App Store Google Play

"Щоб бути політиком, треба спочатку бути боксером"

17.02.2008 18:02

Акція від громадського руху „Не Будь Байдужим", що відбулася на минулих вихідних у Дніпропетровську, стала резонансною подією культурного життя міста. Заклик „Зроби подарунок Україні! Переходь на українську" в східному місті прозвучав дещо сміливо, але саме завдяки подібним акціям Дніпропетровськ потроху починає повертатися до власного коріння, набувати патріотичності та гостро відчувати: живемо в Україні. І пишатися цим фактом. І любити свою країну і мову.

Серед колективів, що виступили 16 лютого в „Метеорі", виокремлюється гурт "Мандри". Перш за все тому, що відвідують музиканти наше славне місто з приємною періодичністю. Після літніх „Етно-диско вечорниць", а потім і презентації альбому „Мандри у країні мрій", що відбувся в Дніпропетровську три місяці тому, прихильників гурту значно побільшало. Тож іще один виступ став справжнім подарунком для міста.

„Мандри" в суботу заспівали свої найвідоміші пісні: „Любов", „Орися", „Романсеро про ніжну королеву" і багато інших, народних і не дуже. А опісля концерту лідер гурту Сергій Фоменко (більш відомий як Фома) погодився дати ексклюзивне інтерв'ю "Політичному Дніпропетровську".

 

- Сергій, поділіться враженням від сьогоднішнього концерту!

- Я іще раз переконався, що Дніпропетровськ - дуже потужне патріотичне місто. Всі ці розмови, що на Сході є проблеми з українізацією... на мою думку, все нормально, і це дуже тішить.

- Ви часто приїжджаєте в Дніпропетровськ. Чи відчуваються зміни в дніпропетровській публіці? Чи стає вона більш українською?

- Під час першого нашого приїзду, це було дуже давно, коли ми виступали в якомусь клубі і прийшла розконцентрована публіка - нас сприйняли не дуже. А всі інші рази ми відчуваємо, що публіка міцно переконана в тому, що вона любить українське і українську музику. І це дуже важливо. Дуже щирі гарні люди, в цьому плані Дніпропетровську великий респект. Я це завжди відчуваю дуже сильно.

- А чи відрізняється взагалі публіка в різних містах?

- Різниця відчувається, але все залежить від того, що це за акція і які приходять на неї люди. Бо якщо це наприклад День міста, то там буває різна публіка, але це й цікаво, бо важливо, щоб можна було переконувати людей, якось їхні погляди змінювати. Але патріотично налаштована публіка, яка є в Дінпропетровську - це як міцна гвардія, дуже приємно, що вона складається з чудових людей - це дуже тішить.

- Чи є перспективи влаштовувати такі акції в таких містах як Донецьк, Луганськ?

- Звичайно! Більше того, це потрібно робити! Якраз там це потрібно більш за все. Сподіваюся, що такі акції там проходити будуть, це не зовсім від нас залежить - ми просто музиканти. Зараз вже почалися різні українські імпрези на схід, хотілося щоб і „Країна мрій" була виїзна, це фантастичний фестиваль - водночас він різноманітний, але характерною рисою є певний код, що це інтелігента публіка, класна цікава музика. І я думаю, що класно, коли відбуваються такі акції, як „Не будь байдужим". Ось наприклад сьогодні приїхав гурт „Флайzza" з Луцька, хороша група, і чудово, що вони змогли зіграти свою музику сьогодні в східному місті Дніпропетровську. Це завжди якось розширює діапазон сприйняття, показує, що є різне. Тому що насправді існує інформаційний вакуум.

- А чи є насправді розкол України?

- Я не думаю, що аж такий розкол є, скоріше це спекуляція за допомогою божевільних людей, їх, на щастя, не так багато, але вони дуже радикальні. Наприклад православні Московського патріархату, „вітренківці", і ін.. але я не маю на увазі православних людей як таких. Або якісь реальні українофоби - вони часто складають якусь агресивну публіку, яка зовсім не сприймає ніякої інформації.

Хоча це дивно - українці ні з ким не воюють, це факт. Тобто скоріше це захист, українці - вони не агресивні люди, і їхня не агресивність сприймається як слабкість. Це не зовсім правильно. Ми мирні, але це не означає, що ми беззубі і ніякі, бо якщо все-таки подивитися реально, то Україна із всіх пострадянських країн - найбільш демократична, найбільш вільна країна, де дуже багато точок зору, і все це нормально сприймається, де є якісь дискусії. Є і бійки, в Парламенті, наприклад, але все одно це є ознакою живого життя, а не якого-небудь монстрізму, де один говорить, а сотні мільйонів сидять і кажуть: „Да". Коли ніхто не може сказати, що він думає, це диктатура і фашизм на різному рівні,  - мені це не подобається.

Українці різні, і це гарно. Вони можуть говорити різними мовами, але відчувають себе приналежними до цієї країни, в якій живуть. Вона прекрасна, наша Батьківщина, це факт. В цьому нікого переконувати не треба, але деяких людей насправді приходиться переконувати. Так чи інакше, доля у цієї країни хороша.

- Ось наприклад Вакарчук подався в політику. Чи не виникало у вас бажання також піти в політику, щоб можливо на державному рівні впроваджувати якісь закони щодо розвитку української мови та культури?

- У мене не було таких думок. По-перше тому, що мені зараз не дуже подобається ситуація в політиці взагалі. Щоб піти в Верховну Раду, спочатку треба піти в спортзал, зайнятися боксом. Але мені не дуже цікаво іти боксувати з якимись потними дядьками, які переконані в тому, що вони роблять, але не факт, що то правда. Але ми досить активно приймаємо участь у тому, що відбувається в українському житті. Наприклад, ми підтримували у передвиборчому турі Ющенка як Президента. І в принципі, дуже добре, що є такий Президент. Можна багато говорити різного, але по суті це перший Президент, який є українським патріотом і до речі, він є дуже сильний політик, який справді робить сміливі речі. З іншого боку робить такі кроки як приєднання до ВТО, але це розширення ринку, це інтеграції - це дуже добре. Тобто ми не дарма допомагали цій людині.

Та сама історія була з парламентськими виборами, ситуація була на межі бандитсько-комуністичного реваншу в країні. Коли країна в небезпеці - ми приймаємо участь, а наша зброя - це гітари. У нас така зброя - культурного плану. Вона принаймні не гірше за іншу, тому що пісня дуже підтримує дух у людей . Значить, є наші 5 копійок як громадян в тому, що країна та, якою вона є, а ніяка інша. В тому, що в ній не квітне бандитизм чи комунізм „с человеческим лицом".

- Які державні кроки повинна зробити наша влада щоб популяризувати укркультуру?

- Необхідне створення ініціативної групи, програми і серйозного лоббі в масмедіа, яке б лобіювало українські інтереси: кіно, музика - все, що ховається під словом „культура". Це речі, які дуже важливі: музика і кіно, вони є знаковими для всіх людей. Бо люди дивляться кіно, а там є герої, які певним чином діють, є музика, яка справді зігріває душу людську, або дає якусь інформацію. Це справді те, що об'єднує. І це безумовно повинне бути українською мовою, тому що це Україна. Такі програми повинні фінансуватися, треба проводити багато заходів, особливо на Сході України, які би популяризували українську мову, культуру. І це треба робити дуже часто: фестивалі, концерти, акції... щоб все вирувало, жило. Я думаю, що це потроху вже робиться завдяки таким громадським рухам. В принципі, люди культури дуже сильно змінюють Україну. Попри те, що і медіа-простір не наш, але це наша земля і ми будемо робити все можливе. Головне, що ці дії мають резонанс, люди все бачать, розуміють і теж взаємодіють.

- Повернемось ближче до гурту „Мандри". Хто пише тексти для ваших пісень?

- Багато пісень пишу я, щодо музики - робимо спільне аранжування. Часто робимо свої версії українських народних пісень. Крім того, є стилістичні речі, тобто пісня схожа на українську народну, але це наша пісня. Наприклад, багато людей думають, що наша „Орися" - це народна пісня. А вона не народна, це пісня, яку я написав. До таких пісень ще можна віднести „Легенду про Іванка і Одарку", „Хай тобі не буде сумно" і ін. Це є стилізація, але вона дуже природна. Хотілося б розширення складу гурту, більш урізноманітнити музичні інструменти - ми над цим працюємо.

- А чи можемо ми сподіватися на вихід нового вашого альбому найближчим часом?

- Так, ми над ним вже працюємо. У нас записано 7 треків для нового альбому. До того ж, сингл нової пісні, кліп на котру ми будемо знімати, буде доданий у перевидання альбому „Дорога", з іншою обкладинкою, з реміксами на пісні „Любов", „Ти в серці моїм" і власне „Дорога", кліпами на ці пісні - чотири кліпи буде. Це ми будемо робити на весну, бо новий альбом зробити до весни ми не встигаємо, але матеріал є, просто процес запису дуже складний і довгий, і це не зовсім залежить від нашого бажання. Але, дасть Бог, новий альбом вже вийде восени.

- До речі про кліпи, чи є проблема в розміщенні українських кліпів на телебаченні? Бо ефір заполонили іноземні та російські кліпи і дуже рідко можна зустріти українські...

- Проблеми по розміщенню безумовно є, але це дуже складна і довга тема, зараз я не встигну вам розповісти. Це  дійсно дуже складно, але „с боем взяли мы Полтаву"... тобто якось таки ми це робимо.

- Повернемось до української мови. Відомо, що ви виросли в російськомовному середовищі, як довго і як складно відбувався ваш особистий перехід на українську?

- Перехід відбувався років 10-15. І я не думаю, що це довго. Просто мова - це жива річ, треба нею розмовляти і думати, просто частіше спілкуватися і все. Треба використовувати мову для того, для чого вона і створена - власне для спілкування. І не просто там: „ось є державна мова, будемо дивитися, як правильно треба говорити"... Це не так важливо, важливо взагалі нею говорити.

- Чи перейшли ваші родичі на українську мову?

- Так, всі мої друзі, і знайомі, і родичі, які наприклад не україномовні - вони так чи інакше українізуються.

- А як ви ставитесь до сучасної української літератури?

- Класно, класна література, дуже її люблю. А що кажуть, начебто сучасні українські письменники пропагандують наркотики... Я не зустрічав насправді жодного українського письменника, який би писав про наркотики.

- А як же Жадан?

- Ну хіба про траву там трошки... Але це я не сильно вважаю наркотиком. Значно складнішим наркотиком є наприклад тютюн, або нікотин. Це справжній наркотик, який викликає сильну залежність. А трава, на мій погляд, це так, як і пиво. В будь якому разі, це просто частина життя, а чогось типу „Книга про наркотики " - такого ж у літературі немає. Є багато класних авторів: Андрухович, Роздобудько, Валерій Шевчук. Та же Ірена Карпа, хоча вона скоріше про щось таке молодіжне пише, але це теж непогано. Є Пако, тобто Покальчук, який теж пише чудову літературу. Насправді література себе дуже непогано почуває. На кожному концерті нам дарують якісь книжки, свої твори - і це чудово. Є дуже цікаві твори зовсім невідомих авторів. Я люблю українську літературу.

- Деякі люди її не поважають через наявність нецензурної лексики...

- Ну так в кожній країні є література з нецензурною лексикою, це ж не означає, що не можна вважати її літературою. Це залежить від автора, і автор має на це священне право - робити так, як він хоче. Інша справа, що читач може не купити цю книжку, або слухач може не купити такий альбом, в цьому є певний принцип демократії, але все це має право на життя.

- Чи продовжуєте ви співпрацювати з Олегом Скрипкою і чи приїдуть в Дніпропетровськ цього літа „Етно-диско вечорниці"?

- Так, ми передамо побажання і думаю, що приїдемо.

- Дякую за бесіду і сьогоднішній чудовий виступ.

 


Тетяна ГОНЧЕНКО „ Політичний Дніпропетровськ "

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...