навіть зі зміненими правилами така еволюційна люстрація потребує купу часу, якого Україна вже, на жаль, не має.

А позаяк, і це визнають навіть деякі представники вітчизняної панівної верстви, саме ця цілком корпоративна, не дивлячись на різнобарвний політичний окрас зграя, і являє собою сьогодні найбільшу небезпеку для держави та суспільства, то і народ, згідно чинної Конституції, має повне право захищати себе і державу у будь-який приступний спосіб.

Тобто для початку відправивши у політичне небуття цю квазіполітеліту революційним шляхом.

Чекаючи поки наш політбомонд гіпотетично еволюціонує, ми невдовзі можемо отримати цілком не гіпотетичні миротворчі сусідські танки, введені в Україну, скажімо, задля захисту "рассейских граждан" Севастополя чи Криму, чи побіля Білої Церкви, після чого цю навалу навряд чи зупинять навіть Карпатські гори чи волинські ліси із знаменитими криївками та змащеною зброєю в городі.

Тож іншого шляху, ніж революційна люстрація вітчизняної політ еліти, я не вбачаю.

Українська Правда



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...