App Store Google Play

Україна – наступна?

12.08.2008 21:29

Росія розпочала в Грузії війну за встановлення нового світового порядку. Грузія - це перший етап, але водночас і "пробна куля". Демократичному світові кинуто виклик, не менш небезпечний, аніж політичний іслам.

Якщо Захід проковтне пігулку і пробачить Росії грузинську війну, вторгнення "миротворчих танків" в Україну стане лише питанням часу.

Безглуздо сперечатися на тему "хто почав першим". Україну і так втягли у безплідні дискусії і змусили витрачати зусилля на обговорення того, чи адекватним було рішення Саакашвілі атакувати Цхінвалі у відповідь на обстріли грузинських сіл осетинськими бойовиками.

Досить! Це не має нині жодного сенсу. Тому що в етнічних конфліктах не буває правих і винуватих.

Але грузино-осетинський конфлікт був етнічним (точніше, етно-політичним) лише до ранку 8 серпня, коли через Рокський тунель розпочалося масове вторгнення регулярної російської армії на суверенну територію Грузії.

З цього моменту конфлікт перетворився у геополітичну війну, метою якої є повалення існуючого світопорядку та історичний реванш Росії за "приниження" 1991-2004 років.

Російські війська захопили грузинські міста Зугдіді, Сенакі та (ймовірно) Горі й прямують до Тбілісі. Кремль, розгортаючи безпрецедентну агресію, годує світ цинічними коментарями щодо "умиротворення агресора". "Веймарська" Росія завершує своє переродження в щось інше, до болю знайоме Європі...

У довгостроковій перспективі не підкріплена тверезим поглядом на світ стратегія реваншу ймовірно призведе до краху російської державності у її нинішньому вигляді, але поки це станеться, нею можуть бути розпалені численні локальні пожежі, які знищать зародки незалежного демократичного буття сусідніх з Росією країн.

Нова реальність полягає у розв'язаній Росією війні за новий світовий порядок, в ході якої вона прагне ревізувати підсумки історичної еволюції Європи 1991-2004 років. Якщо Росія переможе у цій війні, в Європі складеться новий порядок, в межах якого Україні, як суверенній державі, місця не буде.

Слабкість Заходу

Росія скористалась ситуацією: Захід як ніколи слабкий, розмежований та заглиблений у власні проблеми. Прагнення спокійно дивитись олімпіаду сильніше, ніж прагнення здійснювати бодай-якусь місію.

Деморалізований стан провідних західних інститутів є ідеальним тлом, на якому розгортається імперський реванш. В Москві панує враження, що "вільний світ" нині не спроможний на жодні ефективні солідарні дії на захист і просування власних цінностей.

Той Захід, який нині не може дозволити собі навіть запросити дві східноєвропейські країни до виконання ПДЧ НАТО (подібне рішення у минулому надавалось бажаючим країнам майже у технічному порядку), не викликає жодної поваги Москви, а отже, розв'язує руки до будь-яких дій.

Сьогодні введення в Чорне море та направлення до берегів Грузії (виключно для зняття незаконної блокади та захисту портів) десяти-п'ятнадцяти середніх військових кораблів країн НАТО (наприклад тих, що зайняті в операції "Активні зусилля" в Середземному морі) змусило б Москву зупинити агресію, врятувало б сотні життів.

Але для ухвалення такого рішення потрібна сміливість, якої у лідерів західних держав бракує.

Сильних та авторитетних лідерів, які могли б піднятися на захист базових цінностей та назвати речі своїми іменами, таких як Рональд Рейган чи Маргарет Тетчер, наразі немає. Хто із нинішніх володарів Вашингтону, Парижу, Лондону, Берліну спроможний спокійним, але впевненим тоном вимовити просте словосполучення - "імперія зла"?

Ніхто. Тому, цілком ймовірно, що Захід проводитиме політику "умиротворення агресора", навіть якщо "миротворчі" танки підуть сьогодні на Тбілісі чи завтра - на Київ.

Україна вже на війні

Чому? По-перше, тому що базовані в Криму кораблі ЧФ беруть участь у військових діях проти Грузії, що автоматично перетворює Україну у воюючу країну, а Севастополь - у потенційну мішень.

По-друге, тому що тональність послань офіційної Москви офіційному Києву практично не відрізняється від тональності розмови Москви з Тбілісі.

По-третє, тому що Москва, що систематично озброює незаконні сепаратистські формування, офіційно звинувачує Київ у тому, що він "озброює до зубів" легітимний грузинський уряд, щодо якого нема жодних міжнародних санкцій.

Дискурс "війни з Україною" давно став популярним в російських навколополітичних інтелектуальних колах. Зовсім нещодавно черговий "шедевр" даного дискурсу, опус "Операция "Механічний апельсин" Ігоря Джадана - аналітика з кола Глєба Павловського - жваво (і цілком серйозно) обговорювався як в російському, так і в українському сегментах мережі Інтернет.

Навіть сценарії війни з Грузією не користуються такою популярністю. Росіян цілеспрямовано готують до війни з Україною.

В України ніколи не було "ймовірного противника" у військовому сенсі, напевне, офіційного визначення не буде й цього разу. Але принаймні неформально слід визнати, що 8 серпня 2008 року потенційний противник самовизначився, голосно назвав себе і продемонстрував інструментарій власної дії. Було б недалекоглядно ігнорувати цей сигнал, попри всі сентименти "братнього народу".

Нарощення обороноздатності є правильним напрямком і проблеми тут є цілком реальними. Країна, прем'єр-міністр якої особисто блокує збільшення військового бюджету до мінімально необхідного рівня, має шанс годувати чужу армію.

Наявний військовий бюджет України є лише вдвічі більшим за військовий бюджет Грузії (а країна - в 10 разів більша).

Бідна Грузія витрачає в 5 разів більше коштів на одного військового, аніж істотно заможніша Україна. Грузія протягом останніх років придбала сотні одиниць нової військової техніки, Україна - майже нічого.

Існує й інший, "ментальний" аспект вітчизняної обороноздатності. "Три українці - це партизанський загін зі зрадником".

Для порівняння: найзапекліший грузинський опозиціонер, колишній міністр оборони, особистий ворог президента, будучи змушеним залишити межі Грузії, отримавши політичний притулок у благополучній Франції, заявляє про повну підтримку своєї країни перед обличчям агресії і просить дозволу повернутись в Грузію в якості простого солдата.

Ви уявляєте собі українських опозиціонерів у цій ролі?

Багато хто з них буде з квітами зустрічати окупантів. Принаймні варто було б предметно зайнятися аналізом потенціалу дезертирства з української армії у випадку збройного конфлікту з Росією. Почати з офіцерів вищої та середньої ланки.

Але, досвід Грузії свідчить і про інше. Навіть збільшивши військовий бюджет за 4 роки майже у 30 разів (!), вишколивши цілу генерацію професійних і відданих вояків, закупивши вдосталь техніки і згуртувавши націю, все ж неможливо тривалий час протистояти на рівних в десятки разів переважаючій військовій машині великої держави-агресора. Тому покращення обороноздатності - вкрай потрібно, але недостатньо.

Потрібні міжнародні гарантії. І не ефемерне паперове сміття на кшталт Будапештського меморандуму (1994), яким Україні заплатили за відмову від ядерної зброї, а реально діюча система, яка означатиме, що той хто напав на Україну - напав на найсильнішу світову потугу. Якщо коротко, то лише чотири літери - NАТО.

"Хотят ли русские войны?"

Війна - це невід'ємний засіб мобілізації національного духу північних сусідів. Чи не випадково Радянський Союз розпався майже одразу після закінчення останньої окупаційної кампанії СРСР - афганської?

Пост-воєнна деморалізація була значним фактором для розпаду імперії. Без війни в Росії швидко починаються смути, хитання, нестабільність, занепадає почуття національної гордості. Періоди національного піднесення пов'язані майже виключно з війнами. Це добре засвоїли представники еліт. Путін розпочав із Чечні. Медведєв - з Грузії.

Всезагальний одобрямс інтервенції в Грузію з боку російських еліт, громадської думки не викликає сумнівів і вже нікого не дивує. Те, що йдеться про незаконне вторгнення на чужу територію - взагалі не працює як аргумент.

Майже ідіотичне "там наші громадяни!" створює відчуття квазі-правомірності, достатнє для російського обивателя. В кращому випадку вам скажуть "американці теж так роблять", не уточнивши, чому в американців треба вчитись тільки гіршому з того, що вони вміють.

Будьмо впевнені, що у разі початку бойових дій проти України, пересічні росіяни в основній масі з великим піднесенням підтримають свою армію і політичне керівництво. Їм скажуть - війна не проти братнього українського народу, а проти його "злочинного керівництва".

Росіянам, які давно вже не обирають собі владу і не можуть повірити, що в Україні це якось інакше - цього пояснення буде достатньо.

Спостерігається певна циклічність у життєвих проявах "миротворчої" імперії: Фінляндія-1939, Угорщина-1956, Чехословаччина-1968, Афганістан-1979, Грузія-2008, Україна-? Життя стає швидшим, тому, напевно, не пізніше 2017.

Почнуть з Криму

"Міст дружби" в Керченській протоці, будівництво якого так лобіюють сьогодні росіяни, при короткозорій підтримці вітчизняного Мінтрансу, якщо буде збудований, стане українським Рокським тунелем.

Звісно ж, не буде жодного оголошення війни - лише "миротворча операція" з метою запобігання гуманітарній катастрофі. Наприклад, вимога виведення Чорноморського флоту у 2017 році - хіба не гуманітарна катастрофа? Адже десятки тисяч "миротворців" і обслуговуючого персоналу в Севастополі втратять роботу і не матимуть засобів до існування!

Може бути втілено сценарій поступово розкручуваної істерики із переростанням в контрольований безлад. Ті ж самі діячі, що знищували цього літа українські символи на Графській пристані, будуть влаштовувати апокаліптичні дійства, заклинати до "довічного базування" флоту як невід'ємної частини Севастополя тощо.

Врешті-решт, Росія ухвалить рішення не виводити Чорноморський Флот "на вимогу співвітчизників та жителів Криму". Це призведе до збройних зіткнень. Далі - та чи інша версія "грузинського варіанту".

Варто помітити, як пожвавився в останні дні Леонід Грач, що мріє про роль "кримського Багапша-Кокойти". Він уже не соромиться зривати з державних установ державні прапори та заявляти про те, що "Крим дозрів до відділення від України".

Саме він першим озвучив думку про те, що Південно-Осетинський сценарій може повторитись в Україні. Мабуть знає, про що каже.

***

Як Україна може уникнути ролі наступного об'єкту російської війни за новий світовий порядок?

Існують два способи.

Перший: вступ до НАТО у найкоротші можливі терміни, що практично унеможливить зовнішній збройний напад. Незважаючи на ослаблення Заходу і втрату ним пасіонарності у обороні власних цінностей, все ж система колективної безпеки, заснована на 5 статті Вашінгтонського Договору все ще є достатньою гарантією проти спокуси збройного втручання ззовні. Що доводить досвід Балтійських країн, які, на відміну від Грузії та України, зуміли своєчасно інтегруватись в цю систему.

Для реалізації цього сценарію Україні, як мінімум, необхідно подолати імпотенцію власної центральної влади та переконати глухо-опозиційну Німеччину.

Другий: політична капітуляція перед Росією і відмова від самостійної суб'єктності у внутрішній та зовнішній політиці. Тобто перетворення України на "Росію-2", або "Малоросію" як частину "русского міра" з усіма політичними, суспільними та культурними атрибутами.

В даному випадку воювати з Росією не буде за що. При цьому номінальна незалежність держави може бути збережена, але Україна, як суб'єкт історії та політики, остаточно перестане існувати.

Якщо Україну не влаштовує ані перший, ані другий варіант, то треба готуватися до війни.

Українська правда



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...