App Store Google Play

«Постійно автономні зони»

13.01.2008 18:02

Здатність чималих груп людей жити своїми інтересами, практично повністю ігноруючи навколишній світ, добре описав американський філософ-орієнталіст Хакім Бей (Пітер Лемборн Уїлсон). Такі суспільства він називав «постійними автономними зонами». Значну частину свого життя Бей провів у Індії та в Ірані, але, можливо, в Україні його також могло б дещо зацікавити.

Лікнеп для галичан
Спочатку ми відвідали Луганськ, щоб довідатися про життя, умовно кажучи, «українських націоналістів».
«Багато українських націоналістів у Луганську мають російські прізвища, як от у мене, - каже Руслан Єгоров, керівник місцевого відділення Конгресу українських націоналістів. - Натомість чимало русофілів мають питомо українські прізвища».
Втім, у Єгорова є й партійний псевдонім - Підпільник Кіндрат. Якщо пам'ятаєте, був такий персонаж пісні Андрія Миколайчука, який «в надійному місці сховав автомат - самогонний апарат». Підпільним Кіндратом під час «України без Кучми» прозвали Єгорова задля конспірації, нині це радше гумор. Руслан розповідає, що у всіх місцевих членів націоналістичного руху є свої псевдо - такі вже традиції козаків і бійців УПА.

Бункери Східної України
Єгоров за освітою історик. Під час парламентських виборів він був уповноваженим НУ-НСу в окрузі, але сам голосував серцем - за «Свободу» Олега Тягнибока. Руслан стверджує, що українських націоналістів на Луганщині чимало: сюди селили після таборів бандерівців та інших дисидентів. Місцеву українську громаду відвідує колишній офіцер-десантник Фіщук. 1956 року його полк готували до того, щоби ввести до Угорщини, але разом із кількома своїми товаришами він роздрукував листівки, в яких писав, що радянські війська надсилають із каральною метою - задля придушення народного повстання. Організацію розкрили, всіх, окрім зрадника, посадили. Проте фіщуківський полк таки визнали неблагонадійним і кидати на Будапешт не наважилися. Після падіння комунізму угорці присвоїли Фіщуку один зі своїх вищих орденів.
Колишній дисидент, 62-річний поет Василь Голобородько, якого Олесь Гончар нарік «майбутнім української поезії», називає себе "стихійним українцем". За зв'язок із націоналістами - Василь Стус був його близьким другом - Голобородька відрахували з Київського університету. 1968 року відправили до армії на Далекий Схід. Повернувшись звідти, він оселився поблизу Луганська у Перевальскому районі, де працював на шахті та жив у ізоляції від культурного спілкування під наглядом КДБ. Вже незалежна Україна дала йому літературну премію імені Тараса Шевченка, а мала Батьківщина - медаль «За заслуги перед Луганщиною» третього ступеня. Хоч у Луганську не дуже шанують українських націоналістів, але дітися було нікуди: сьогодні Голобородько - поет зі світовим ім'ям, вірші та наукові праці якого перекладені на 15 мов світу.
«Ми ведемо активну діяльність серед молоді, - каже Єгоров. - Багато українців живуть в сільськогосподарських районах області, вчаться в Аграрному університеті. Та його очолює регіонал, і тому виш антиукраїнськи налаштований. Тоді як місцевий педагогічний університет навпаки - центр українства».
Стає зрозумілим, чому у стінах педунівера збирається відділення товариства «Просвіта». Головний просвітянин Володимир Семистяга, доцент кафедри історії України, редактор журналу «Бахмутський шлях», говорить: «Наш центр, який допомагали створювати українці з Торонто, відзначив 15 років. Канадці подарували нам свого часу книжок на 2,5 мільйонів гривень. 20 тисяч книжок ми роздали".

Плюс сексолог
При своєму центрі луганські націоналісти організували всеукраїнське об'єднання ветеранів («Зрозуміло, що не комуністичного спрямування», - уточнює Семистяга). Також тут діє Клуб здорового життя, працює сексопатолог і сексолог. Націоналісти Луганщини дуже стурбовані швидкими темпами розповсюдження СНІДу в області та розлучень в українських родинах.
На найбільші свої заходи осередок національно-свідомого життя збирає близько сотні симпатиків. Проте можна припустити, що справи української громади у найсхіднішій частині України не такі кепські, як видається. Нещодавно місцевий бізнесмен Дмитро Снєгірьов викупив колишній піонерський табір «Дружба» в Макарові, що під Луганськом. Там планується облаштувати базу відпочинку для місцевих націоналістів, причому не тільки для дітей, а і для дорослих.
«Ми вже поставили там Хрест загиблим за свободу України. Працює бібліотека і кінозал, місцеві ентузіасти планують викладати козацькі єдиноборства. - Руслан Єгоров також додає, що хоче об'єднати українську громаду на Луганщині за національною ознакою і незалежно від партійної чи іншої організаційної орієнтації. КУНівец каже:
- Ми вчимо галичан, що таке бути українцем. Бо у нас є унікальний досвід виживання в цих культурних реаліях.
- А якщо б ти сам жив на Галичині? Був би націоналістом? - запитав Тиждень. - І яким - може, російським?
- Я замислювався про це. І доки не маю що сказати, - відповідає Єгоров.

Мілітаристський дух
«Керівник справами Російського культурного центру у Львові, керівник Християнсько-монархічного союзу, отаман Російської козацької громади Львівщини», - перераховує свої посади Альберт Астахов.
Народився наш співрозмовник на Кубані, до Львова прибув у 10-річному віці, в 1943-му - два роки по тому, як його батько загинув під Харковом. За освітою Астахов - енергетик.
Його дружина Ліля - казанська татарка. Астахов - громадянин України. Він мріяв би поїхати на Кубань до сестри... Однак перешкоджає "житлове питання":
- Інтернаціональна в нас сім'я, живемо добре. Проте багато змішаних родин у Львові за останні роки розпалися: націоналізм.
- Вважаєте, не має бути такої держави, як Україна? - ставимо різке питання.
- Чому ж? Коли розпадався Союз, ніхто на заперечував проти виникнення незалежної України, - нагадує російський націоналіст. - Але політики двох країн мають пам'ятати про спільну і єдину історію... Це вони відмовляються робити.
Астахов показує світлини із зображеннями побитих шибок Російського центру, підірваних вибухівкою дверей, заляпаного червоною фарбою фасаду:
- Нещодавно міський голова Садовий заявив, що на фасаді Російського культурного центру встановлено відеокамери, аби посилити безпеку закладу. Це правда, але ж міська влада не дала на це жодної копійки.
Російський центр розміщено в колишньому кінотеатрі імені Короленка поруч із Георгієвською церквою - головним храмом УПЦ Московського Патріархату Львова. У великій залі проводяться всі офіційні заходи, а також дискотеки для російської молоді. Там, де колись був глядацький балкон, - тепер мала зала з бібліотекою.
«У 1994-1995 роках у Львові вийшло негласне розпорядження - вилучати з бібліотек книги російських письменників. Отже, виникла необхідність створення такої бібліотеки, як наша, якій вже 11 років. Тут представлено 7-8 тисяч книжок російською мовою, є і українські письменники, але - знову-таки, лише російською. Регулярно нас відвідують 300-400 читачів», - повідомляє бібліотекар Лідія Провозіна.
Дівоче прізвище нашої співрозмовниці - Гриньова, приїхала вона у Львів 1951 року з Новосибірська. Свого часу працювала в обласній бібліотеці, потім бібліотекаркою телевізорного заводу «Електрон», нині - в Російському центрі. На добровільних засадах.
До бібліотеки заходить високий кремезний хлопець. Це Кирило Арбатов - голова Ради російського молодіжного братства, глава федерації скаутів "Галиційська Русь" під патронатом УПЦ (МП).
"Ми робимо те, чим зазвичай займаються скаути в усьому світі - проводимо військово-спортивні заходи, - розповідає він. - Входимо до Європейського скаутського співтовариства, але всі наші методики базуються на духовно-історичної спадщині Київської та Галицької Русі. У Львові у нас - 100 членів, в Ужгороді - 20, у Рівненській області - близько 120".

Петербург, Петроград, Ленінград
Якщо українство в Луганську має риси дисидентської романтики, то російський рух Львова вирізняється суто мілітарним духом. Одного погляду на очільника львівського "Пітер-клубу" Ігоря Корчевського досить, аби зрозуміти: це - "служивий".
"Так, віддав армії 12 років. Зокрема, працював у військкоматі, що дуже допомогло мені з організацією "Пітер-клубу". За допомогою картотеки «пробивав» львів'ян, причетних до Ленінграда", - каже Корчевський.
У "Пітер-клуб" приймаються народжені у Ленінграді, а ще - ті, хто пережив там блокаду, а також ті, хто прожив у місті над Невою щонайменше 5 років. У клубі є львів'яни, які народилися ще в Петрограді в «доленінградську" епоху, більшість - ленінградці, але є й зелена молодь - вже петербуржці. Сьогодні земляцтво "Північної Пальміри" налічує 152 членів, 78 з яких - блокадники. У Пітері тепло ставляться до своїх земляків, котрі живуть у Львові. Нещодавно тут святкували 300-річчя відвідання Петром І Західної України. Сюди приїхала губернатор Санкт-Петербурга, уродженка Хмельницької області Валентина Матвієнко.
"Хочемо запросити до Львова Владіміра Путіна. Яку вже посаду він тоді займатиме, не знаю, але раді були б вітати", - зазначає Корчевський.
Більшість членів російської громади Львова кажуть, що не мають конфліктів з оточенням, та й майже всі добре знають українську, вільно спілкуються нею. Але Альберт Астахов наголошує: "Коли мене тут образили відомі люди, я сказав: «Ви не почуєте від мене жодного українського слова»... І відтоді я розмовляю лише російською".

Знайти себе
"Коли дізнаються, що москвич, дивуються, - запевняє Олександр Панов. - Я швидко вивчив українську, навіть розмовляю зі львівськими інтонаціями і акцентом. Тож більшість місцевих жителів так і не здогадуються, хто я".
Свого часу Олександр навчався у католицькій семінарії у Петербурзі. Але це його не влаштувало, він усе кинув і поїхав до Львова, де мешкає його бабуся. Тут він вступив у католицький університет. Не закінчив, але під час навчання жив весело. Разом із товаришами Панов здійснював студентську революцію під стилістикою Парижа 1968 року. Це було одразу після «помаранчевих» подій: студенти-католики організували свою партію «Вища міра», провели вибори у студентську раду.
"Чинили божевільні речі, - згадує Олександр. - Це були справжні ігри - веселі, кумедні, з елементами постмодерну".
Сьогодні Панов не тільки цілковито аполітична, але й не релігійна людина. Невдовзі після того, як залишив університет, він захопився фотографією. Нині Олександр - арт-директор студії «Вище неба». Фотографує людей, весілля, портрети, викладає на курсах фотошопу, нещодавно у Львові презентував власну виставку. Хоча він тут і живе вже 6 років, але що 3 місяці виїжджає до Росії. Такі міграційні правила: громадяни Росії можуть жити в Україні без реєстрації не довше цього терміну.
На питання, чи збирається Панов приймати українське громадянство, він замислюється: "Не знаю. Не люблю загадувати. Усі може змінитися будь-якої миті. Але сьогодні, після того, як я пожив у Львові, - зрозумів, що жити можу де завгодно. Тут я знайшов себе і вже ніколи не втрачу".

Антон Зікора, "Український тиждень"



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...