App Store Google Play

Харчоблок

26.08.2008 17:37

Із харчопрому війнуло смаленим. Пригорілими відбивними з польської свинини, збіглим молоком, перепаленим цукром... Скловидні «півники» із нього завжди вирятовували нас у складні часи. Певен, виробники солодощів виживуть і за нинішньої економічної хитавиці. Цукерки в усьому світі вважають недорогим способом підняти підупалий настрій.

А от мій зіпсували недолугі втручання уряду у діяльність харчової промисловості. Яка вже дев'ять років поспіль динамічно нарощує обсяги виробництва - щороку на 10%. На яку припадають 90% надходжень АПК до державного бюджету. За що ж така «дяка» галузі, що кілька разів витягувала країну із кризи?

«Дим Вітчизни», що чадив з усіх витяжних шаф харчопереробної сфери, сигналізував, що без знаючого шеф-кухаря вона скоро перетвориться на шкварку. Чиновники ж лише недавно довершили реорганізацію Державного департаменту харчової промисловості, який більше року залишався обезголовленим. Тоді як перші місяці життя за СОТівськими приписами підтверджують: найбільших ризиків зазнає, власне, не сільгоспвиробництво (чимдалі попит на сировину у світі зростатиме), а індустрія харчових продуктів. Із цим зіткнулися українські молокопереробні заводи, олійно-екстракційні комбінати, цукроварні...

Відбивні по-кабмінівськи

Спершу почали «балансувати» чиновники: скільки треба ввезти в Україну м'яса, щоби на кожного припала норма споживання... удвічі менша показника 1990 року? За розрахунками Міністерства економіки, дефіцит на внутрішньому ринкові становить 212 тис. тонн, тому для збалансування достатньо імпортувати 250 тис. Оцінки Міністерства аграрної політики також «дрейфують» у межах 250-300 тис. Керівництво Держрезерву оцінює м'ясну прогалину в обсязі вже півмільйона тонн. А м'ясопереробним підприємствам і подвійна квота - не зайвина: більше вироблять сирокопчених і сиров'ялених ковбас по 60-70 грн. за кілограм! У яких м'яса - третина, решта - генетично модифікована соя.

До заповнення м'ясної ніші підключилися й депутати. Комітет Верховної Ради з питань податкової та митної політики, обговоривши два адресні законопроекти, слушно зауважив: законодавча ініціатива має бути спрямована не на зниження цін на м'ясо, а на їх стабілізацію, оскільки постраждають національні виробники. Крім того, пропозиція щодо розподілу квоти тільки між підприємствами, які мають власні переробні потужності або власне виробництво, суперечить статті закону про зовнішньоекономічну діяльність, що гарантує суб'єктам господарювання додержання принципу юридичної рівності і недискримінації.

Щодо обсягів тарифної квоти, то зупинилися на 250 тис. тонн. Одначе в ході голосування у комітеті жоден із законопроектів не набрав достатньої кількості голосів на підтримку у першому читанні. Тому їх винесли на обговорення у сесійну залу. Та чи доцільно було розглядати згадані законопроекти 16 травня, коли Україна стала повноправним членом СОТ і, по суті, зняла заслін перед імпортом?

Зрештою, Верховна Рада не дозволила ввезти прохацькі обсяги за нульовою митною ставкою. Однак задовго до її вердикту Кабмін почав по-своєму боротися із дефіцитом.

12 березня уряд видав постанову №190-2, яка дозволила Держрезерву закупити імпортне м'ясо. А через місяць інший документ надав право «Ресурспостачу» - дочірньому підприємству Держрезерву - продати його переробним підприємствам.

Пізніше, 7 травня, розпорядження КМУ №693-р дало вказівку Держмитслужбі надавати Держкомрезерву розстрочку зі сплати ввізного мита під час оформлення м'яса, субпродуктів, цукру та кондвиробів із нього на умовах податкового кредиту до кінця поточного року. І цим самим уряд порушив Закон «Про Державний бюджет на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який забороняє відтерміновувати сплату податкових зобов'язань суб'єктами господарювання за податками та зборами (платежами).

Так почалася «депортація» в Україну польської свинини та живих особин. Лише одна компанія зі Львівщини дістала «добро» на імпорт 15 тис. тонн свиней за ціною 13 грн. за кілограм живої ваги з урахуванням сплати усіх митних зборів.

Аналогічне спостерігалось і 2005 року. Обсяги імпорту у травні більш як удвічі перевищили «ужинок» першого кварталу. У липні завезення зросло до 10752 штук, серпні - 16337, вересні - до 33092 штук. Причому із поступовим зниженням ціни за голову: березень - 412,9 дол., травень - 150, вересень - 130,5 дол. Митниця сигналізувала, Мінекономіки мовчало, МінАП галасувало про цілеспрямоване знищення вітчизняних сільгосптоваровиробників...

По-перше, якщо навіть чиновницьке око вподобало свинину, то, згідно із законом про Держрезерв, мусило би вибирати товар винятково вітчизняний. По-друге, внутрішня інструкція вимагає закладати лише яловичі напівтуші першої категорії глибокого заморожування. Зі свининою ніхто не морочиться, оскільки вона зберігається півроку, а яловичина - 24 місяці. Ще один нюанс: надто складно точно визначити категорію свинячої туші - це може зробити лише спеціально навчений персонал. По-третє, холодильне устаткування на 40% зношене, через що доволі проблематично підтримувати відповідний температурний режим: виходить щонайменше мінус вісім за Цельсієм улітку, тоді як сало починає жовтіти навіть при мінус 15. До всього, хто «забиває» холодильники м'ясом улітку, якщо закладати туші у цю пору року категорично забороняється?

Зате Польща радіє. А чом не тішитися?! Країна із 30-мільйонним населенням годує ледь не половину Євросоюзу і готова хоч сьогодні забезпечити третину потреб України у м'ясі. У Польщі працює близько трьох тисяч м'ясних і м'ясопереробних підприємств. Віце-прем'єр із сільського господарства Анджей Диха вважає, що обсяг експорту польського м'яса в Україну має зрости із нинішніх 2 млн. євро до 20-30 млн.

І зростатиме! Бо Єврокомісія 22 травня встановила нові заохочувальні ставки субсидування експорту свинини. Вивозиш свіжі, охолоджені, морожені свинячі туші і напівтуші, ноги, лопатки, філейні частини, окости - одержуй дотацію у розмірі 31,1 євро за сто кілограмів. За в'ялені і копчені окости - 54,2, за варену продукцію - 17,1 євро за 100 кг.

Тільки нам, споживачам, від такої наступальності поляків не легше. Як свідчить практика, ціни від урядових втручань ніколи не відкочуються на вихідні позиції. От і цього разу вартість кілограма свинини не зіскочила із 50-60 гривень до обіцяних 20. Не допомагає навіть додаткове розпорядження Кабміну №848-р від 18 червня про продаж м'яса із Держрезерву підприємствам роздрібної торгівлі. Зате через місяць-другий Державний комітет статистики України зафіксує ще більше зменшення поголів'я по всіх категоріях тварин. І... зрослий імпорт.

Уже чути стурбований голос МінАП: тільки за першу декаду липня держава імпортувала 11 тис. тонн м'яса, із них шість - свинини. Якби ж кондиційного, а то переважно відходи виробництва: обрізки, сало, субпродукти, курячі скелети. Від того, що Україна у результаті лібералізації митних тарифів стала «територією низьких цін» (середня ціна імпортованої свинини - 8,85 грн./кг, яловичини - 4,4 грн./кг і стільки ж - курятини), внутрішні закупівельні ціни порівняно з травневими знизилися на 2 грн.

Це навіть вище бюджетної дотації - 1,9 грн. за кілограм молодняку великої рогатої худоби, 1,4 - свиней і 0,65 грн. - за кілограм зданої птиці. Негусто! Бо у Франції щорічні компенсації на м'ясну корову становлять 1000 євро, у Німеччині ще вищі - понад 1500. Наші селяни неперебірливі: раді й гривням, якщо їх вчасно виплачують. А то за січень поточного року одержали лише 1,3 млн. грн. бюджетної тваринницької дотації, що становить... аж відсоток передбачених на цей рік обсягів підтримки.

Здав дядько двох бичків, з нього стягнули 800 гривень податку. А через півроку дали дотацію на... приблизно таку ж суму. Виходить, він ту дотацію заробив сам, його грошима держава покористувалася й повернула, але вже знецінені. Бо вартість тих же мінеральних добрив, засобів захисту рослин за півроку зросла у 2,5 разу!

Уряд на рік переніс ідентифікацію свинопоголів'я. Тобто можна здавати на забій і незареєстроване. Пішов на вагові поступки: дотуватиме навіть 330-кілограмового бичка замість кондиційного 390. Цим самим Україна порівняно з Англією, Канадою, США, Францією скотилася до найнижчого показника ваги молодняку на забій. А зазвичай на бойню женуть 150-200-кілограмових. Без дотацій.

Сільгосппідприємства одержуватимуть з бюджету фінансову допомогу за здачу на переробку свиней із мінімальною вагою 95-130 кг, а фізичні особи - 95-200. «Худне» худоба! Тільки не можуть чиновники знайти золоту середину між усуненням дефіциту м'яса і захистом внутрішнього товаровиробника. Тому й темпи падіння кількості поголів'я - найвищі за останні три роки. Нині в Україні зосталося 2,7 млн. «м'ясних» корів із бичками і 6,7 млн. свиней.

Торік пересічний українець пережував 41,5 кг м'яса. Не порівнюватиму з американцем, котрий лише яловичини з телятиною споживає 43,2 кг, або аргентинцем - 65,3. На м'ясопродукти ми витрачаємо до половини так званих харчувальних коштів. І це ще один стримуючий чинник розвитку вітчизняного м'ясного скотарства.

Припустимо, ми враз стали грошовитими. Але щоби подвоїти споживання м'яса, його виробництво слід довести до 4 млн. тонн. Причому не у деформованій нинішній пропорції, коли у структурі реалізації худоби і птиці на забій сільськогосподарськими підприємствами частка птиці становить 54%, а великої рогатої худоби і свиней - по 23.

Класичний м'ясний ринок складається із трьох рівних сегментів: яловичина, свинина і курятина. Індустріальне вирощування яловичини передбачає восьмимільйонне поголів'я, яке й запруджуватиме торговельні прилавки 1,4 млн. тонн м'яса. Для того щоби третину ринку окупувала свинина в обсязі 1,2 млн. тонн, на високоінтенсивній відгодівлі мають утримуватися близько 12 млн. голів свиней, що дасть змогу щороку забивати 23-24 млн. п'ятачків.

Аналогічні розрахунки і по бройлерах, м'ясо яких можна одержати в достатку за щорічного забою 800-850 млн. голів. Тільки за такого розкладу матимемо збалансований за м'ясом ринок. І тоді не заглядатимемо ні в Польщу, ні в Аргентину, ні в Бразилію, ні в Данію.

Молочна булька

Ми наловчилися надувати кульки, прикрашати ними парламентську залу і пускати бульки. Губами. До останнього дійства можна віднести і тиради чільників про те, що Україна скоро захлинеться власним молоком. Тільки незрозуміло, хто і чиї дійки тягає?

Входини до СОТ українське молочне скотарство зустріло поріділими лавами. На 1 червня у сільгосппідприємствах недолічилися 77,4 тис. корів, ще більше - 168,4 тис. - у господарствах населення. Зате на подвір'ях побільшало кіз. З ними мороки менше, а круторога сотає і злиденні статки, і сили.

Щоби хоч якось застовпити те, що є, МінАП розробило мінімально допустимі ціни на молоко на 2009 рік. Фахівці сподіваються, що запропоновані фінансові індикатори дадуть змогу утримати прибутковість галузі, яка торік становила 13,8%. Проте інфляція може звести нанівець далекоглядність агрочиновників. За молоко «екстра» (якого у нас - кілька крапель, і лише воно прийнятне за європейськими вимогами до споживання після переробки) і вищого сорту розробники пропонують платити 2600 грн. за тонну, першого - 2500, другого сорту - 2100, вершки із 10-відсотковою жирністю - 7300 грн. за тонну.

Запитаймо у молочної Полтавщини: чи достатнє таке фінансування, аби вона не перетворилася на безкорівний край? 1990 року область виробила більш як мільйон тонн молока, торік - уп'ятеро менше. У стільки ж разів зменшилося молочне стадо. Тепер загальна потужність молокопереробних підприємств Полтавщини втричі вища від кількості сировини, яку продукує регіон. І вона зростатиме, бо на всю область - лише 12 молочних ферм з автоматизованими доїльними залами.

Певен, оці мінімально допустимі ціни «допустимо» зростуть удесятеро, коли... молока вже не стане. А до цього йде. І українці хлебтатимуть молочні продукти із... відновленого сухого молока. Простіше - із розведеного порошку. Хоча і те рідке білило, що є, за якісними характеристиками нічим не краще за сухе. Принаймні я не вірю ні у «просте молоко», ні в «справжнє», ні в «збагачене», ні в запах «альпійських лук», ні в «смак села».

В Україні діє до 75 молокопереробних підприємств із сучасним устаткуванням, новітніми технологіями. На деяких сироробних заводах у штаті працюють технологи з Європи. Одна біда - якість сировини. Інспектори продовольчо-ветеринарного бюро Генерального директорату Єврокомісії з охорони здоров'я та захисту прав споживачів після десяти днів аудиту вітчизняних молокопереробних підприємств неприховано дивувалися. Польські, англійські приказки у перекладі українською звучали приблизно так: і як вам удається із гною ліпити кулю?!

Сільгосппідприємства (про приватний сектор узагалі мовчу: понад 2 млн. продавців молока!) здають білило, з якого лише 3-4% відповідає європейським стандартам. Звісно, радує, що кількість підприємств, де надої молока перевищують 6 тис. літрів на корову, із 181 у 2006 році зросла до 195 у 2007-му. Але ж частка таких підприємств становить лише 3,6%! І додають вони лише десяту частину до загальноукраїнського удою.

Кажуть: треба інвестувати у товарні ферми! А хто проти? У Росії діє часткова компенсація вартості будівництва молочних комплексів, у Білорусі надають безвідсоткові кредити. Думаєте, в Україні не знайшлися б охочі розпочати молоко-сировинний бізнес? Але спробуйте-но підступитися до латифундистів, котрі орендують 50-200 тис. гектарів із пропозицією побудувати модерновий молочнотоварний комплекс. І що почуєте? «Я тобі кормів не продаватиму! І взагалі... У радіусі сто кілометрів щоб гноєм і не смерділо!»

На відміну від нас, у РФ діє закон про розвиток молочного скотарства, реалізація якого перебуває під особистим наглядом президента. Торік закупили 100 тис. корів, інвестори постачають новітнє устаткування. Там зуміли зберегти 65% великотоварних ферм проти 29 - у нас.

«Молочну» тему недавно розглядали на найвищому рівні - на засіданні уряду РФ. Така увага спричинена тим, що закупівельна ціна на молоко у виробників сировини знизилася до шести рублів за літр, а у магазинах, навпаки, вона дереться вгору. Міністр сільського господарства РФ Олексій Гордєєв пропонує субсидувати виробництво молока. Депутати Думи налаштовані прийняти федеральний закон про державне регулювання роздрібної торгівлі. У деяких країнах, приміром, у Франції, є такий. За ним виручка від готового продукту розподіляється так: 60% - виробникам сировини, 27 - переробним підприємствам і решта 13% - це торгова націнка.

Звісно, легше звинуватити у падінні закупівельних цін переробників і бездіяльність Антимонопольного комітету, до чого вдалася прем'єр-міністр України. Знехтувати сезонним явищем, дрібнотоварністю у сировинній ланці, а відтак і якістю надоїв, монопольним диктатом торговельних мереж...

Але ж гривня за літр молока не всюди! Можеш запропонувати молокопереробному підприємству гуртовий продаж обсягом 30 тонн, причому стабільно, - одержуй 2,20 грн. за літр. Тим же, хто здає по три-п'ять тонн, платять дві гривні. Одинакам - півтори-гривню.

А тепер спробуйте із цього «гримучого коктейлю» виробити щось путнє, а з ним - у супермаркет. Щоби твій кефір стовбичив на полиці на рівні очей покупця, мусиш заплатити магазину «вступний внесок» у розмірі 10 тис. дол. Менше - покладуть на рівні ніг. Уряд розпинається, що «цементував» торговельну націнку. А в житті ж не так! Чому ціна не знизилася бодай на копійку?

Заготівельник молока має своїх 15%? Так! При молочарнях діють торгові доми, які слугують буфером між виробником і торгівлею. І вони не упустять кревно «зароблених» 15%. А магазини включають надумані послуги в оптову відпускну ціну. І всім затишно! Чи витримала б чиясь економіка, якби молочну продукцію зі Львова везли до Одеси, чи з Миколаєва до Трускавця? Відстань до них - майже тисяча кілометрів. Та по дві гривні за тонно-кілометр... І все це лягає на собівартість продукції! Я вже мовчу про здорожені у півтора разу упаковку, запчастини, пальне...

Зрозуміло, пакет молока не коштуватиме 14 коп., як за старих часів. А нові висувають жорсткі умови.

Хто з наших державників спрогнозував, що очікує Україну саме у молочному сегменті після набуття членства у СОТ? Тепер уже нікуди не дінешся: на нашій території мусять домінувати технічні регламенти, панувати верховенство міжнародних стандартів над національними, і ми зобов'язані їх виконувати. Отже, доведеться нормувати-вимірювати активну кислотність, на порядки зменшувати бактеріальну забрудненість молока, обзавестися сучасними лабораторіями, що провадитимуть експрес-контроль сировини, сертифікуватимуть готову продукцію. За яким «талмудом» усе це робити?

Розробили національний стандарт - його не визнають за кордоном. Давай технічний регламент на молочну продукцію! Уряд визначив термін - до кінця року. А розробникові - Інституту молока і м'яса - ще жодної копійки з бюджету не вділили. Хоча, по-розумному, цей документ мав би діяти ще до вступу України у СОТ.

Якщо ми, як Леонардо да Вінчі, котрий 12 років малював губи «Мони Лізи», розроблятимемо технічні регламенти, яких лише у харчовій промисловості 22, то далеко зайдемо. До рук потрапив проект такого документа у сфері алкоголю. Читати його треба виключно із ненормативною лексикою. Це - звіт про використані гроші на... підготовку технічного регламенту. Для бухгалтерії!

Водночас є Закон «Про дер­жавне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», який на 90% відповідає міжнародним нормам. Варто лише у преамбулі написати: цей закон є технічним регламентом і додати 10% норм, яких бракує. Думаєте, державний чиновник квапиться? Ні, мужньо чекає, поки з бюджету виділять кошти на розробку нового регламенту!

Такий же неповороткий і шустрий, з іншого боку, український клерк обеззброїв молочну галузь. А Росія, не будучи членом СОТ, випередила нас і в травні прийняла технічний регламент, спрямований на забезпечення достовірної інформації про найменування, склад і властивості молока та молочної продукції. Вони ввели основні поняття: молоко, молочна продукція, молочний продукт, молочний складовий продукт - усього 102 найменування, аж до замінників. Відтепер поняття «молоко» на споживчій тарі не вліпиш, якщо послуговуєшся сухим молочним порошком. Це - молочний напій.

Із якою легкістю «в'їжджатиме» у світовий ринок наша продукція? Василь БОНДАРЕНКО, голова асоціації «Укрмолпром», каже: тут аби на рідній землі втриматися!

- При вступі до СОТ Україна підписала угоду, за якою практично на всю молочну продукцію встановлюється 10-відсоткове імпортне мито, що майже у сім разів зменшить суму грошових надходжень. Проілюструю на прикладі вершкового масла. Раніше за кілограм стягували 1,5 євро. Тобто, враховуючи вартість кілограма - 20 грн., тарифний збір становив 11,5 грн. Тепер він змаліє до... 2 грн. Відчутно? Якщо взяти сир, то різниця у миті становить десь шість-сім разів.

Росія виставляє на деякі види ввізної молочної продукції 15 і навіть 30%. І перехідний період виторговує довший - сім років, тоді як для вітчизняних молочників він, по суті, давно збіг. Такими високими митними тарифами РФ «огороджується» проти можливого реекспорту молочної продукції з української території, який надходитиме, приміром, із Польщі.

Щодо Росії, то ми зацікавлені у збереженні цього ринку. Приміром, вона спожила 108 тис. тонн сиру з експортованих 112 тис. Але загалом північний сусід удвічі менше купує українських молочних продуктів проти 2005 року. Після сумнозвісного ембарго північні сусіди зробили деякий попуск. Та й то - врізали ціни на сир. Раніше «російський» коштував 165 їхніх рублів за кілограм, а зараз - 123. І все ж таки ми пропонуємо створити вільну економічну зону чи узгодити тарифні мита на молочну продукцію не вище 5%.

Не виключаю і своєрідного фінансового демпінгу. Проявлятиметься він у неосудній формі: продукти надходитимуть в Україну за собівартістю європейських країн-виробників. Припустимо, нарівні з нашою. Зате дотації - матеріальний стимул для експорту - імпортери залишатимуть собі як прибуток. Причому доволі вагомий: за тонну вершкового масла - 1300 євро, сиру -800, кисломолочних продуктів - 300-600 євро. Не вженемося за ними і за іншими показниками. Сьогодні вартість сировини у структурі собівартості, приміром сиру, у країнах ЄС становить майже 50%, у нас - 80.

Солодше не буде!

Запросили на виїзне засідання Монастирищенської райради, що проходило у Цибулевому. Питання одне: не дати законсервувати тамтешню цукроварню. Вона - не просто «солодка» точка на мапі Черкащини. Підприємство забезпечувало роботою півтисячі із 3,5 тис. жителів села. До всього, завод був солідним бюджетонаповнювачем, збагачував місцеву казну майже на два мільйони гривень. І Пенсійний фонд - на півтора мільйони.

Причина зупинки заводу тривіальна: дві родини - власники підприємства, продаючи його іншим хазяям, ніяк не зійдуться у ціні. Районний депутатський корпус намагався заспокоїти збурений люд:

- Подальша доля цукроварні вирішується у Кабінеті міністрів. Можливий варіант реприватизації: повернення заводу у державну власність. І не такі підприємства відвойовували! Ситуація під контролем!

Але вже очевидно, що цього року завод не запустять. І не лише через непоступливість заводчиків. На більш як 14 тис. гектарів, що перебували раніше під цукристими, цьогоріч вирощують зернові, ріпак, соняшник. Зникла бурякосіюча зона - побільшає в окрузі безробітних, недобиратимуть із бюджету дитячі садки, школи, лікарні. Зміліє і молочна ріка Монастирищенського району, оскільки корівок годували жомом із Цибулівського цукрового заводу. Усе взаємопов'язано!

Це я до того, що така ж доля очікує містечка і села, де розташовані 40 цукроварень, які цього сезону не працюватимуть. Їхнє право - протестувати проти «диверсійної» урядової політики щодо бурякоцукрової галузі, ходити з трунами, повними білих кристалів, попід Кабміном, грати у сорок оркестрів похоронні марші...

А як інакше назвати дії чільників, які дають добро Держрезерву імпортувати на пільгових умовах 350 тис. тонн тростини? Не дочекавшись навіть сівби буряків і за перенасичення внутрішнього ринку власним цукром. Останній - чи не єдиний харчовий продукт, ціна на який не зросла. Навіть нижча за ту, що домінувала 2005 року: перевиробництво! Гуртові ціни коливаються у межах 2720-3200 грн. за тонну за собівартості 3215. Втрати цукроварів у цьому сезоні сягнуть 1,5 млрд. гривень. Кому охота працювати на збиток?

Непевність у переробників - спад мотивації у селян. Куплять - не куплять вирощений урожай?! А якщо і вдасться його спродати, все одно рентабельність - мінус 10,8%. Іван Демчак, заступник міністра агрополітики, прогнозував, що цьогоріч цукрові буряки вкореняться на 480 тис. гектарів. Це з якого краю гонів дивитися! 2006 рік - 815 тис. га, 2007-й - 610. І нинішнього - 350 тис. га. Хоча було й 1,6 млн. гектарів!

Помилились із прогнозом, запізнились із дотаціями... Наприкінці червня, коли вже листя коренеплодів зімкнулось у міжряддях, Кабмін надумав підвищити розмір дотації із 550 грн. за гектар до 750. Ніби після цього «заохочення» цукросировини побільшає!

Та навіть за отих куцих 350 тис. гектарів Україна спокійнісінько обійдеться без імпорту. Бо з нового урожаю вихід цукру становитиме у межах 1,5 млн. тонн. А ще ж є запаси, які на початок червня налічували 1,44 млн. тонн. Ну, нехай до початку маркетингового року і сезону виробництва нового півтонни з'їмо. Хоч як крути, загальна пропозиція важелезна - 2,3-2,4 млн. тонн, за внутрішнього споживання близько двох. Кому збувати лишки?

Микола ЯРЧУК, голова асоціації «Укрцукор», сподівається на відновлення торгівлі із Російською Федерацією:

- Раніше 60% своїх потреб Росія задовольняла за рахунок українського цукру. Потім він став «невиїзним»: його вилучили із режиму вільної торгівлі до 1 січня 2009 року. Зі свого боку, росіяни пропонували Україні при вступі до СОТ синхронно вести політику в галузі бурякоцукрового виробництва. Знехтували.

Упродовж останніх років Україна офіційно жодного кілограма цукру не відправила до РФ. Чому? Та тому, що тамтешній ринок захищений. Ввозиш тонну цукру-сирцю - сплати 220 дол., цукор білий - 340. Зрозуміло, за такої ціни ніхто український цукор там не купуватиме.

Розв'язання проблеми бачу в організації спільного ринку цукру у форматі Україна, РФ, Білорусь, Казахстан і Молдова або наданні квоти на 500-600 тис. тонн цукру із цукрових буряків. Наголошую: саме із цукрових буряків, бо за членства у СОТ українська територія стала транзитною для багатьох товарів, тієї ж тростини, і може слугувати трампліном для перекидання їх до РФ.

Переговори проходять непросто, оскільки природний дефіцит цукру - близько 2 млн. тонн - північні сусіди покривають за рахунок сирцю. Виходить, ми втручаємося у бізнесові інтереси компаній, які його імпортують і мають з того зиск.

Схожі конфлікти виникали у РФ і з Білоруссю. Остання виробляє 380 тис. тонн бурякового цукру і стільки ж завозить тростинного за внутрішнього споживання 380-400 тис. тонн. Росіяни питання ставили так: сирцевий цукор їжте самі, а нам продавайте буряковий! Білоруси хитрували-хитрували, поки росіяни не встановили один-єдиний митний пункт пропуску цукру із лабораторією якості.

Чому ж Держкомрезерв від рідних лишків верне носа і не купує по 2900 грн. за тонну безпосередньо у виробників? «Схема» не та! Українська фірма А, скажімо, продає 20 тис. тонн цукру фірмі Я у Казахстані чи Узбекистані. По 500 дол. за тонну - це 10 млн. І 2 млн. дол. повертає у вигляді ПДВ. За документами. Власне цукор, як ви зрозуміли, спокійнісінько лежить на складі і навіть не думав перетинати кордон. Знищивши документи, фірма А із чистою душею продає товар одній із півтора десятка дочірніх структур Держкомрезерву за ті ж 2900 грн. Подвійна вигода!

До внутрішніх підніжок додаються і зовнішні. Ті ж білоруси, що намагалися обійти росіян, відчули слабину української сторони й активізували ввезення білого цукру, виробленого із сирцю. Якщо торік вони експортували 9,5 тис. тонн, то за січень-квітень нинішнього року - вже 22,8. Вважайте, Україна профінансувала Білорусь на суму близько 10 млн. дол. А про викручування рук СОТівськими умовами годі й говорити.

- Україна взяла на себе подвійні кабальні зобов'язання. 260 тис. тонн тростинного цукру-сирцю за 2-відсотковою ввізною ставкою, які ми ввозитимемо вже з наступного року, це - 12% нашого ринку, - продовжує пан Ярчук. - Крім цього, знизили до 50% ввізне мито на різні цукри та цукровмісну продукцію поза межами квоти. Згідно зі змінами до Митного тарифу у травні 2005-го та липні 2007 року зменшено ставки ввізного мита із 300-500 євро за тонну до 10-5% митної вартості, тобто у 40-80 разів. Вважайте, без бою здали власний ринок і водночас позбавили себе змоги експортувати таку продукцію.

Фахівці Національної асоціації цукровиків підрахували, до чого призведе імпорт лише тарифної квоти 260 тис. тонн сирцю. Суцільні мінуси! Закриття 20-22 цукрових заводів середньої потужності, виведення із сівозміни близько 113 тис. гектарів посівних площ, недоотримання до бюджету понад 700 млн. грн.,
звільнення майже 85 тис. працівників та зростання соціальної напруженості у бурякосіючих областях, вивезення з України щороку понад 100 млн. дол., що є прямою підтримкою зарубіжного виробника...

Ми - не вперті віслюки! Розуміємо, що навіть сто цукроварень у майбутньому для України забагато. Але давайте цивілізовано виводити зайві потужності. Котрий рік товкмачимо: треба розробити і прийняти Комплексну державну програму реструктуризації та розвитку бурякоцукрової галузі на період до 2015 року. Ця програма мусить дати відповідь на три головні запитання: скільки цукру потрібно, аби забезпечити потреби держави? Як використати надлишкові потужності? Як компенсувати негативні соціальні наслідки?

У тій же Європі заводам, які скорочують виробництво або закривають його, держава протягом трьох років виплачує субсидії у розмірі 700 євро за тонну цукру, виробленого у попередні роки. Дотація поширюється також на фермерів, котрі культивували солодкі коренеплоди для цих підприємств.

Втім, боюся іншого. На теренах України може не залишитися жодної цукроварні, коли ми такими темпами, як зараз, і далі споживатимемо цукрозамінники й інтенсивні підсолоджувачі. Вони вже відвоювали значний сегмент ринку, витіснивши з нього вітчизняний цукор. Можу зрозуміти деяких виробників харчових продуктів, які заради вигоди «припали» до синтетичних підсолоджувачів через їх порівняну дешевизну. Адже «гіперцукри» у 100-1000 разів солодші за цукрозу!

Водночас інтенсивні підсолоджувачі потребують ретельного дозування, і лікарі не рекомендують їх вживати систематично. Дітям віком до семи років - і поготів. Заборонено використовувати «синтетичний цукор» у виробництві продуктів дитячого харчування, за винятком діабетичного. Проте жоден із моїх співрозмовників не зміг гарантувати, що у вітчизняних «бебі-гам», слабоалкогольних напоях відсутні аспартам, цикламат чи сукралоза. Та й хто забожиться, якщо на нашому ринку їх уже близько 300 тис. тонн!

Я не потерпаю, що питиму каву, шилом патоки вхопивши, себто, без цукру. Ні, моя «солодка» країна без нього не залишиться. Вона багата і може дозволити собі стати імпортозалежною, живитися за рахунок «човникових» рейсів із цукровмісним очеретом. Можливо, вони і підсолодять гіркоту від втрати національної бурякоцукрової галузі.

Олег ЮХНОВСЬКИЙ, президент Союзу виробників харчової промисловості України:

- Україна - складова єдиного ринку харчових продуктів. Вступ до СОТ, активне просування до створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом, такі ж порухи у напрямку СОТ з боку найближчого торговельного партнера - Росії - потребують термінового коригування державної політики в АПК і харчовій промисловості зокрема.

Передусім потрібно адаптувати законодавство, гармонізувати стандарти, розробити технічні регламенти, удосконалити систему державної підтримки та оподаткування відповідно до вимог СОТ та ЄС, аби забезпечити конкурентоспроможність нашої продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

А що маємо? Практично повністю зруйнована система управління харчової галузі. З Міністерства харчової промисловості ми скотилися до департаменту у складі Міністерства аграрної політики, який більше року залишався без керівника. Тож чи варто говорити про якість рішень, що приймає уряд у цій сфері?

Свіжий приклад - невмотивоване призупинення експорту продукції олійно-жирової промисловості. На доважок до конфлікту із ЄС щодо поставок вітчизняної олії...

Лише завдяки високому професіоналізму менеджменту на підприємствах, досвіду роботи із зарубіжними споживачами галузева асоціація у стислі строки надала вичерпну інформацію про системи контролю, узгодила це питання з державами - членами ЄС, погодила формат санітарного сертифіката та супроводжуючих його документів. Після цього Генеральний директорат Єврокомісії «Охорона здоров'я та захист прав споживачів» підписав офіційну угоду про систему контролю та сертифікації експортних партій соняшникової олії.

Особливе занепокоєння викликає відсутність системності в питаннях захисту громадян і внутрішнього ринку від неякісних імпортованих харчових продуктів. До сьогодні в Україні залишаються чинними «Санітарні норми і правила», затверджені ще 1989 року Міністерством охорони здоров'я СРСР. Багато показників безпеки для здоров'я людей у харчах у нас не нормується і не контролюється. Переважна більшість методик контролю якості та безпеки не стандартизовані і не гармонізовані з європейськими вимогами. Тоді як у Росії вони переглядалися тричі.

Ще один мінус - немає нормативно-правової бази щодо регулювання обігу трансгенних рослин. Відповідно до директиви Європарламенту та Ради Європи від 22 вересня 2003 року №1829/2003, усі країни мусять маркувати продукти на наявність ГМО за перевищення рівня 0,9%.

У Російській Федерації цю проблему врегульовує федеральний закон «О государственном регулировании в области генно-инженерной деятельности» та ГОСТ 51074-2003 «Продукты пищевые. Информация для потребителей». Окрім того, постанова головного санітарного лікаря РФ від 5 березня 2003 року гармонізувала до вимог ЄС граничний рівень вмісту ГМО у ха

Теги: АПК, уряд


Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...