App Store Google Play

На Шевченківську премію Мельник купив б/в Судзукі

08.05.2008 20:12

"Мене вбиває Україна! - вигукує директор Театру одного актора "Крик" Михайло Мельник, 50 років. - Думаєте, мене хоч один режисер запросив на роль у кіно? Ні. Якби бездарний якийсь. Але ж дав Бог усе - голос, вроду".

Мельник у чорному костюмі й білій сорочці із червоною краваткою. Зустрічаємося в його робочому кабінеті та гримерці, що розташовані у дніпропетровському Будинку архітектора. У кабінеті легкий безлад: праворуч на тумбочці дзеркало, біля нього тональний крем, гребінці для волосся, купа паперів та синя попільничка. Ліворуч - кардіотренажер. На стінах фото господаря із вистав та картини з українськими пейзажами. Каже, що це роботи його батька. Він був калікою: без рук, глухий та без ока. Картини малював зубами, затискуючи пензель.

Театр одного актора "Крик" Михайло Мельник створив 19 років тому. У ньому він і актор, і режисер, і постановник, і директор. Щотижня, по четвергах, суботах та неділях, показує по три вистави. Нині йде "Гріх" за повістю Михайла Коцюбинського, "Лоліта" Володимира Набокова та "Моліс" і "Мутація" Федора Достоєвського. Ще грав у "Парфумері" Патрика Зюскінда. Зняв, бо під час вистави покалічив руку.

- Тримаю в руках акваріум і тут він тріскає, - згадує. - Скло вириває мені на правій руці м'язи й жили аж до кістки. Відчуваю, що рука німіє, щось лізе і бризкає. Глянув, а там все стирчить. Я вибачився перед глядачами і поїхав до лікарні. Там більш як годину зв'язували ті жилки. Обійшлося.

А чому виникла ідея створити Театр одного актора?

- Я працював у місцевому театрі імені Шевченка і задихався там. Ну навіщо ставити на сцені отой тин з горшками, коли можна вплести туди косу загострену, шаблю. Бо ж як набігали татари, то козакові ніколи було шукати шаблю під піччю. Він вискакував на вулицю, хапав її з тину і йшов до бою. Я собі думав: "Господи, ну невже помру із цим і не втілю?".

Хіба не могли запропонувати таке режисерові?

- А хто мене питав? Ви знаєте, скільки в режисера самозакоханості в свою бездарність?

Першими у своєму театрі Мельник поставив "Гайдамаків" Тараса Шевченка. Згадує, як 1986 року читав їх біля пам'ятника поетові в Києві.

- Зібралося понад дві тисячі людей. Глушили нас мегафонами - вже й не пам'ятаю, що кричали. Почався дощ, а я без парасольки. І раптом, - у Мельника виступають сльози, - усі люди опускають парасольки. Усі. Щоб мокнути разом зі мною.

На конкурсі читців, що відбувся тоді ж, Мельника почули поляки і запросили до себе. У КДБ йому запропонували стати "стукачем".

- Я до останнього грав, - продовжує. - Просив, щоб пароль підбирали. Потім, коли віддали закордонний паспорт, сказав їм: "Люди добрі, мене людина до себе додому запрошує, кормитиме. І ви хочете, щоб я вам після цього стукав?" Правда, попався мені хороший офіцер, українською розмовляв. Він все зрозумів. Каже: "Ви - порядна людина, вас ні за шо взяти".

До кабінету заходить чоловік з адміністрації Будинку архітектора. Говорить, що не може відкрити залу через декорації театру. Мельник повертається за кілька хвилин знервованим.

- Ну хіба можна при такому щось творити? Мене вже трусить. Зі мною розмовляють, як із мальчіком, який тут ніхто, - прикурює цигарку "Парламент". - Уже 20 років прошу виділити мені приміщення. Набридло! Парадокс: комуністи будували театри, а моя влада нічого не робить. Руками розмахує, а толку ніякого.

Заспокоївшись, розповідає, що недавно йому запропонували головну роль у російському серіалі "Деньги для моей дочери". Та він відмовився.

- Не хочу починати з російського кінематографу, - пояснює. - Краще зовсім не починати. Це непорядно щодо України. Боляче, - каже з відчаєм. - Взагалі болі колекціоную. Потім виплескую у виставах. Інакше трагедії не зіграти. Мій глядач молодий, штучками-дрючками його не візьмеш. Тут або ти вмри так, щоб вони здивувалися, або не рипайся. Інакше запрошуй пенсіонерів. Вони "скушають" все.

Торік за виставу "Гріх" Мельник отримав Шевченківську премію. Цікавлюся, на що її витратив.

- Купив собі авто "сузукі". На нове не вистачило, тому взяв беушне. Я отримую оклад як директор та актор. Це близько 2300 гривень.

Газета по-українськи



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Що Ви знаєте про Лі Кван Ю?

Нещодавно зустрів одного активного блоггера. У 2013-му році він, свята душа, "топив" за Майдан. У 2014-му році "топив" за АТО, добробати, потім ЗСУ. Постійно шось там пише про "зраду", "перемогу", ана...
В принципі реальне відношення до військових і реальне побратимство серед них у Дніпрі ми бачимо на прикладі стрілянини на Гагаріна. Купа орангутанів з бойовими автоматами вбила двох військових. У тих...
Усього півроку існує Царичанська об’єднана територіальна громада, до якої увійшли чотири сільські ради або 23 села району, проте за цей короткий проміжок часу на території, яку вона займає,...
В городе появился новый департамент с очень интересным названием - по вопросам энергоэффективных технологий и инициатив Днепровского городского совета.Ознакомиться с его положением можно здесь - http:...
Юрій Фоменко

Знакова зустріч

 Інколи трапляються зустрічі, котрі важко усвідомити і оцінити.  Вони раптові і неочікувані. В житті я мав декілька випадкових зустрічей, котрим не можу дати пояснення. Хто це був, як це ста...
Юрій Фоменко

Щастя

Шлях з Кодака понад Дніпром, повз острова Кодачок до Лоц-Кам’янки.  Назустріч мені рухаються два велосипедиста. Ще  далеко щоб їх детально розгледіти, але в їх рухові є відчуття чогось...