App Store Google Play

При­га­да­ти всіх по­і­мен­но

13.08.2008 19:21

Спів­ро­біт­ни­ки Дер­жав­но­го ар­хі­ву Дніп­ро­пет­ров­ської об­лас­ті за­вер­ши­ли ро­бо­ту над скла­дан­ням мар­ти­ро­ло­гу жертв Го­ло­до­мо­ру 1932-1933 ро­ків. Цей скор­бот­ний спи­сок по­ви­нен увій­ти в ре­гі­о­наль­ну Кни­гу па­м'я­ті, що бу­де опуб­лі­ко­ва­на во­сен­ни ни­ніш­ньо­го ро­ку до 75-річ­чя гу­ма­ні­тар­ної ка­тас­тро­фи, що ста­ла нас­лід­ком по­лі­ти­ки ра­дян­сько­го ке­рів­ниц­тва. Дніп­ро­пет­ров­ським ар­хі­віс­там до­ве­ло­ся до­клас­ти ба­га­то зусиль з об­роб­ки та вив­чен­ня де­сят­ків ти­сяч до­ку­мен­тів. Про­те ди­рек­тор об­лас­но­го ар­хі­ву Ні­на Кис­трусь­ка вва­жає, що по­діб­на ро­бо­та по­вин­на ста­ти ли­ше по­чат­ком у сис­тем­но­му дос­лід­жен­ні проб­лем Го­ло­до­мо­ру як у са­мій Ук­ра­ї­ні, так і за кор­до­ном.

- Ні­но Во­ло­ди­ми­рів­но, які зав­дан­ня спів­ро­біт­ни­ки ар­хі­ву ста­ви­ли пе­ред со­бою під час ство­рен­ня мар­ти­ро­ло­гу та Кни­ги па­м'я­ті?

- Хо­чу на­га­да­ти, що ця ро­бо­та бу­ла по­ча­та з осо­бис­тої іні­ці­а­ти­ви Пре­зи­ден­та Ук­ра­ї­ни Вік­то­ра Ющен­ка - 27 бе­рез­ня 2007 ро­ку вий­шов йо­го указ, від­по­від­но до яко­го від­зна­ча­ти­меть­ся 75-річ­чя Го­ло­до­мо­ру. Ос­нов­ним зав­дан­ням у ньо­му бу­ло під­го­ту­ва­ти ре­гі­о­наль­ні Кни­ги па­м'я­ті. Во­ни бу­дуть ви­да­ні у всіх об­лас­тях, на­віть у тих, які на по­чат­ку 30-х не бу­ли в скла­ді УРСР, од­нак у них є ма­те­рі­а­ли, по­в'я­за­ні з те­мою Го­ло­до­мо­ру. Нап­рик­лад, у Га­ли­чи­ні в той час про­во­див­ся збір кош­тів для до­по­мо­ги го­ло­ду­ю­чим цен­траль­ної та схід­ної Ук­ра­ї­ни. Ін­ша річ, що ця до­по­мо­га так і не дій­шла за приз­на­чен­ням. Але та­ка ро­бо­та про­во­ди­ла­ся гро­мад­ськи­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми. Про це ме­ні роз­по­ві­дав мій ко­ле­га - ди­рек­тор ар­хі­ву Тер­но­піль­ської об­лас­ті. У них є лис­ти та спо­га­ди лю­дей, які зби­ра­ли до­по­мо­гу го­ло­ду­ю­чим. На жаль, у на­шо­му об­лас­но­му ар­хі­ві не­має жод­них зга­док про цю гу­ма­ні­тар­ну ак­цію, мож­ли­во, ра­дян­ська вла­да про це прос­то мов­ча­ла.

Але, вза­га­лі-­то, для на­шо­го ар­хі­ву те­ма Го­ло­до­мо­ру не но­ва. Ще на по­чат­ку 90-х, у пер­ші ро­ки не­за­леж­нос­ті, бу­ла ство­ре­на ко­лек­ція зі спо­га­дів жи­те­лів об­лас­ті, які пе­ре­жи­ли го­лод 1932-1933 ро­ків. Бу­ли роз­сек­ре­че­ні ба­га­то до­ку­мен­тів. Ко­ли ми по­ча­ли їх чи­та­ти - жах­ну­ли­ся мас­шта­бам гу­ма­ні­тар­ної ка­тас­тро­фи. Це бу­ли до­ку­мен­ти про­ку­ра­ту­ри й об­лас­но­го уп­рав­лін­ня охо­ро­ни здо­ро­в'я. А в до­ку­мен­тах об­ко­му пар­тії бу­ли знай­де­ні ано­нім­ні лис­ти до пер­шо­го сек­ре­та­ря М. Ха­та­є­ви­ча. До ре­чі, во­ни зна­хо­ди­ли­ся у від­кри­то­му збе­рі­ган­ні, але до об­лас­но­го пар­тар­хі­ву ши­ро­ко­го дос­ту­пу не бу­ло - з до­ку­мен­та­ми доз­во­ля­ли пра­цю­ва­ти пар­тій­ним пра­ців­ни­кам і де­я­ким уче­ним. Па­м'я­таю, що то­ді ме­ні по­тра­пи­ли до рук страш­ні по­ві­дом­лен­ня про ка­ні­ба­лізм у Пав­лог­рад­сько­му ра­йо­ні й да­ні про те, що до од­ної з дніп­ро­пет­ров­ських лі­ка­рень у квіт­ні 1933 ро­ку над­хо­ди­ли ді­ти «з об'ї­де­ни­ми час­ти­на­ми ті­ла». Ішло­ся про ді­тей із ди­тя­чих бу­дин­ків. Те­пер до ре­гі­о­наль­ної Кни­ги па­м'я­ті ввій­дуть і по­діб­ні до­ку­мен­ти, і спо­га­ди, і сам спи­сок жертв Го­ло­до­мо­ру.

- Чи вда­ло­ся по­ра­ху­ва­ти ці жер­тви че­рез три чвер­ті сто­літ­тя, і яким чи­ном?

- Над скла­дан­ням мар­ти­ро­ло­гу - по­і­мен­но­го пе­ре­лі­ку по­мер­лих 1932-1933 ро­ків - пра­цю­ва­ла гру­па з шес­ти на­ших спів­ро­біт­ни­ків. Ска­жу від­ра­зу, вми­ра­ли лю­ди з різ­ни­ми ді­аг­но­за­ми, «го­лод» за­пи­са­ний ли­ше в 12-13 ви­пад­ках. По­яс­нен­ням то­му бу­ла зак­ри­та ди­рек­ти­ва ЦК ВКП(б) про те, щоб ді­аг­ноз не вка­зу­ва­ти. То­му ми зіштовхну­ли­ся з тим, що в до­ку­мен­тах, які на­дій­шли до нас з ор­га­нів юс­ти­ції, у кни­гах за­пи­су ак­тів гро­ма­дян­сько­го ста­ну - або про­чер­ки, або на­пи­са­но «не ві­до­мо», «не вка­за­но». І ду­же ба­га­то - «вис­на­жен­ня», «киш­ко­во-ш­лун­ко­вий роз­лад». Тоб­то це ді­аг­но­зи, що вка­зу­ють на го­ло­ду­ван­ня. Є й ін­ші при­чи­ни, які свід­чать про смерть че­рез силь­не ослаб­лен­ня ор­га­ніз­му. Нап­рик­лад, ко­ли 39-річ­на лю­ди­на вми­рає від «ста­рос­ті». Всьо­го ми на­ра­ху­ва­ли 65 101 за­пис, який, на на­шу дум­ку, свід­чить про смерть унас­лі­док го­ло­ду. Жор­стких кри­те­рі­їв для ме­то­ди­ки від­бо­ру не бу­ло, хоч Інс­ти­тут на­ці­о­наль­ної па­м'я­ті роз­ро­бив ре­ко­мен­да­ції.

За­га­лом ми про­а­на­лі­зу­ва­ли 259 книг з усі­єї об­лас­ті в її ни­ніш­ніх ме­жах. І хо­чу за­зна­чи­ти, що, нап­рик­лад, в Апос­то­лов­сько­му й Ши­ро­ков­сько­му ра­йо­нах кни­ги за­пи­су зов­сім не збе­рег­ли­ся. Ми ра­ху­ва­ли за кіль­кіс­тю сіль­рад - ви­хо­дить, що книг по­вин­но бу­ти 490, а їх, як я ска­за­ла, всьо­го 259. До то­го ж до­ку­мен­та­ція то­ді ве­ла­ся на не­я­кіс­но­му па­пе­рі, час­то не вис­та­ча­ло блан­ків і пи­са­ли в прос­тих зо­ши­тах, а то й на га­зе­тах. А як­що ре­єс­тра­тор по­тім звіль­няв­ся або по­ми­рав, то за­пи­си мог­ли прос­то не пе­ре­нес­ти в кни­гу. Всі­ля­ке трап­ля­ло­ся. Та­кож пот­ріб­но вра­ху­ва­ти, що че­рез де­сять ро­ків бу­ла вій­на й час­ти­на кни­жок мог­ла за­ги­ну­ти. Тоб­то про­пуск у до­ку­мен­та­ції іс­нує, як­би во­на вся збе­рег­ла­ся, то за­пи­сів, на­пев­но, бу­ло б уд­ві­чі біль­ше.

- Од­нак як­що пом­но­жи­ти ці циф­ри на кіль­кість об­лас­тей, то нав­ряд чи кіль­кість жертв Го­ло­до­мо­ру пе­ре­ви­щить 1,5 млн. осіб, звід­ки ж узя­ли­ся да­ні про 10 на­віть 12 млн. за­гиб­лих?

- Важ­ко ска­за­ти, але 10-12 млн. - це ду­же ба­га­то, ад­же то­ді в УРСР про­жи­ва­ло близь­ко 30 млн. осіб. При­най­мні за ар­хів­ни­ми да­ни­ми цьо­го під­твер­ди­ти не мож­на. Ад­же кож­ну циф­ру пот­ріб­но під­твер­ди­ти до­ку­мен­та­ми. У нас збе­рі­га­єть­ся 313 фон­дів, де міс­тять­ся да­ні, що від­но­сять­ся до пе­рі­о­ду Го­ло­до­мо­ру. Але ко­ли по­ча­ли пра­цю­ва­ти над Кни­гою па­м'я­ті, то по­ста­ло пи­тан­ня: який пе­рі­од бра­ти? Я на­по­ля­га­ла на то­му, що не мож­на об­ме­жу­ва­ти­ся вузь­ки­ми тим­ча­со­ви­ми рам­ка­ми. Бо Го­ло­до­мор - нас­лі­док по­лі­ти­ки, що про­во­ди­ла­ся з 1929 ро­ку. А в нас за до­ку­мен­та­ми вид­но, що ги­ну­ти від го­ло­ду лю­ди по­ча­ли з по­чат­ку ко­лек­ти­ві­за­ції. Як по­ча­ли­ся 1929 ро­ку хлі­бо­за­го­тів­лі, так і по­ча­ли­ся смер­тні ви­пад­ки. Ад­же вес­на 1933 ро­ку - це вже пік. Пот­ріб­но бра­ти до ува­ги, що приз­ве­ло до го­ло­ду - хлі­бо­за­го­тів­ля, кор­до­ни, ви­лу­чен­ня про­до­воль­ства. Але в мар­ти­ро­лог ми по­лі­чи­ли і внес­ли ли­ше жер­тви 1932-1933 ро­ків. До­ку­мен­таль­но під­твер­ди­ти мож­на, я га­даю, один міль­йон жертв по Ук­ра­ї­ні за цей пе­рі­од. Я не со­ці­о­лог, я - ар­хі­віст. І то­му ка­жу, що мож­на прос­лі­д­ку­ва­­ти за до­ку­мен­та­ми, які збе­рег­ли­ся. До ре­чі, да­ні з різ­них об­лас­тей силь­но від­різ­ня­ють­ся. Нас­кіль­ки я знаю, в До­нець­кій об­лас­ті до­ку­мен­ти збе­рег­ли­ся кра­ще й там на­ра­ху­ва­ли 100 ти­сяч за­гиб­лих, хоча го­лод там був не та­кий силь­ний, як на Дніп­ро­пет­ров­щи­ні. У Ми­ко­ла­їв­ській об­лас­ті є да­ні на 10 ти­сяч за­гиб­лих, у Чер­ні­гів­ській- на 13-14 ти­сяч, у За­по­різь­кій- на 32-33 ти­ся­чі. Тут усе за­ле­жить від збе­ре­жен­ня до­ку­мен­тів.

- Чи під­твер­джу­ють ар­хів­ні до­ку­мен­ти, що го­лод був ре­зуль­та­том по­лі­ти­ки ста­лін­сько­го ке­рів­ниц­тва?

- Так, це вид­но з до­ку­мен­тів, бо від­бу­ва­ла­ся гра­біж­ниць­ка по­лі­ти­ка хлі­бо­за­го­тів­лі. Ма­ло то­го, що лю­дей обк­ла­да­ли жах­ли­ви­ми штра­фа­ми за не­ви­ко­нан­ня пла­нів зі зда­чі зер­на, але й прак­ти­ку­ва­ла­ся зда­ча м'я­са, мо­ло­ка, ово­чів. І тут же па­ра­лель­но від­бу­ва­ло­ся роз­кур­ку­лен­ня. При­чо­му як­що 1929-1930 ро­ків роз­кур­ку­лю­ва­ли за­мож­ні вер­стви се­лян­ства, то піз­ні­ше, ко­ли вже роз­кур­ку­лю­ва­ти бу­ло ні­ко­го, а роз­на­ряд­ки над­хо­ди­ли, то, як вид­но з опи­сів май­на, роз­кур­ку­лю­ва­ли зов­сім бід­них: од­на діж­ка, дві па­ри шта­нів, три коф­ти, дві ко­чер­ги. Ці ак­ції про­во­ди­ли або вве­че­рі, або вно­чі, а вран­ці це май­но про­да­ва­ло­ся в се­лі з аук­ці­о­ну се­ред міс­це­вих жи­те­лів. За до­ку­мен­та­ми вид­но, що ча­сом се­ля­ни на­ма­га­ли­ся да­ва­ти від­січ, нап­рик­лад, у Пав­лог­рад­сько­му ра­йо­ні або в Орі­хів­сько­му, який то­ді вхо­див до Дніп­ро­пет­ров­ської об­лас­ті. Але це бу­ли сти­хій­ні вис­ту­пи, які при­ду­шу­ва­ли мак­си­мум за двоє діб. Вво­ди­ли­ся вій­ська або за­гін НКВС, приз­від­ни­ків су­ди­ли й роз­стрі­лю­ва­ли, на цьо­му все за­кін­чу­ва­ло­ся.

Що сто­су­єть­ся 1932 ро­ку, то вид­но, що уро­жай був се­ред­нім, а зав­дан­ня із за­го­ті­вель - на рів­ні уро­жай­но­го 1930 ро­ку. Ви­ко­на­ти їх бу­ло не­мож­ли­во, не­мис­ли­мо. І в той са­мий час між ра­йо­на­ми вве­ли зма­ган­ня, бра­ли під­ви­ще­ні зус­тріч­ні пла­ни на кол­гос­пних збо­рах, що вид­но з про­то­ко­лів. І це на ме­жі го­ло­ду, що на­су­вав­ся. В од­но­му ве­ли­ко­му се­лі мог­ло бу­ти три-­чо­ти­ри кол­гос­пи і їх­нє ке­рів­ниц­тво влаш­то­ву­ва­ло між со­бою зма­ган­ня, хто біль­ше й швид­ше здасть хліб. Але до то­го ча­су збе­рі­га­ло­ся не­ма­ло й од­но­о­сіб­них гос­по­дарств, які за ди­рек­ти­ва­ми з цен­тру обк­ла­да­ли­ся ве­ли­чез­ни­ми по­дат­ка­ми. До кін­ця 1932 ро­ку в лю­дей виг­реб­ли все зер­но аж до по­сів­но­го фон­ду. Уже в груд­ні по­чав­ся мор і він про­дов­жу­вав­ся до вес­ни 1933 ро­ку, до­ки не з'я­ви­ла­ся зе­лень. Зви­чай­но, лю­ди ки­да­ли все й на­ма­га­ли­ся виб­ра­ти­ся в міс­то. Во­ни не хо­ті­ли пра­цю­ва­ти в кол­гос­пах, за­ли­ша­ли свої зе­мель­ні ді­лян­ки, то­му ба­га­то зем­лі бу­ло не­об­роб­ле­ної. Жах­ли­во чи­та­ти до­ку­мен­ти про те, як лю­ди вми­ра­ли від киш­ко­во-ш­лун­ко­вих за­хво­рю­вань, бо в по­шу­ках їжі роз­ри­ва­ли ско­то­мо­гиль­ни­ки і їли отруй­ні бу­р'я­ни.

- Се­ред дос­лід­ни­ків іс­нує дум­ка, що ви­віз зер­на да­вав ва­лют­ні над­ход­жен­ня СРСР і був не­об­хід­ний Ста­лі­ну для то­го, щоб фі­нан­су­ва­ти фор­со­ва­ну ін­дус­трі­а­лі­за­цію кра­ї­ни?

- Про іс­тин­ні ці­лі, на­пев­но, мож­на су­ди­ти на під­ста­ві до­ку­мен­тів цен­траль­них ар­хі­вів, а в нас на міс­це­во­му рів­ні ви­су­ва­ла­ся ви­мо­га «на­го­ду­ва­ти ро­бо­чий клас». У міс­тах дій­сно бу­ду­ва­ли­ся за­во­ди, від­бу­ва­ла­ся ін­дус­трі­а­лі­за­ція - в Дніп­ро­пет­ров­ську, Дніп­род­зер­жин­ську, Кри­во­му Ро­зі. До ре­чі, хо­чу заз­на­чи­ти, що з 65 ти­сяч за­гиб­лих від го­ло­ду на те­ри­то­рії об­лас­ті, 18 ти­сяч по­мер­ло не в се­лах, а в са­мо­му Дніп­ро­пет­ров­ську. Вми­ра­ли і в ін­ших про­мис­ло­вих міс­тах об­лас­ті. Ми на­ма­га­ли­ся ро­зіб­ра­ти­ся й прий­шли до вис­нов­ку, що це ви­хід­ці з сіл, які ті­ка­ли в міс­та, най­ма­ли­ся на бу­дь-я­ку ро­бо­ту, ли­ше б от­ри­му­ва­ти па­йок. Біль­шість з них ма­ли сі­м'ї у сіль­ських ра­йо­нах, пе­ре­да­ва­ли ту­ди гро­ші або про­дук­ти, а са­мі го­ло­ду­ва­ли. При­най­мні це бу­ли ос­лаб­ле­ні не­до­ї­дан­ням лю­ди, які в ре­зуль­та­ті вми­ра­ли від вис­на­жен­ня, важ­кої пра­ці та різ­них хво­роб. Що­до ці­лей та­кої жор­сто­кої по­лі­ти­ки у від­но­шен­ні до лю­дей та ви­яв­лен­ня ор­га­ні­за­то­рів го­ло­ду, то нам да­ва­ли та­ке зав­дан­ня з Інс­ти­ту­ту на­ці­о­наль­ної па­м'я­ті.

Але проб­ле­ма ця ду­же неп­рос­та. Ад­же на­віть на все­ук­ра­їн­сько­му рів­ні, ма­буть, не мож­на ста­ви­ти на од­ну дош­ку С. Ко­сі­о­ра, який си­дів у Дніп­ро­пет­ров­ську, без­по­се­ред­ньо зай­мав­ся хлі­бо­за­го­тів­лею, ви­ма­гав су­ди­ти і вик­лю­ча­ти з пар­тії, і, ска­же­мо, Г. Пет­ров­сько­го, який на­ма­гав­ся стри­му­ва­ти ка­тас­тро­фіч­ні про­це­си в Ук­ра­ї­ні. За до­ку­мен­та­ми вид­но, що од­ні й ті са­мі ке­рів­ни­ки міс­це­вої вла­ди, з од­но­го бо­ку, ви­ко­ну­ва­ли пла­ни з хлі­бо­за­го­тів­лі, а з ін­шо­го - по­си­ла­ли вго­ру фік­тив­не зве­ден­ня про за­ги­бель уро­жаю з про­хан­ням зни­зи­ти пла­ни й за­ли­ши­ти хо­ча б не­ба­га­то хлі­ба. До ре­чі, ще 1931 ро­ку до цих про­хань іно­ді прис­лу­ха­ли­ся, а 1932-го - ні, бо із за­го­тів­ля­ми зер­на спра­ва бу­ла про­па­щою. Від­бу­ва­ли­ся пос­тій­ні інс­пек­тор­ські пе­ре­вір­ки й міс­це­ві ке­рів­ни­ки, які пи­са­ли фік­тив­ні ак­ти, пот­ра­пи­ли під суд. Уза­га­лі, то­ді ке­рів­ни­ки міс­це­вої вла­ди по­над два-т­ри ро­ки на сво­їх по­са­дах не три­ма­ли­ся. Во­ни бу­ли між мо­ло­том і ко­вад­лом. До вій­ни ке­рів­ний склад об­лас­тей і ра­йо­нів змі­нив­ся кіль­ка ра­зів. Не знаю, чим це по­яс­ни­ти, але го­лод на лі­во­му бе­ре­зі Дніп­ра був силь­ні­ший, ніж на пра­вому. За до­ку­мен­та­ми обл­здра­ва вид­но, що ко­ли зій­шов сніг, на по­лях та уз­біч­чях до­ріг ви­я­ви­ло­ся ба­га­то тру­пів, ви­ник­ла заг­ро­за епі­де­мій. Так ось, при обс­те­жен­ні з місць при­си­ла­ли аб­со­лют­но різ­ні циф­ри. Мож­ли­во, це за­ле­жа­ло від зав­зят­тя пе­ре­ві­ряль­ни­ків. За до­ку­мен­та­ми про­сте­жу­єть­ся і той факт, що в по­даль­ші ро­ки се­ла, що опус­ті­ли, за­се­ля­ли пе­ре­се­лен­ця­ми з те­ри­то­рії Ро­сії - Дніп­ро­пет­ров­ську, Хар­ків­ську, Хер­сон­ську об­лас­ті.

- Ви­хо­дить, що ук­ра­їн­ців дій­сно зни­щу­ва­ли для то­го, щоб на їх­нє міс­це осе­ли­ти ро­сі­ян?

- Не мож­на ска­за­ти, що від го­ло­ду за­ги­ну­ли ли­ше ук­ра­їн­ці. Дніп­ро­пет­ров­ська об­ласть бу­ла ду­же стро­ка­тою за на­ці­о­наль­ним скла­дом на­се­лен­ня. Тут ці­ли­ми се­ла­ми ще з XVI­II сто­літ­тя жи­ли нім­ці, шве­ди, бол­га­ри, сер­би, мол­да­ва­ни, єв­реї, ро­сі­я­ни, бі­ло­ру­си. І всі во­ни вми­ра­ли від го­ло­ду, як і ук­ра­їн­ці. Це вид­но за на­шим мар­ти­ро­ло­гом, де вка­зу­єть­ся на­ці­о­наль­ність. Ось лист із цьо­го спис­ку - він весь скла­да­єть­ся з ро­сі­ян. Уза­га­лі, мі­ніс­тер­ство юс­ти­ції да­ло ро­з'яс­нен­ня: пи­тан­ня пі­дій­ма­єть­ся про ге­но­цид ук­ра­їн­сько­го на­ро­ду, а ук­ра­їн­цем вва­жа­єть­ся бу­дь-я­кий гро­ма­дя­нин, який про­жи­ває на те­ри­то­рії Ук­ра­ї­ни. І з те­ри­то­рії Ро­сії піс­ля го­ло­ду за­во­зи­ли не ли­ше ро­сі­ян, але й пред­став­ни­ків ін­ших на­ці­о­наль­нос­тей, нап­рик­лад, та­тар. Га­даю, що во­ни прос­то від­шко­до­ву­ва­ли спад на­се­лен­ня. Ад­же пот­ріб­но бу­ло ко­мусь пра­цю­ва­ти в кол­гос­пах - ора­ти, сі­я­ти й при­би­ра­ти уро­жай. До ре­чі, як­що по­рів­ню­ва­ти да­ні пе­ре­пи­сів 1926 і 1939 ро­ків, то мож­на зро­би­ти вис­но­вок про спад трьох міль­йо­нів на­се­лен­ня в Ук­ра­ї­ні. Або ось ще да­ні Дер­жком­ста­ту: 1933 ро­ку в УРСР на­ро­ди­ло­ся 430 ти­сяч осіб, а по­мер­ло один міль­йон 900 ти­сяч.

За­га­лом хо­чу ска­за­ти, що те­ма Го­ло­до­мо­ру за­ли­ша­єть­ся ма­ло дос­лід­же­ною. Не­об­хід­не мас­штаб­не й ком­плек­сне вив­чен­ня ці­єї іс­то­рич­ної те­ми. Пот­ріб­но ство­ри­ти ре­єстр дже­рел, що іс­ну­ють, пе­ре­хрес­ні по­каж­чи­ки, при­чо­му не тіль­ки до­ку­мен­тів, що є в на­ших ар­хі­вах, але й тих, що збе­рі­га­ють­ся в Ро­сій­ській Фе­де­ра­ції. Ад­же цен­траль­ні ор­га­ни вла­ди то­ді зна­хо­ди­ли­ся в Мос­кві. Ми спіл­ку­ва­ли­ся з ро­сій­ськи­ми ко­ле­га­ми, але во­ни вва­жа­ють те­му ге­но­ци­ду на­ду­ма­ною, як і, за­га­лом, ке­рів­ниц­тво Ро­сії. Хоча ка­за­ти, що Ро­сія і ро­сі­я­ни не­суть від­по­ві­даль­ність за Го­ло­до­мор, на мій пог­ляд, бу­ло б не­вір­но. Та­ку пос­та­нов­ку пи­тан­ня я вва­жаю не­ко­рек­тною, бо, як­що по­ди­ви­ти­ся на ке­рів­ниц­тво ВКП(б) тих ча­сів, то ко­го там тіль­ки не бу­ло: і гру­зи­ни, і єв­реї, і по­ля­ки, і ла­ти­ші. Са­мих ро­сі­ян мож­на пе­ре­ра­ху­ва­ти на паль­цях од­ні­єї ру­ки. За ве­ли­ким ра­хун­ком, ро­сі­я­ни са­мі пос­траж­да­ли від Го­ло­до­мо­ру. Ми звер­ну­ли­ся до Інс­ти­ту­ту на­ці­о­наль­ної па­м'я­ті з про­по­зи­цією ство­ри­ти дер­жав­ну прог­ра­му з ком­плек­сно­го і сис­тем­но­го вив­чен­ня проб­лем Го­ло­до­мо­ру. Бо ви­рі­ши­ти та­ку сер­йоз­ну проб­ле­му ка­ва­ле­рій­ським нас­ко­ком не мож­на. Ро­би­ти якісь вис­нов­ки, не ви­вчив­ши весь ком­плекс до­ку­мен­тів, на мій пог­ляд, не­да­ле­ког­ляд­но. Вва­жаю, що та­ка прог­ра­ма по­вин­на вклю­ча­ти в се­бе вив­чен­ня міс­це­во­го ма­те­рі­а­лу, опи­ту­ван­ня оче­вид­ців, які пе­ре­жи­ли го­лод, хоча, на жаль, їх за­ли­ши­ло­ся ду­же ма­ло. Я роз­мов­ля­ла з ко­ле­га­ми з ін­ших ре­гі­о­нів і всі ка­жуть, що під­ня­ти та­кий іс­то­рич­ний пласт за рік ду­же склад­но. Не­об­хід­но та­кож зби­ра­ти до­ку­мен­ти за ме­жа­ми Ук­ра­ї­ни, нап­рик­лад, фо­тог­ра­фії. У нас прак­тич­но не­має та­ких ма­те­рі­а­лів, ос­кіль­ки фо­то­а­па­ра­тів у на­се­лен­ня май­же не бу­ло та й фо­тог­ра­фу­ва­ти бу­ло не­без­печ­но. Знім­ки ро­би­ли іно­зем­ні жур­на­ліс­ти або фа­хів­ці, які пра­цю­ва­ли в СРСР. Во­ни збе­рі­га­ють­ся в іно­зем­них ар­хі­вах або при­ват­них фон­дах, їх пот­ріб­но знай­ти й зро­би­ти над­бан­ням гро­мад­ськос­ті. Пот­ріб­но та­кож виз­на­чи­ти міс­ця по­хо­вань жертв Го­ло­до­мо­ру, міс­це­ві жи­те­лі ще па­м'я­та­ють, де хо­ва­ли за­гиб­лих.

Од­ним сло­вом, ви­дан­ня Книг па­м'я­ті та скла­дан­ня мар­ти­ро­ло­гу до па­м'ят­ної да­ти по­вин­не ста­ти ли­ше по­чат­ком ве­ли­кої ро­бо­ти не ли­ше в на­ці­о­наль­но­му, але і в між­на­род­но­му мас­шта­бі. Це наш обо­в'я­зок і пе­ред май­бут­ні­ми по­ко­лін­ня­ми ук­ра­їн­ців, і ти­ми, що піш­ли.

Ва­дим РИЖ­КОВ, «День»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...