App Store Google Play

Де взяти нові партії?

04.07.2008 20:32

Ось вже кілька років Україну лихоманить від важкої політичної кризи. Створюються і розпадаються коаліції, змінюються уряди, дедалі нижче падає рівень довіри громадян до вітчизняних політиків. Коротко ситуацію в державі можна описати словом «безлад».

У чому ж причина цієї політичної нестабільності, яка вже встигла стати в нашій державі хронічною? Переконаний - вона криється в глибинних вадах вітчизняної політичної системи, зокрема, в існуванні пропорційної виборчої системи.

Може, для якихось країн така система і є прийнятною, проте в Україні її запровадження призвело до підриву самих основ парламентаризму.

Так, за Конституцією, до складу Верховної Ради входять 450 осіб. Теоретично усі вони беруть участь у процесах законотворчості й прийняття рішень. Втім, практично вони є лише «хлопчаками на побігеньках» у лідерів фракцій, які й визначають всю політику в країні.

Не зрозумійте хибно, я зовсім не вважаю, що до сьогоднішнього складу парламенту не ввійшли люди яскраві, з характером. Багатьох я знаю особисто. Тому й маю право говорити: сумно дивитися, як цим людям, які мають солідні заслуги перед суспільством, які довели своє право на прийняття рішень, які мають безліч ідей, доводиться підлаштовуватися, прислухатися, враховувати чужу думку й... в кінцевому підсумку перетворюватися в отаку машину для синхронного голосування.

Слово честі, серце розривається, коли бачу, наприклад, Віктора Тихонова, знакову фігуру в українському місцевому самоврядуванні, політика, добре знаного в Європі, в ролі «вартового» при блокуванні парламентської трибуни поряд із пацанами з числа колишніх охоронців або водіїв.

Очевидно, що партійним вождям не потрібні яскраві особистості, які думають нестандартно і прагнуть знайти оригінальні рішення. Без таких працювати спокійніше. Саме тому зараз такою популярною є тема імперативного мандата, який стане остаточним зашморгом для всього парламентаризму в Україні, а депутатів відверто перетворить в таких собі кріпаків, що не сміють заперечувати начальству.

За своєю інституційною суттю народний депутат має забезпечувати представництво у владі інтересів громадян. А що відбувається зараз? Чиї інтереси в органах влади може представляти підневільний «кнопкодав»?!

Знищене саме поняття «народний депутат». Який він «народний», якщо із цим самим народом відносини має через власне політбюро?! Ні конкретної роботи в конкретному окрузі, ні обов'язкових звітів перед виборцями, ні, зрештою, навіть обережності - будеш погано працювати, так люди наступного разу не оберуть! За пропорційної системи все просто: поводься добре, будь слухняним - ніхто не позбавить ні значка, ні депутатських повноважень... От у підсумку й виходить: де- юре «народний депутат» є, а де-факто?

За сьогоднішніх реалій я не хочу бути народним депутатом. Парламент став таким собі закритим акціонерним товариством, у якому я себе буду почувати незатишно й для людей нічого зробити не зможу. Для мене депутатство - це, в першу чергу, можливість рішуче втручатися в те, що відбувається в сучасному політикумі й у суспільстві. І на роль «декорації» я точно не підходжу.

Унас у країні парламент формується з друзів, родичів та спонсорів лідерів фракцій. От і виходить, деякі з «діток» читати ще доладно не вміють, а вже при мандаті депутата; зовсім не знають, як хліб росте і як заводи та шахти працюють, а туди ж - приймають доленосні рішення.

За мажоритарної системи такі номери не проходили. Люди голосували за особистість, яку перевіряли відразу ж - при безпосередній роботі з виборцями. Тут прямий контакт, від якого не сховаєшся в Києві, не прикриєшся партійним прапором, який, у більшості випадків, шанованим робили зовсім інші...

До того ж пропорційна виборча система - це порушення Конституції, яка надає право всім громадянам, не лише членам партій, обирати й бути обраними. Так, позапартійний може потрапити до списків, проте якщо особливо сподобається. Втім, і в цьому випадку виборці не мають гарантії, що їх представник (який, в кінцевому рахунку, й залучає їхню увагу до партії), потрапить до парламенту, адже партійні функціонери можуть йому таке місце виділити, що й надій ніяких.

І от що цікаво: ініціаторами переходу до «списочного парламенту» були ті люди, які не дуже прагнули безпосередньо зустрічатися з виборцями - лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук і лідер НДП Валерій Пустовойтенко. Ну й де зараз ці партії? І де ці лідери, що вважали, що вони-то точно втримають Бога за бороду?

Мільйони виборців сьогодні дійсно залишилися без своїх представників. Ціла низка політиків і політологів наївно вірять в те, що народ з'їсть усе, що запропонують, і віритиме їм стільки, скільки накажуть. Утім, вони з Києва виїздять хіба що на дачу, а я в глибинці живу і щодня спостерігаю зростання невдоволення народу через те, що політики сприймають його отакою декорацією для себе, великих!

Хіба народ не розуміє, що вся ця інфляція, що жебраками робить мільйони, є наслідком політичної боротьби й особистісних амбіцій усього кількох людей у країні?! Він що, не усвідомлює, що всі штучні приводи для протистояння в суспільстві - навколо мови, навколо переписування історії - з боку діючої влади всього-на-всього відволікаючий маневр?! Люди все знають, усе бачать. І не треба забувати, що недаремно ми зовсім недавно вважалися самою читаючою країною. Що-що, а збирати інформацію й тлумачити інформацію наш народ вміє. І не варто випробовувати його терпець довго, адже наслідки нікому не сподобаються.

Необхідно припинити практику підлаштовування політичної системи під конкретних осіб. Нам уже досить революційної доцільності й різного роду потрясінь. Нам би спокою й умиротворення, чітко виписаних правил гри й переконаності, що вони не зміняться з наступного понеділка.

Основне завдання сьогодні - повернути нормальну мажоритарну виборчу систему, яка була б прозорою й зрозумілою для всіх. І, таким чином, відновити права виборця, які сьогодні безпардонно порушуються.

 Микола ГАПОЧКА, голова Комітету захисту прав виборців України, газета "День"



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
До того, як у мене з'явилася ця фортеця, я орендувала спочатку величезну "сталінку" біля залізничного вокзалу, а потім - однокімнатну кавртирку на проспекті Героїв, у якій не було ані ліжка, ані шафи,...
Максим Мірошниченко

Що Ви знаєте про Лі Кван Ю?

Нещодавно зустрів одного активного блоггера. У 2013-му році він, свята душа, "топив" за Майдан. У 2014-му році "топив" за АТО, добробати, потім ЗСУ. Постійно шось там пише про "зраду", "перемогу", ана...
В принципі реальне відношення до військових і реальне побратимство серед них у Дніпрі ми бачимо на прикладі стрілянини на Гагаріна. Купа орангутанів з бойовими автоматами вбила двох військових. У тих...
Усього півроку існує Царичанська об’єднана територіальна громада, до якої увійшли чотири сільські ради або 23 села району, проте за цей короткий проміжок часу на території, яку вона займає,...
В городе появился новый департамент с очень интересным названием - по вопросам энергоэффективных технологий и инициатив Днепровского городского совета.Ознакомиться с его положением можно здесь - http:...
Юрій Фоменко

Знакова зустріч

 Інколи трапляються зустрічі, котрі важко усвідомити і оцінити.  Вони раптові і неочікувані. В житті я мав декілька випадкових зустрічей, котрим не можу дати пояснення. Хто це був, як це ста...