App Store Google Play

Велика кавказська війна

14.08.2008 19:02

Бліцкриг, на який сподівався президент Саакашвілі, зазнав краху. Та й розраховувати на нього особливих підстав не було. Припущення, що ліберали навколо Дмитра Медведєва зможуть стримати войовничих силовиків в оточенні Володимира Путіна, виявилося ілюзорним. Відступити на Кавказі - це не для сучасного російського істеблішменту, що розбагатів за рахунок високих цін на енергоресурси. Народу треба було наочно продемонструвати, що навкруги вороги, порох слід тримати сухим, непереможна й легендарна після ганьби 1990-х рр. цілком здатна його захистити. Це байдуже, що противник не зовсім сильний. Адже за його спиною віроломний Захід і його підручні в особі України, Ізраїлю й подібних. Як сказано в заяві МЗС Росії, «Українська держава, яка останнім часом азартно озброювала до зубів грузинську армію, тим самим прямо заохочуючи керівництво Грузії до інтервенції й етнічних чисток у Південній Осетії, не має жодного морального права повчати інших і тим паче претендувати на свою роль в урегулюванні». Можна подумати, що важке озброєння південноосетинських, так само, як і абхазьких, сепаратистів з'явилося з повітря, а не було доставлене з Росії. Тож іще не зрозуміло, хто насправді «азартно озброював» тих, хто фактично влаштував грандіозну провокацію, результатом якої стали кровопролитні бої, загибель людей і руйнування міст і сіл.

Найбільше брешуть на війні й після полювання. У цьому в черговий раз довелося переконатися після передач російських телеканалів. Скільки благородного гніву було спрямовано на «злочинне грузинське керівництво», війська якого артилерійським вогнем по площах зруйнували Цхінвалі. А хто розказав, що так звані ополченці влаштовували вогневі точки в житлових будинках і на інших цивільних об'єктах? Це тактика не військових, а терористів, які перетворюють жінок, дітей і старих на живий щит. А коли грузинські війська ліквідовували ці вогневі точки, то з екранів телевізорів лунав нестямний крик і проливалися крокодилові сльози про сотні загиблі. Особливо смішно виглядало приведення в бойову готовність кораблів Чорноморського флоту. Як з моря можна було рятувати цивільне населення Південної Осетії, розташованої за горами на відстані декількох сотень кілометрів? Але якщо припустити, що готувався десант на грузинське узбережжя або його обстріл, то Чорноморський флот готувався цілком логічно.

СЕПАРАТИЗМ МОСКОВСЬКОГО ВИГОТОВЛЕННЯ

Південна Осетія серед невизнаних державних утворень посідає особливе місце. Справді, знайдіть в її керівництві справжніх борців за самовизначення. Не можна ж дійсно ними вважати начальника місцевого КДБ Анатолія Баранова, який до призначення на Кавказ очолював ФСБ Мордовії, голова МВС Михайло Міндзаєв запозичений з такої ж структури Північної Осетії, міністр оборони Василь Лунєв раніше був військовим комісаром у Пермі, а секретар Ради безпеки Анатолій Баранкевич - колишній заступник комісара Ставропольського краю. Навіть прем'єр- міністр самозваного уряду Юрій Морозов навряд чи тягне на південноосетинського сепаратиста. Так, є там президент Едуард Кокойти, але ним просто розбавили, незручно все-таки. Але річ навіть не в національному складі. Це чинник другорядний, хоч і характерний. Важливо, хто цих людей туди направив. Усе керівництво Південної Осетії - це не просто російські ставленики, як, наприклад, в Абхазії або Придністров'ї, а людей направили до Цхінвалі для виконання спеціальних завдань. При цьому так звана незалежність їх не хвилює й не її відстоювати їх послали.

Основне призначення південноосетинського сепаратизму - це фінансова чорна діра в російському бюджеті, яку контролюють саме перераховані люди. Достатньо сказати, що пенсії й зарплати для 80 тисяч так званих громадян Росії перераховують у регіон з місяця в місяць, тоді як реально населення всієї Південної Осетії, включаючи й тих, хто живе в грузинських селах, не перевищує 30 тисяч, хоч і ця цифра викликає певні сумніви. А є ще й інші фонди, в яких не мільйони, а сотні мільйонів рублів. Уже давно в московських фінансових коридорах виявляють підвищену увагу до буквально потоку грошей до регіону, за які ніхто до пуття відзвітувати не може. Саме з цим пов'язана войовнича непримиренність Едуарда Кокойти й агресивний тон у розмові з німецьким міністром закордонних справ Франком- Вальтером Штайнмайером. А коли грузинський міністр з урегулювання конфліктів Тимур Якобашвілі приїхав до Цхінвалі на переговори й російське МЗС зробило все, щоб ці переговори відбулися, а Кокойти просто поїхав зі своєї столиці. І це зійшло йому з рук. Московські начальники сепаратистів узяли курс на загострення, й цілі в них були не лише близькі - продовження безконтрольного розкрадання грошей держави російської, а далекі й набагато важливіші. Йшлося про майбутній курс Росії як у внутрішній, так і в зовнішній політиці.

Звернімо увагу на зовні малозначний, але дуже характерний штрих. Перший коментар російського керівництва про події на Кавказі був не з Москви, а з далекого Пекіна. І не від президента, який за російською конституцією відповідає за безпеку й зовнішню політику, а від прем'єра, який зустрічався з іноземними лідерами й обговорював з ними те, чим він займатися не повинен. І річ не в різниці часових поясів, а в тому, як це було подано на російському телебаченні. Далі більше. Телеканал НТВ перериває демонстрацію серіалу для повідомлень з Південної Осетії. Нічого нового, за одним винятком. Детально передавалося, як Володимир Путін прибув до Владикавказа й там заявив, що Південна Осетія до складу Грузії вже не повернеться. Як казав французький король Генріх IV, Париж вартий меси. Заради такої заяви варто було перервати не тільки серіал, а й перебування на Олімпійських іграх.

Перший успіх грузинської армії в Цхінвалі Дмитро Медведєв міг використати в його протистоянні Путіну та його оточенню. Останнім часом тільки лінивий не говорив у Москві про те, що президент у досить різкій формі, хоч і через другорядних чиновників зробив зауваження прем'єру, коли той своєю заявою про компанію «Мечел» обрушив російський фондовий ринок. Потім сам президент закликав не «жахати» дрібний і середній бізнес і не лише. Це доповнення багато сказало обізнаним людям. Конкуренція почалася в найчутливішому сегменті влади - кадровому. На заміщення посад губернаторів з'явилося два списки: президентський і прем'єрський. Як сказав керівник Агентства регіонального розвитку Ростислав Туровський, «...це відображає конкуренцію, що поступово проявляється між президентом і прем'єр-міністром. Зокрема, пов'язану і з практикою призначення губернаторів». Чиновники досить високого рангу знов у великій кількості потяглися до Кремля. Здавалося, ще трохи, ще трохи... Якби Медведєв у кавказькому конфлікті виявив волю й витримку, вдавшись до досить зрозумілих дипломатичних зусиль, перемога була б за ним. Але не все так сталося, як гадалося. Дуже сприятливим шансом поставити російських силовиків на місце бездарно знехтували. Ставши в один ряд з яструбами, Медведєв виявився їхнім заручником. Антанта силовиків і агресивних бюрократів у Москві перемогла надовго. Це вже виявилося в Грузії, скоро відчують й інші.

ЩО ЗА КОМІСІЯ?..

Військові дії на Кавказі матимуть наслідки, що виходять далеко за рамки регіону. Усім сусідам Росії дали чітко зрозуміти, що мова сили - це та, якою Кремль вважає за краще розмовляти. Тим паче що Захід зайняв вельми стриману позицію, обмежившись словесними закликами до обох сторін. Як писала американська газета The World Street Journal, «Захід уже продемонстрував свою неготовність відтіснити Москву на Кавказі: Німеччина заблокувала приєднання Грузії до плану членства в НАТО, оскільки Берлін не хотів розлютити Москву, й росіяни напевне помітили цей факт, мiркуючи, чи варто робити кроки проти уряду Сааккашвілі... що перебуває поза орбітою Москви». Як і слід було чекати, найбільш лояльну до Москви позицію зайняла Німеччина. Німецька Allgemeine Zeitung Mainz вважає, що «тим, хто досі вважав Росію беззубим тигром, піднесено урок. Те, що відбувається зараз на Кавказі, має риси давно запланованої акції помсти Москви Євросоюзу й США за їхню політику в регіоні».

Усе це нагадує історію з відторгненням від Чехословаччини Судетської області восени 1938 р. Тоді Гітлер теж захищав співвітчизників, хоч би де вони перебували. Коли Невілл Чемберлен повернувся з Мюнхена після підписання угоди з Гітлером, Вінстон Черчилль йому сказав: «Ви віддали перевагу гідності над миром. Ви втратили гідність і отримаєте війну». У деяких європейських столицях вважають «за краще не злити» Москву. Адже давно відомо, що втихомирити російську владу неможливо. У Москві поважають і розуміють тільки твердість і силу.

Висновки для України цілком зрозумілі. По-перше, з країнами НАТО нічого подібного Росія собі не дозволяє. І якби Грузія була в Альянсі, то події розвивалися за абсолютно іншим сценарієм. Але цей умовний спосіб. Перспектива приєднання Києва до ПДЧ у грудні стала вельми примарною. Берлін і Париж свою політику не змінять і заблокують процес, оскільки вони це зробили в Бухаресті. Не відкидаючи західний напрям нашої зовнішньої політики, його, втім, слід скоригувати з урахуванням нової реальності. Вона полягає в тому, що після переходу конфлікту на Кавказі в млявий процес Москва займеться Києвом вельми предметно. Ставка буде зроблена насамперед на тих, «з ким можна працювати». Слід чекати подальшого заохочення сепаратизму не лише в Криму, а й у інших регіонах. Інструментом стане нещодавно створене Агентство у справах СНД.

По-друге. Значною мірою наші проблеми є наслідком низької обороноздатності, поганого забезпечення й недостатнього озброєння української армії. Вона не задовольняє умовам оборонної достатності, а мусить. Тоді й текст заяв російського МЗС щодо України буде дещо іншим. Сваритися з сусідом не треба, але й дозволяти такий тон щодо себе теж не треба.

По-третє. Дії Чорноморського флоту наочно показали, що Україна навіть без свого бажання може бути втягнута у збройний конфлікт. Підготовка до виведення флоту після травня 2017 р. має стати стрижнем російського напрямку української зовнішньої політики. Усе одно за газ доведеться платити європейську ціну, то не варто плекати ілюзій про можливі преференції, якщо улещувати Москву. Розрахунок дружбі не завада, навпаки, добре її зміцнює. Треба не канючити, а займатися енергозбереженням. Корисно для держави та своєї кишені. Але спочатку графік виведення флоту, а потім усі розмови про поліпшення відносин. Росія з Великого договору не вийде, розмови Лужкова і К о на цю тему - не більше ніж стрясання повітря. Їй договір потрібен не менше, ніж нам.

У будь-якому разі виглядає так, що слід чекати подальших ускладнень у відносинах з Росією.


 

 

КОМЕНТАРI

Які можливі наслідки несе грузино-російська війна, яка спалахнула минулого тижня в Південній Осетії? Які уроки з цієї війни повинна винести для себе Україна?

Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в США:

- Війна між Грузією і Росією (а сьогодні вже можна з повною впевненістю говорити, що це не локальний внутрішньо-грузинський конфлікт) несе в собі кілька нових елементів, які шокували міжнародне співтовариство.

Перше - розмороження, згарячення тривалого тимчасово замороженого конфлікту доводить усю небезпеку існування таких конфліктів, які час від часу перетворюються на діючі вулкани з непередбачуваними наслідками. Такі конфлікти несуть великі жертви з боку цивільного населення і ми повинні насамперед висловити великий жаль з цього приводу і нашу скорботу з приводу понесених з обох боків жертв.

Друге - це перша війна між державами - членами СНД, яка показує всю штучність і ефемерність цього пострадянського утворення.

Третє - широкомасштабне використання в конфлікті збройних сил РФ, бомбардування території Грузії поза межами грузино-осетинського конфлікту свідчить про небезпечне ігнорування нинішнім керівництвом Росії всіх міжнародних норм в ім'я досягнення своїх геополітичних цілей.

Четверте - надметою, надзавданням Росії в цій війні є захоплення чи заблокування, чи одержання контролю над усіма шляхами транспортування каспійської нафти і газу через територію Грузії в обхід володінь РФ.

П'яте - в ході конфлікту Росія несе міжнародно-дипломатичну поразку, довівши свою упередженість і неможливість бути об'єктивною, незаангажованою миротворчою силою. Тільки справжні міжнародні миротворчі сили (скажімо, в складі Канади, Норвегії та інших країн) зможуть здійснити справжнє замирення.

Шосте - найголовніше: Україна повинна зробити якнайсерйозніші висновки з конфлікту;

- абсурдні звинувачення в підбурюванні з боку України «етнічних чисток» у Південній Осетії, що пролунали з боку Росії, свідчать про відкриття нового пропагандистського антиукраїнського фронту, на що треба реагувати адекватно і проінформувати про це світову громадськість;

- модель війни третього типу, що її відпрацьовує Росія, може бути застосовано в Криму. Це треба пам'ятати і готуватися до цього всіма військовими і політичними, розвідувальними і пропагандистськими заходами. Можливо, Україні варто скликати нараду міністрів закордонних справ країн-членів ГУАМ або центральноєвропейських країн з участю Грузії та Азербайджану, який теж потерпає від «замороженого» конфлікту в Нагірному Карабаху;

- треба також посилити інформування суспільства про те, що сталося, та про реакцію європейських країн та США про події в Грузії, а не йти на прив'язі російської пропаганди.

Хочеться сподіватися, що гіркі та криваві уроки грузино- осетино-російського конфлікту примусять усі українські політичні еліти як Заходу, так і Сходу задуматися над тими можливими наслідками, дійти до єдиної думки в оцінці причин і наслідків цього конфлікту та вжитті дуже серйозних заходів щодо недопущення конфлікту такого типу на території України. Для цього політично Україна мусить бути єдина, а не поділена на дрібні ворогуючі між собою групи.

Треба негайно припинити практику одержання громадянами України подвійного громадянства будь-якої держави. Оскільки, по-перше, наявність подвійного громадянства суперечить наявним міжнародним нормам, які дуже негативно ставляться до подвійного громадянства. По-друге, воно створює базу для повзучої агресії, коли громадяни якоїсь країни беруть паспорти іншої країни і раптом оголошується питання їхнього захисту. Просто оголошується, що вони потребують захисту і це створює базу для агресії.

Джеймс ШЕРР, керівник програм із Росії та Євразії британського Королівського інституту міжнародних відносин (Чатем-Хаус):

- Демонстрація Росією грубої сили в Південній Осетії, сепаратистському регіоні її південного сусіда Грузії, дає тривожний сигнал - сигнал того, що Кремль вирішив відновити контроль над колишніми радянськими республіками. Тепер в екс-республік СРСР не повинно залишатися сумнівів у тому, що Росія для них - головна, номер один, звичайно, якщо вони хочуть уникнути долі Грузії.

...Головне в націоналістичній політиці Володимира Путіна - це засудження сил Заходу, які в кінці холодної війни здавалися непереможними, а зараз перебувають у занепаді. Поточна криза засвідчує, що холодна війна була замінена не загальними цінностями між Сходом і Заходом, а відродженням Realpolitik.

...Нинішня ситуація - прекрасна ілюстрація тому, що російські військові вчені називають «рефлексивним контролем»: поразка противника за допомогою його власних зусиль. Це також підтвердження принципу Клаузевіца, згідно з яким - війна - інструмент політики. Мета політики Росії, стисло висловлена 1992 року, полягає в тому, щоб «бути лідером стабільності та безпеки на всій території колишнього СРСР».

...Грузія - це не лише квадрат на шахівниці, це також країна, яка є надзвичайно важливою в своєму регіоні. Із двох причин Захід не може бути байдужим до того, що відбувається в Грузії. По перше, незважаючи на невихованість її президента, політична культура країни є досить демократичною, її населення (80% із яких підтримують членство в НАТО), настроєне дуже прозахідно, й їхня національна ідентичність майже незруйновна.

...Росія може перемогти Грузію, але не підпорядкувати її собі, і тому війна між Грузією та Росією була б жахаючою перспективою, навіть якби жодних більш широких інтересів не існувало б. По-друге, єдиний трубопровід у колишньому СРСР, незалежно від російського контролю проходить лише через Грузію. Не буде жодної енергетичної безпеки, не говорячи вже про різноманітність поставок енергії, якщо ці трубопроводи почнуть саботувати, як у Іраку, або ж їх поглине тіньовий бізнес із проросійськими інтересами.

Дмитро ТРЕНІН, заступник директорa Московського центру Карнегі:

- План Грузії полягав у тому, аби спровокувати Росію на застосування сили. Грузія впродовж тривалого часу реалізовувала цей план на низькому рівні, починаючи з захоплення російських офіцерів 2006 року. Зараз, оскільки часу до закінчення президентства Буша мало, певно, Грузія вирішила підняти рівень провокації до максимального, поставивши Росію, по суті, у безвихідне становище, бо не реагувати Росія не може. Південна Осетія не в змозі успішно оборонятися - грузинська армія не та, що була два роки тому. Тож мені здається, що все значення цієї операції полягає в тому, щоб перевести конфлікт із периферійної площини грузино-осетинського конфлікту і грузино-абхазького, незрозумілого для західного світу, в зрозумілу площину російсько-грузинського конфлікту, в якій Росія, вступивши на територію Грузії, виявляється агресором, а Грузія захищається. Росія вже не має мандату, що б не казав президент Медведєв: мандат існує доти, доки Росія представлена миротворцями, а щойно замість миротворців з'являються регулярні частини, ситуація міняється - на користь Грузії. Я гадаю, що навряд чи Сполучені Штати не знали, що замишляє Саакашвілі. Він міг і їх поставити у безвихідне становище і таким чином зіштовхнути Росію й Америку, щоб на цьому зміцнити свої позиції, свою владу. Ця людина ні перед чим не зупиниться, своїми вчинками вона це доводить.

Наразі Грузія свою справу в основному зробила. Сполучені Штати, звісно, не втрутяться у конфлікт військами, та це й непотрібно. Достатньо того, щоб Росія перед усім світом постала як агресор. Я думаю, що США вимагатимуть виведення російських військ із території Грузії, потім відбудеться заміна мандату на міжнародний миротворчий - у Південній Осетії й Абхазії. Тобто Росія втратить право на те, щоб бути миротворцем, ставши стороною конфлікту, - це бачить увесь світ.

Марія ЛІПМАН, головний редактор журналу Pro et Contra:

- Я не сумніваюся, що метою грузинського керівництва було прагнення показати Росію як агресора. Саакашвілі й не думав завойовувати Південну Осетію. Тбілісі знало, що Росія не може не відреагувати. Оскільки на території Південної Осетії знаходяться громадяни з російськими паспортами. Важко говорити, чи була адекватною реакція російської сторони. Ми ж не знаємо, які завдання Росія ставила перед собою. Якщо завдання полягало у захисті російських миротворців, то я б сказала, що бомбардування грузинських міст було пропорційною відповіддю.

Мені здається, що Путін обмовився, коли говорив, що Грузії більше не бачити Південній Осетії. Я гадаю, метою Росії є зміцнення своїх позицій у Північній Осетії. Я вважаю, що російські війська там залишатимуться.

Я не впевнена, що Росії загрожує виключення з «групи восьми». Зараз позиції США і Європи відносно цього конфлікту різні. Америка не може відмовитися від безумовної підтримки грузинського президента. Західна Європа більше дистанційована від самого Саакашвілі. Те, що Грузія сама почала великомасштабні бойові дії, ставить у складне становище Європу, та й самих американців. Тож питання про G8 не виникне скоро. Крім закликів припинити вогонь, я не бачу конкретних кроків, які готовий зробити Захід. Нічого іншого Захід не зможе зробити. Це реалії.

Мирослав ПОПОВИЧ, член-кореспондент НАНУ, директор Інституту філософії:

- Бути нейтральними в цій ситуації, звичайно, просто неможливо. Ситуація стосується всіх. І тут йдеться про принципи. Можливо, колись ми розглядатимемо помилки, здійснені грузинським керівництвом. І може будемо критично розцінювати політичну платформу Саакашвілі. Але зараз ситуація гранично проста - має місце війна, організована Росією на законній території Грузії. Від цього ніхто не може піти. Тим більше не може піти Україна, бо сценарії подібного роду можливі й на українській території.

Всім очевидно, що Грузія воює не з Осетією, а з Росією. І ніякого мандата на встановлення миру шляхом війни Росія не має й мати не може.

Фактично, Росія продовжує Кавказьку війну. І я гадаю, що симпатії більшості українців зараз на боці кавказців, які змушені оборонятися. І зрештою, якщо Росія така чесна і добра, чому вона не дає незалежність Чечні?

До речі, вчора колишній держсекретар США Річард Голбрук заявив, що наступною ціллю для російського прем'єра Володимира Путіна може бути Україна. Я абсолютно з цим згоден. І, до речі, цей факт потрібно дуже добре донести до українського читача й глядача. Вже не є таємницею (це вже було сказано), що в Криму можуть виникнути труднощі з місцевим цивільним населенням. На щастя, в нас російське громадянство не набуло широкого розповсюдження.

Загалом певні агресивні великодержавні кола хотіли б розчавити Україну. Це безперечно!

Що стосується участі трьох кораблів ЧФ Росії в конфлікті, то я вважаю, Україна цілком може вимагати скорочення терміну перебування на своїй території бази російського флоту. Я гадаю, це цілком законно. Є певні міжнародні правила. Якщо Чорноморський флот базується на українській території, то він не може брати участі у воєнних діях без згоди України.

Важливо, щоб Росія не мала своєї бази в Севастополі, інакше в них завжди буде можливість виступити проти якихось кавказьких держав.

ДЕНЬ 



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...