App Store Google Play

Гайдамаки: "Наші пісні не є політичними!"

24.03.2008 17:50

Олександр Ярмола: Ми починаємо прес-конференцію з приводу прибуття Гайдамаків у файне місто Дніпропетровськ. Вітаємо Дніпропетровськ, вже не вперше раз в цьому місті і з задоволенням знаходимо в місті позитивні зміни. Нам було цікаво, що відбувається на сході України, як відбудовуються ці регіони. Вчора були на прес-конференції в Донецьку. Порівнюючи Донецьк і Дніпропетровськ, ми можемо сказати, що Дніпропетровськ виглядає більш космополітично і більш «жирно», ніж славнозвісний донецький регіон, це приємно. Для цього «Гайдамаки» тут, цього разу ми презентуєм український реліз нашого нового альбому «Кобзар». Цей альбом записано в минулому році, це наслідок нашої двохлітньої роботи і виданий він трьома різними релізами: в Україні, в Польщі і в Німеччині. Цього разу ми презентуємо український реліз туром по українських містах і основний напрямок нашого туру - південь і схід України, тобто міста, де ми бували менше. Ми хочемо захопити Одесу, Сімферополь, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Миколаїв, Харків, Донецьк, Луганськ.

Іван Леньо: Взагалі-то, для того, щоб конференція була більш цікавою і живою, задавайте питання, ми з задоволенням на все відповімо.

Кор.: Скажіть, будь ласка, чому ви для запису обрали саме Польщу? Може, там обладнання краще чи ще щось?

Олександр Ярмола: Ну, це знають всі професійні музиканти, що аналогове обладнання краще, ніж цифрове, ніж запис в комп`ютер і ті, хто можуть скористатися такою нагодою, завжди нею користаються. Тому що аналог краще передає дихання і такі інструменти як голос, акордеон, сопілка, скрипка і, звичайно, вони втрачають щось, коли запис цифрують, і тому дуже важливо, щоб перший запис був здійснений на плівку.

Іван Леньо: А ще тому записався цей альбом не в українськими режисерами, що наступний крок має бути на порядок вище, ніж попередній, і є якісь обмеження в роботі в Україні. Знаючи, як працюють закордонні звукорежисери, особливо ті, хто робить зведення, тобто саунд-продюсери, ми однозначно погодилися на те, щоб робити це в Польщі, і, можливо, наступним кроком взагалі буде співпраця з німцями а може з голанцями.

Кор..: Може це не коректно, скажіть, у Польщі це дорожче - здійснювати запис?

Олександр Ярмола: Це коректне запитання. У Польщі це дешевше і на десять порядків якісніше. Це закид до наших українських майстрів, які замість того, щоб робити монополію на цьому й дерти гроші з музикантів, краще би повчилися чомусь.

Іван Леньо: Це як нерухомість, знаєте, в Україні, можливо, найдорожча нерухомість...

Олександр Ярмола: ...але сама паскудна на вигляд.

Кор..: Скажіть, будь ласка, що сприяло тому, що ви почали займатися музикою?

Іван Леньо: Ну, я думаю, що це було у кожного по-різному. В мене це було абсолютно несвідомо, у мене батько був такий тиран, я любив грати в футбол, а він мене заставляв грати на акордеоні, коли приходив додому випивший. І я грав. Грав-грав-грав. Але потім він ще для мене зіграв рокову роль, тобто, коли я побоявся поступати в музичне училище, він зі мною поговорив по-чоловічому і заставив мене поступити в музучилище. А мені сподобалось.

Олександр Ярмола: У мене вийшло навпаки, я обрав цей шлях свідомо. Мої батьки хотіли, щоб я отримав вищу освіту як інженер. Це було ще за часів радянського союзу, зрозуміло було, що якщо ти будеш інженером, то будеш ні за що отримувати гроші. А музикант завжди голодний. Мені це не дуже подобалося, мені подобалося радіо «Бухарест» і молоді патлаті хлопці в кльошах. Я направив свої стопи по цьому шляху.

Кор..: Ви можете назвати себе успішною групою?

Іван Леньо: Можемо. На сьогоднішній момент так.

Кор..: Колись ви були звичайними студентами, котрих сьогодні тисячі. Поділіться секретом успіху. Все-таки, успіх - це випадок чи цього можна дійти якось планомірно?

Іван Леньо: А ми не були звичайними студентами, може це дуже зухвало, але ми всі закінчили консерваторію і є лауреатами міжнародних конкурсів. А що стосується в принципі життя - звичайно, дякуємо долі, яка нас всіх звела і зробила з нас те, що ви на сьогодні бачите.

Кор..: Я маю на увазі, що ви не були хазяями заводів-газет-пароходів. Закінчити консерваторію і бути талановитим, як відомо, цього мало...

Олександр Ярмола: Бути талановитим - це багато, не всі талановиті, хто закінчує консерваторію. Є таке англійське слово determination, не знаю, як його правильно перекласти на українську, це відданість справі, сфокусованість і дуже велика інтенсивність праці. Дивлячись, що ти хочеш. От ти чогось хочеш, ти хочеш щось здобути і це не егоїстичні якісь цілі, що кажеш батькам «купіть мені джинси, чи купіть мені машину»... А просто ти щось хочеш намалювати і ти все відкинеш, будеш голодний сидіти, але намалюєш - це те, що відрізняє художника від не-художника. Художник може бути не більше талановитий ніж його сусід, який теж хоче щось малювати, але працює брокером. Тільки художник все викине зі свого життя й займається пристрастю, він хоче довести до кінця цю картину і тому він стає художником.

Кор..: Фанатизм?

Олександр Ярмола: Фанатизм, так

Іван Леньо: Тобто, якщо би на сьогоднішній день в нас дійсно з`явилися якісь люди - родичі чи якісь знайомі, які би були багатими людьми і вклали би в «Гайдамаків» великі гроші, це були б, мабуть, золоті часи «Гайдамаків», тому що ми до цього вже доросли.

Кор..: Але все-таки були на шляху вашої групи люди, які видіграли в долі вашої групи ключову роль?

Олександр Ярмола: Так, сто процентів. Однозначно були.

Кор..: Конкретно можете назвати?

Олександр Ярмола: Це багато людей, якщо називати конкретно, то ось: Володимир Наконечний, музичний критик, він протягом кількох років дуже сильно впливав на нас. Він оцінював нашу творчість і сильно критикував те, що ми робили, казав, що треба робити не так, а ось так. І подібно йому багато людей.

Іван Леньо: Є такий Сергій Харчук у Києві, підприємець, який нам допоміг колись із першим кліпом. Є такий Сергій Гусак, який теж є підприємцем середньої руки, він є фанатом того, що ми робимо, який допоміг. Таких не так багато, але я так собі думаю, що більше «Гайдамаки» допомагали один одному, ніж хтось зовні. Я маю на увазі, що коли, наприклад, я стояв на роздоріжжі, куди мені податися, чи в класичну музику, чи грати рок, в моєму житті таку роль зіграв Сашко. Він мене побачив у коридорі, як я займався...

Олександр Ярмола: ...а нам треба був акордеоніст, інструмент, який би взаємодіяв з сопілкою. Я тоді грав на сопілці, а в нас були клавіші, гітара і та сопілка дуже поодинока була, така народна фарба у цьому всьому драйві. Я тоді навчався в консерваторії на вокальному, пішов на поверх, де навчалися народники, на всіх подивився і мені Ваня сподобався з усіх найбільше зовнішньо. Кажу, іди зі мною. :)

Іван Леньо: Так, я пішов і до сьогоднішнього дня не шкодую, навпаки, дуже задоволений. Так само в житті нашого гітариста зіграв роль я вже, тому що він був молодший на курс, так само як і наш шановний концертний директор, який полюбив те, чим займаються «Гайдамаки». Тобто, долі різні, вони по-різному бувають, але над нами сіяє якась зірка, це ми відчуваємо і сподіваємся, що вона не погасне. :)

Кор.: Чи впливатимете ви вибір професії ваших дітей?

Іван Леньо: Ні, я - ні.

Олександр Ярмола: У наших дітей абсолютно нормальний смак і відчуття свободи особистості. А далі це їх справа, що собі обрати.

Кор.: Тобто, якщо ваша дитина прийде і скаже: «Тато, я хочу стати шахтарем», ви це схвалите?

Олександр Ярмола: Із задоволенням. Тільки шахтарем за покликанням, щоб він був класним шахтарем :)

Кор.: У вашому останньому альбомі з`явився дудук. Ви когось запрошували?

Іван Леньо: Я так відповім на це питання: ми не запрошували нікого, тому що в Україні немає  жодної людини, яка би грала на дудуці. На дудуці вміє грати наш трубач, але його рівня як музиканта саме гри на дудуці не вистачило для того, щоб зробити невеличку вставку в пісні «Чорна стріла». Це тембр дудука, зіграний мною, імітація така.

Кор.: А на ваш погляд, ви можете назвати українські гурти, достойні поваги?

Олександр Ярмола: Ну, поваги достойні багато гуртів - ВВ, Брати Гадюкіни, Океан Ельзи, Тартак... Багато гуртів достойні поваги, та це не значить, що ми їх слухаємо.

Кор.: Ви вважаєте їх своїми конкурентами?

Олександр Ярмола: Ні, ну чому конкуренти... Конкуренція - це взагалі дуже відносне поняття. Вона можлива коли, наприклад, мер міста Дніпропетровськ хоче запросити якусь групу на день міста і він вибирає між нами - оце тоді конкуренція. А протягом творчого шляху - це не конкуренція, ми всі граємо різну музику.

Кор.: А вас часто запрошують на якісь міські заходи?

Олександр Ярмола: Часто, але нам більше подобається грати сольні концерти, ми цим зараз і займаємось. Хочемо свою політику поміняти на те, щоб ми менше грали корпоративних концертів, а більше сольних.

Іван Леньо: Тому що «Гайдамаки» жива група, а коли ти граєш сольний концерт, до тебе приходять ті люди, які тебе знають, і хочуть прийти на цей концерт. А на день міста там будь-яка публіка і не всі розуміють.

Кор.: А може глядачі на сольному концерті вас не знають, може вони випадково прийшли?

Іван Леньо: Ну от вам таке запитання: ви нас не бачили ніколи на день міста, а все рівно от прийшли.

Олександр Ярмола: А ви чули колись нас  чи ні?

Кор.: Я вас бачу вперше!

Олександр Ярмола: А ви слухали записи?

Кор.: Ніколи!

Олександр Ярмола: Так прийдіть на концерт!

Кор.: Я ввечері прийду.

Кор.: Назва нового альбому «Кобзар». Чи це пов`язано якось з Тарасом Шевченком чи це просто кобзар, який грає на кобзі?

Олександр Ярмола: Ні, це не пов`язано з Тарасом Григоровичем. В альбомі є козацькі пісні, насамперед, «Вітер віє», дуже класна пісня. Не зважаючи на нашу велику повагу до Тараса Григоровича, назва з ним не пов`язана, це наша власна назва. Значною мірою вона пов`язана з появою бандури в ансамблі і в цьому альбомі.

Іван Леньо: Це теж такий момент, коли ти знаєш, що існує такий алмаз як цей бандурист, який в силу якихось там обставин або з власного розуміння не може собі пробити дорогу як сольний виконавець і коли «Гайдамаки» таку людину помічають, це перетворюється в такий альбом, в якому майже в усіх піснях звучить бандура і на наш погляд дуже вдало.

Кор.: То він увійшов до вашого складу?

Іван Леньо: Він увійшов до нашого складу, але він ще паралельно працює в капелі бандуристів. Він фанат vintage, любить стару музику,  грає дез на бандурі.

Кор.: От ви казали, що не всі розуміють таку музику. В чому це виражається? Люди просто йдуть з концерту чи як?

Олександр Ярмола: Ні, не йдуть з концерту. Просто є різні люди і різна музика. Хтось може слухати російський поп, а прийшов на день міста попити пива і свою дівчину привів погуляти, а там грає якась команда. То вони теж залишаються, їм цікаво, бо щось відбувається на сцені, щось хлопці «газують», ну і це теж непогано.

Кор.: Тобто, не буває якихось там агресивних моментів, так?

Олександр Ярмола: Та ні, що ви! Часом, дуже рідко буває, людина абсолютно п`яна може щось викрикувати...

Іван Леньо: Взагалі справа не в цьому, не в цій площині, а в площині свідомості. Тобто, я йду на того, кого я люблю, кого я знаю, кого я слухаю, я знаю тексти.

Олександр Ярмола: І нам приємно грати в такій атмосфері, «Гайдамаки» в принципі «жива» група. Група зі своєю історією, своїм поглядом на життя і своєю філософією.

Кор.: Чи відчуваєте ви останнім часом якісь позитивні зрушення, позитивні моменти з боку держави?

Олександр Ярмола: Знаєте, з боку будь-якої держави не треба чекати ніяких позитивних моментів, треба рухатися самим. Це дві різні речі - це соціум і політика. Наші пісні ніколи не є політичними, якщо є якісь аспекти, то це соціальні аспекти. Держава - це політичне утворення і не треба чекати чогось від держави. А соціум - це суспільство. Просто робіть це самі, свою альтернативну тусовку, своє середовище, в якому підтримується якийсь мистецький дух. Це середовище повинно впливати на державу, а не навпаки.

Іван Леньо: Якщо говорити чи щось змінилось, то в загальному не змінилось нічого. Є надії на те, що сьогоднішній міністр культури, Василь Вовкун, якого ми дуже добре знаємо,  - людина, яка шанує автентичну музику, автентичне ремесло і взагалі є поціновувачем усього українського автентичного, зможе щось зробити.

Кор.: Скажіть, чи є у вашому мистецтві якісь такі прагматичні речі?

Олександр Ярмола: Є таке, що група має перебувати на ринку. Група, яка не грає концертів - її записи не купуються. Є два сезони - зима і літо. Літом група співає на фестивалях, де є спонсори й на цих фестивалях дуже добре платять і дуже багато глядачів. Клубний тур група робить власним коштом. Тобто, в клубах немає спонсорів, там гроші збираються за вхід і взагалі, жорсткіший тур - це зима...

Іван Леньо: Варто зазначити, що перший тур «Гайдамаків» у Європі був з однією з концертних агенцій, яка возить відповідні гурти по відповідного рівня клубах. На сьогодні це вже був третій концертний тур, в якому ми змінили концертну агенцію. Вона нам пробила концерти в дуже гарних клубах у всіх відношеннях. Тобто, ми повільно йдемо на європейський Олімп і можемо рахувати такі досягнення, що диск «Кобзар» зараз займає сьоме місце у World Music Chart Europe і наступний тур «Гайдамаків», не виключено, що буде доповнений світовою зіркою етнічної ямайської сцени. Ми ідемо повільно до нашої мрії - зайняти відповідний Олімп, на якому можна було би відчувати себе музикантом, тобто, не віддаватися лише одній сфері музики, тобто, нести людям якийсь драйв чи емоції, а нести філософську думку, відчувати себе музикантом, тобто, відчувати, що кожна нота, яку ти зіграв, доходить до серця. От, наприклад, на нашому концерті, який був 7 числа в Жовтневому палаці, були люди, які казали «я плакав», «я сміявся», «я танцював», «я сидів», «я заснув» - значить, ми живі, значить, ми несемо щось.

Олександр Ярмола: І ні в кого не буде питань, чому один альбом більш або менш драйвовий за попередній. Тому що це питання нашого настрою, і це рівень, коли артистові довіряють настільки і відчувають його настільки, що не перепитують, чому більш або менш драйвово. Це його творчість і його настрій - це його право.

Іван Леньо: До речі, в концерті, який відбудеться сьогодні, ми зіграємо пісню, яка називається «А вже тому сім літ буде». Це стара буковинська так феєрія філософська. Її немає на жодному альбомі, можливо, вона буде на наступному. Вона дуже відрізняється від усього, що робили «Гайдамаки» до сьогодні. І коли ми її зіграли в «Жовтневому», звичайно, були люди, які не розуміли зміст цієї пісні, нащо ми зображуємо себе такими веселими хлопцями. А ми завжди веселі. Ви зверніть увагу на цю пісню і згадайте, що ми тут говорили.

Кор.: Чи граєте ви кавер-версії?

Олександр Ярмола: Тільки народних пісень. Чужих гуртів - в цьому немає потреби. Є потреба грати кавер-версії коли гурт вже не існує, а пісня несправедливо забута.

Кор.: А є у вас улюблені пісні інших гуртів, які ви слухаєте?

Іван Леньо: Ну, звичайно, що є, просто вони міняються з часом. Виростали ми, в принципі, на одній музиці, от Сашко сказав про радіо «Букурешті», це етнічна музика всього світу. Ми почали з якоїсь там балканщини, циганщини, Румунія... А зараз уже слухаємо всіх, включаючи Африку, Америку...

Олександр Ярмола: Наше дитинство проходило в радянському союзі і була єдина хвиля, на якій грала етнічна музика, це радіо «Букурешті». Про цю хвилю знають всі «Гайдамаки», колись ми дізналися, що у кожного в дитинстві приймач був налаштований на радіо «Букурешті». Тоді ще існувало радіо «Промінь», «Маяк» російський, які всі транслювали соціалістичні гімни і передачу «Піонер України» й це було неправдиво і нецікаво для дитини.

Іван Леньо: А так як кожен з «Гайдамаків» не уявляє себе без української автентичної пісні чи мелодії, ми не дуже розуміли, чому десь за кордоном чи то місцева попса, чи то місцевий шансон, чи рок місцевий, тобто, будь-яка галузь місцевої музики - завжди в ній вкраплені елементи етніки. Чи то грає сопілка, чи акордеон, чи цимбали. Я чув реально попсові речі, в яких класно звучить баянчик чи ще щось.

Олександр Ярмола: Коли взяти мейнстрім-рок, то він почався з блюзу, і найкращі групи, «Лед Зепелін», «Ролінґ Стоунс», слухали автентичних блюзменів. Потім все це розвивалося, шоу-бізнес ставав більше споживацьким, коріння втрачалося, тому на підтримку тій музиці, що без коріння, на підтримку шоу-бізнесу завжди виводилося яка-небудь етнічна музика певного регіону - чи то Африка або ірландська музика, Індія. І в даному випадку на верхньому щаблі стоїть музика східної Європи.

Кор.: Якщо вам запропонують лишитися жити в Швеції чи в Німеччині, то ви погодитесь?

Іван Леньо: Вже ні!

Олександр Ярмола: Звичайно, якби тут був якийсь концтабір і треба було б воювати або тікати і ми стояли перед вибором... А поки що все нормально, демократія поступово розвивається.

Кор.: А чим ви займаєтесь у вільний час?

Іван Леньо: У нас немає вільного часу.

Олександр Ярмола: Зараз у нас дуже мало вільного часу стало. Бо раніше я тренувався, а зараз мені вже ніколи ходити на тренування.

Іван Леньо: Ми відпочиваємо в подорожах, тому що ми багато їздимо й бачимо через вікно, гуляємо по містах...

Кор.: От ви бачили багато країн, а чи бачили ви яке-небудь місце, де вам хотілося б жити?

Іван Леньо: Та не хотілось би ніде, бо нам поки тут живеться непогано.

Олександр Ярмола: Багато не подобається, але якщо в якійсь країні зупинишся, то почне не подобатися там.

Кор.: А природні умови?

Олександр Ярмола: Якраз в Україні дуже класні природні умови!

Кор.: Звідки ви родом?

Олександр Ярмола: З різних місцевостей. Я родом з Чорнобиля, де були дуже гарні природні умови і це враження з дитинства залишилось назавжди.

Іван Леньо: «Гайдамаки» всі з різних куточків України і в цьому, можливо, цікавість нашої музики. Я з Західної України, у мене коріння лемківське і я відповідаю в «Гайдамаках» за Буковину, за Карпати й Прикарпаття. Наш гітарист з Полтави, він відповідає за алкогольні напої :)  До речі, питання, яке ви задали, воно більше філософське, тому що класно бути всюди трошки і бачити позитив і негатив того чи іншого міста. Якби мене засадили в гори, які я дуже люблю, то я завив би десь через рік.

Кор.: От на даний момент ви живете в Києві, правильно?

Іван Леньо: Ми живемо в бусі!

Олександр Ярмола: Так, Київ - це такий capital city, в якому ніхто з нас жити не хоче, але живемо там, тому що працюємо. І якщо ти інтенсивно працюєш в Україні, то маєш все-таки перебувати в  Києві, тому що там офіси всіх компаній і всі переговори відбуваються там.

Кор.: Добре, тоді поставлю питання інакше: де б ви хотіли провести свою старість?

Іван Леньо: Опа! В Україні.

Олександр Ярмола: Десь в селі, маючи достатньо грошей, щоб мені не треба було пітніти над врожаєм. І достатньо сили, щоб я просто тримав свій маєток у порядку.

Іван Леньо: Я сподіваюсь, що ми будемо стояти на сцені до того часу, поки не впадем, а вже після того, як впадем, там уже нічого не залишається :)

Олександр Ярмола: Так, там уже питання, де би нас поховали.

Іван Леньо: Взагалі, ми дуже заздримо й поважаємо гурти, які до старості й до смерті стоять на сцені.

Олександр Ярмола: І це не важливо, рок-гурт чи етно-гурт. Сто процентів, що не поп-гурт, це не співачка, якась із пластиковим бюстом...

Іван Леньо: ...губами, губами!

Олександр Ярмола: От тим ми не заздримо, заздримо справжнім артистам. Його покликання не вмирає під час його життя.

Кор.: Раз пішла така тема, то ви б хотіли, щоб яка музика грала на вашому похороні?

Іван Леньо: Із задоволенням відповім. Я колись про це думав і в мене думка вже не міняється вже п`ятий рік. Я хотів щоб мені запустили трек, -  я не знаю, як він називається, але його грають молдавські два хлопці, альтист і акордеоніст - трек номер 14, у них є збірка, їх прізвище Штефане. Це просто космос!

Що би ви хотіли побажати журналістам Дніпропетровська?

Олександр Ярмола: Ми бажаємо журналістам Дніпропетровська бути завжди веселими, позитивними і більше питати, усіх. Цікавитися, як сказав Подерв`янський, - «Цікавість - це свято майбутнього»!

АртВертеп



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...
28 жовтня заступник Міністра охорони здоров’я України Павло Ковтонюк розповів деталі впровадження в Україні страхової моделі медицини на первинній ланці.«Пропонуємо модель страхування від...