App Store Google Play

Дніпропетровський контекст

28.05.2008 23:19

«Відроджуємо національну культуру». Під таким гаслом минулого тижня в Дніпропетровську проходили Дні газети «День», організовані спільно з давнім другом редакції Національним гірничим університетом. Ідеєю такого дійства, як зазначили самі організатори - викладачі та студенти університету, - було об'єднати широку громадськість Дніпропетровська навколо ідеї україноцентризму. В рамках заходу відбулося відкриття фотовиставки газети «День», проведено зустріч Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді та читацьку конференцію газета «День» та формування історичної пам'яті молоді».

«ХУТІР ЧИ СТОЛИЦЯ?»

За два роки поїздок по Україні, учасники Острозького клубу - проекту, що діє за підтримки газети «День» та особисто головного редактора Лариси Івшиної - вже мають з чим порівнювати. Щоразу приїжджаючи в нове місто, Острозький клуб знайомиться не лише з місцевими пам'ятками, а й з представниками місцевої інтелектуальної еліти, намагається проаналізувати та зрозуміти роль того чи іншого регіону в загальнодержавному масштабі. На перший погляд, Дніпропетровськ - місто величезного капіталу та потенціалу - видається по-господарськи запущеним. Виникає питання: чому мала батьківщина більшості українських олігархів знаходиться в такому стані? Частково відповідь для себе учасники Острозького клубу знайшли.

Так, під час однієї з попередніх зустрічей в Донецьку, один з учасників клубу Іван Капсамун задав питання проректору з навчально-виховної роботи Донецького університету «чим відрізняються «донецькі» від «дніпропетровських»?», маючи на увазі місцеві еліти. Відповідь на це Острозький клуб отримав, відвідавши обидва міста. Різницю між елітами двох потужних промислових центрів роз'яснив один з дніпропетровських авторів газети «День» Юрій Райхель.

Дніпропетровськ ще з радянських часів мав сильну управлінську школу. Відповідно вихованці цієї школи мислили і мислять масштабами країни, на відміну від представників Донбасу, які завжди обмежувались інтересами «своєї шахти». Таким чином вихідці з Дніпропетровська легко приживались у столиці. На думку Юрія Райхеля, більшості представників донецької еліти не так легко адаптуватися до Києва, через що серед них існує тісний зв'язок та прив'язаність до батьківщини. Відповідно, на відміну від дніпропетровців, донеччани дбають про розвиток свого регіону. Та еліта, яка зараз знаходиться при владі «у Дніпрі», або ж розцінює свою сучасну позицію, як «перевалочну базу» перед переїздом до столиці, або ж у силу свого непрофесіоналізму не здатна навести лад в регіоні. Відповідно в ешелоні дніпропетровської влади постійно відбуваються ротації, вважає пан Юрій. Тож навіть при бажанні щось змінити на краще, люди, що приходять до влади, не мають такої можливості. Залишається одне: за відведений короткий термін задовольнити власні потреби та інтереси.

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА - ЦЕ МИ З ВАМИ

21 травня Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді взяв участь у круглому столі на тему «Відродження національної культури як крок на шляху до національної єдності. Проблема двомовності в Україні», де разом із студентами та викладачами гірничого університету, гостями з інших ВНЗ та громадських організацій учасники Клубу вкотре обговорювали проблему єдності українського суспільства.

Культура загалом, а українська, зокрема - поняття надто містке, щоб обмежити його конкретними рамками обговорення. Тривалий час українське культурне поле було сферою впливу багатьох інших культурних гегемоній. Сьогодні ж українська культура пожинає плоди багаторічного асимілювання. І справа не лише в мистецькому вираженні. Як зазначив студент першого курсу Станіслав Торубанов, «українська культура - це самоусвідомлення українців». І якщо у взаємовпливах однієї національної культури з іншою нічого катастрофічного немає, то домінування однієї є прямою загрозою для існування іншої. Частина українського суспільства цієї загрози для власної нації не усвідомлює або не хоче усвідомлювати. Та попри гарячі дискусії учасники круглого столу дійшли висновку, що за розумно розробленої концепції гуманітарного розвитку, українська культура зможе вийти на належний рівень розвитку.

«МОЇ БАТЬКИ НЕ ДИВЛЯТЬСЯ ПЕРЕДАЧІ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ...»

Одним із питань, які обговорювалися на круглому столі, було вже досить «замусолене», проте від того ще більш актуальне, питання двомовності. Саме воно викликало найбільш палку дискусію. Молоді люди, що виражали незадоволення «насадженням» української мови, аргументували це тим, що старшому російськомовному поколінню важко призвичаїтись, а часом елементарно вивчити українську мову. На що професор поважного віку, очевидно, російськомовний, сказав: «Не шкодуйте старше покоління - це їх проблеми, що за стільки років вони не можуть вивчити мову». Учасники круглого столу зійшлися в іншому: проблема не в самій українській мові, а в якості україномовного продукту. Дубляж фільмів українською мовою поганий не тому, що він українською, а тому, що низька його якість. Поспішне введення обов'язкового українського дубляжу при непродуманому інструментарії впровадження, від самого початку дискредитувало цю ідею. Принаймні так вважають противники «насильницького» введення української мови в сферу культури.

Як виявилось, для декого українська мова є перепоною навіть для того, щоб дивитись українське телебачення. Учасниця круглого столу сказала, що її батьки не дивляться українські канали тільки через те, що їм не подобається дивитися передачі української мовою. Інший аргумент на користь двомовності - яка різниця, якою мовою розвиватиметься культура, головне, щоб вона розвивалась. Очевидно, якою мовою говорити - питання морального вибору. Моральний вибір залежить від рівня культури кожного з нас. Крім того, в будь-якій цивілізованій країні існує поняття усвідомленого громадянства, яке передбачає не лише права, а й обов'язки, як-от, знати мову держави, громадянином якої ти є. Замкнене коло, розірвати яке видається надто складною задачею. Проте розв'язання цієї задачі - запорука існування не лише українського культурного поля, а й до певної міри української держави.

Підсумком Днів газети «День» в Дніпропетровську стала читацька конференція на тему газета «День» та формування історичної пам'яті молоді» з головним редактором видання Ларисою Івшиною. Учасники конференції - ректор Національного гірничого університету Геннадій Півняк, проректор з навчально-виховної роботи Юрій Хоменко, директор Інституту гуманітарних проблем Віктор Пушкін, викладачі та студенти - зійшлися на думці, що формування історичної пам'яті молоді, як і виховання громадянської позиції полягає у підтримці таких проектів, як Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування. Як зазначила Лариса Івшина під час читацької конференції, «ідей в українському суспільстві вистачає, проте справді якісних ідей дуже мало, а ще менше людей, здатних ці ідеї правильно втілити в життя». Напевно, саме ідейною і «реалізаторською» якістю Острозький клуб приваблює все більше і більше молодих людей, об'єднує їх та створює силу, що крок за кроком розбурхує молодь по всій країні. Нині учасники клубу працюють над створенням власного інформаційного ресурсу - сайту, який сподіваються зробити одним з найпопулярніших в Україні. А поки що інформацію про діяльність Острозького клубу можна дізнатися на сайті газети «День» .

КОМЕНТАРІ

Станіслав ТОРУБАНОВ , студент Дніпропетровського національного університету:

- Клуб - справді дуже нетипове явище. Це організація, що була заснована на ентузіазмі та на ньому розвивається, вона «заражає» й інших. Оскільки про Острозький клуб я майже нічого не знав, то чекав чого завгодно - від суворої делегації, що насаджуватиме свої ідеї, до студентів, що просто втомилися від навчання і у такий спосіб відпочивають. Але вони виявилися приємними людьми, що дуже добре розуміють проблеми сучасної України, мають відкритий до нових ідей розум, здатні робити висновки і ставити нові питання. Здатні діяти. Щодо піднятої проблеми, то диспут був справді плідним, я почув дещо, що змусило мене подивитися на речі з іншої сторони. Проблема української культури не нова, але це був якісно новий погляд на неї. Принаймні для мене.

Богдан ГАЛЬ , кандидат історичних наук, докторант кафедри історії і політичної теорії Дніпропетровського національного гірничого університету:

- Патронований головним редактором «Дня» пані Ларисою Івшиною Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді завітав до Дніпропетровська, вже маючи за плечима досвід спілкування із молодіжними аудиторіями Одеси і Луганська, Києва та Донецька, Луцька й Харкова. Можливо тому так легко і невимушено почували себе гості міста в аудиторії, що зібралася задля обговорення перспектив розвитку сучасної української культури крізь призму проблеми двомовності. Втім, легкість ця аж ніяк не завадила гострій часом дискусії, коли у вирі пристрастей викристалізовувались діаметрально протилежні підходи до висловлених проблем. Цього і варто було очікувати, на те вона й дискусія. Цікаво, що по різні боки інтелектуальних барикад опинилися попри очікування аж ніяк не представники різних поколінь, не російсько- та україномовні учасники дебатів. Адже як було сказано представником саме старшого покоління, «не апелюйте до старших за віком, - живучи постійно в іншомовному середовищі, не так вже й важко вивчити мову». Ні, водорозділ думок пройшов там, де зусиллями політиків нерозривно, здається, зчепилися політика і культура, де актуальним є питання про обсяги втручання держави у культурний процес, де шукають критерії українства. Вони дуже різні, ці запальні дівчата і хлопці з Острозького клубу. І це чудово, що вони знайшли спільну мову. Чудово, що вони знаходять її зі своїми однолітками у різних куточках України. І навіть, не поділяючи їх віри у можливість творення Великого Плану відродження національної єдності, не можна не захоплюватись їхнього настановою на порозуміння. Адже нам, таким різним, цікаво одне з одним, чи не так?!

Іван СОПІГА , студент другого курсу спеціальності «політологія» Національного університету «Острозька академія», учасник Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді:

- Чергова зустріч учасників Острозького клубу залишила не лише багато емоцій, вражень, а й навіть певні розчарування. Найбільше враження справило те, що круглий стіл був організований у виші технічного спрямування - Дніпропетровському гірничому університеті. Та не зважаючи на це, була висока зацікавленість та активна участь у круглому столі. Дане питання досить гостро стоїть у сучасному українському суспільстві. Говорячи про культуру, всі учасники дискусії висловлювали занепокоєння сучасним її станом в Україні, наголошуючи на необхідності відродження, як запоруки єдності держави. Проте при розгляді теми двомовності з'явилися розбіжності. Більшість із присутніх вважають неприпустимим продовження тієї мовної політики, яка зараз здійснюється владною верхівкою та наголошували на необхідності надання статусу другої державної мови російській, не розуміючи яку загрозу це несе для мови української. Прикро, що багато років русифікації, насаджування всього російського, нещадне нищення українського так і не навчили багатьох цінувати своє, дбати про власну культуру, а не захищати чужу. Дуже шкода, що такі освічені люди не можуть відкрити очі і об'єктивно подивитися на речі, почати врешті працювати заради національних інтересів Батьківщини, а не підтримувати шовіністичну політику одного із наших сусідів. Загалом дискусія вдалася. Усі учасники толерантно ставилися до опонентів, що заслуговує особливої уваги. Хоча й кожен залишився при своїй думці, все ж, сподіваюсь, зустріч не пройшла марно і багатьох змусить переглянути свої, не завжди правильні, переконання, по-іншому поглянути на деякі обставини.

Іван КАПСАМУН , студент п'ятого курсу відділення політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, учасник Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді:

- Сучасна українська культура є дуже політизованою. Особливо це стосується мовного питання, яке, на мою думку, є штучно нав'язаним суспільству. Політичні діячі заради своїх індивідуальних та корпоративних цілей готові використовувати будь-що, аби задовольнити себе і оточуючих. Тому політика в нашій країні за рівнем культури є дуже «низькою». Що стосується відродження української культури, то воно залежить, як від суспільства, так і від держави. Я згоден, що кожна людина повинна розпочинати власне з себе, але велику роль в цьому питанні відіграє і держава. Саме від неї, від її загальної стратегії розвитку та розвитку культурної сфери, зокрема, залежить в багатьох аспектах духовність народу. Тому культура не повинна використовуватися політикою, вона повинна бути віддалена від неї. Тільки професіональний підхід, а не локальний (разовий), в цьому питанні може вирішити «культурну» проблему. Держава повинна забезпечувати суспільству якісний, конкурентоспроможний український культурний продукт. Навіщо вводити українську мову в кінотеатрах, якщо немає якісного українського перекладу? Це тільки паплюжить українську мову і викликає супротив у російськомовного населення. Я веду до того, що можливо, держава і робить правильно, але абсолютно не тими інструментами і не тими методами. Ще один важливий момент. Відродження, розвиток української культури повинні відбуватися тільки на засадах багатоманітної історії та культури народу України, а не на бездумному нав'язуванні західної, східної, чи будь-якої іншої масової культури. Історична пам'ять є невід'ємною частиною української культури. Відродження нашої країни залежить від відродження історичної пам'яті українців, особливо це стосується молоді - майбутнього України. Але у мене виникає багато запитань і одне з них таке, а яка є наша історія? Моя відповідь однозначна - вона є страждальною. Таким чином, яку молодь ми виховуємо, чи буде така молодь пишатися своїми нащадками, або буде згадувати, як їм було погано. І в цьому головне питання, тому що яка історія така і пам'ять. Так, я згоден, історія України є дуже складною і страждання українського народу ніхто не заперечує, але на цьому не виховаєш молоде покоління. Тому, безумовно, треба робити акцент в історії на тому, що звеличує український народ, його великих діячів тощо. Наприклад, я вважаю, що мало приділяється уваги могутності Київської Русі, якщо Росія говорить, що вона є правонаступницею Російської імперії, Московії, а головним чином Візантійської імперії, то чому Україна не може виступати як правонаступниця Київської Русі. Так, це суперечливий момент, як і вся історія взагалі, але все ж таки! Формування історичної пам'яті молоді - це один з моментів соціалізації всього суспільства. Але і цю функцію наша держава виконує не досить добре. Зрештою, таку країну ми сьогодні і маємо.

Олена АКОЛЬЗІНА , студентка Дніпропетровського національного гірничого університету:

- І одразу хочу поділитися з Вами, шановні, своїми враженнями після перегляду декількох номерів газети «День». Особисто я цікавлюсь мистецтвом і не тільки у межах України, але і за її кордоном. Особливу увагу привертають події у мистецтві, пов'язані, безпосередньо, з нашими співвітчизниками. У приклад хочу привести декілька статей, якими я дуже зацікавилась. Стаття під назвою «З Парижа - з любов'ю» (№77 від 25 квітня 2008 р. - Авт. ). Чи не приємно чути у свою адресу такі теплі слова, особливо з-за кордону? А ще тепліше стає на серці, коли розумієш, що це привітання не від кого іншого, як від нашої співвітчизниці Яни Бистрової. Яна - емігрантка з України. Десять років тому за певних обставин їй довелося переїхати до столиці Франції - Парижа. Зараз Яна, дочка відомого скульптора Бориса Бистрота, відома художниця. Її роботи привертають увагу не лише українських громадян. Таким чином наші земляки «проповідують» велич і красу нашої великої держави. Не можу не сказати про нещодавню прем'єру у Франції стрічки Олександра Петровича Довженко «Земля». Ця стрічка визнана шедевром і увійшла до десятки «Кращих фільмів усіх часів і народів». Дорогі друзі! Про нашу Україну дізнаються навіть із фільмів! Нашим кіно і мистецтвом зацікавлені люди з різних частин світу. Українські емігранти, їх діти, онуки творять дива, які, на жаль, цілий народ не може здійснити! Ці люди, будучи на чужині, далеко від рідної країни, залишаються патріотами рідної держави! Невже їх не можна вважати взірцем?! Вони потребують нашої підтримки, нашої допомоги! Це так цікаво знати традиції, побут інших національностей... А ще приємніше розповісти про свій світ, рідний край, нагодувати тих же французів борщем або вареничками! Любі друзі! Маю превелике бажання цитувати слова кобзаря Тараса Григоровича Шевченка: «...Чужого навчайтесь і свого не цурайтесь!» З нас починається шлях до єдиної квітучої держави!

Дар'я ВОРОБЙОВА , учасник Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, м. Харків:

- Під час круглого столу ми зачепили такі питання як якість української культури, систему національних пріоритетів в області культури, питання відродження національної єдності, а найбільш гаряче обговорювали питання двомовності. Якщо молодих людей хвилюють подібні питання, це означає, що зрушення в цій області все ж таки є, і, можливо, все ще не так погано, як нам здається. Ми змогли поділитися своїм досвідом подорожей по країні та розповісти молодим людям про погляди на ті ж самі питання людей з інших регіонів. Ми були вражені тим, як добре студенти-технарі розуміються на гуманітарних питаннях, в яких часом і самим гуманітаріям важко розібратись. Починаєш замислюватись, що питання відродження української культури, української мови, музики тощо - це не є суто гуманітарне питання, це є питання кожного з нас, до якої б спеціалізації ми не відносились. Мені здалося, що нам вдалося зарядити цих людей саме тією енергетикою, яку пропагує Національний університет «Острозька академія», а саме - вболівати за свою країну, розпочати відродження української культури, в першу чергу, з себе і поширювати її серед своїх близьких, адже те, що ми бачимо навколо, часом не дуже приємне, але то є відображення нас самих. Тож необхідно працювати над собою для досягнення нашої спільної мети - жити у європейській країні, в якій цінується життя кожної людини, в якій цінується природа, яка дає нам життя, в якій цінується праця кожного. Я закликаю кожного відроджувати українську культуру спочатку у себе в серці і думаю, що вже через деякий час ми зможемо побачити результати.

Денис ОПАРІЄНКО , студент Дніпропетровського національного гірничого університету:

- Я вдячний учасникам Острозького клубу, які знайшли в собі сили, матеріальні можливості приїхати до Дніпропетровська. Я гадаю, вони вкотре пересвідчилися, що Україна - плюралістична (і це дуже радує). Круглий стіл, що відбувся в нас, за задумом організаторів, повинен був сприяти бурхливішому обговоренню цієї теми по всій країні, для появи в Україні системи національних цінностей і пріоритетів у культурі, а також за можливістю формування національної ідеї. Найбільший резонанс на круглому столі викликала проблема двомовності, а саме - впровадження української мови в кінотеатри та інші сфери нашої діяльності. Адже ці проблеми не можна замовчувати, обійти стороною - їх потрібно обговорювати, і частіше, оскільки по- іншому ми ці питання, «що стоять» сьогодні в нас на слуху, не вирішимо. Конкретніше можу сказати про свій приклад. Я з семи років навчався в українській школі, відповідно й предмети викладалися українською мовою.

"День"



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...